Оксана Мищишин, військова капеланка з Тернопільщини, з 2022 року невпинно виконує свою місію — підтримувати українських військових у зоні бойових дій. Вона вірить, що це її покликання від Бога і прагне допомогти не лише молитвою, а й словом підтримки. Історію Оксани розповідає Суспільне Тернопіль.

Початок шляху капеланки

Повномасштабна війна змінила життя багатьох. У перші дні бойових дій Оксана разом із церковною громадою допомагала вимушеним переселенцям: забезпечувала їх харчуванням, молилася за них та проводила духовні служіння. Проте цього здалося недостатньо.

“Ми почали шукати навчання капеланів і зрозуміли, що хочемо служити військовим”, — згадує Оксана.

Навчання й перші поїздки до військових стали початком її місії.

Бути капеланом означає не лише підтримувати бойовий дух, а й залишатися поруч, коли це найбільш необхідно. Оксана переконана:

“Капелан має забезпечити, щоб людина, перебуваючи на війні, зберегла свій дух сильним, здоровим і правильним”.

Виклики на фронті

Під час своєї місії Оксана побувала на Харківському та Запорізькому напрямках. Перша поїздка була непростою: бракувало бронежилетів, місцевість була небезпечною через обстріли. Проте капеланка та її команда проявили сміливість, розділяючи ризики з військовими.

Встановлення контакту також не було легким.

“Військові випробовують нову людину, можуть мовчати або жартувати. Важливо показати щирість і витримку”, — ділиться Оксана.

Згодом довіра з’являється, і військові починають розкриватися.

Капеланка відзначає, що за час війни бойовий дух військових змінився. Якщо на початку це були переважно добровольці, то зараз багато мобілізованих.

“Люди втомлюються і виснажуються, але набувають більшого досвіду й витримки”, — додає вона.

Роль капелана у війні

Капелани виконують різні функції, від духовної підтримки до практичної допомоги.

“Крім молитви чи сповіді, військові потребують базових речей — тепла, їжі, води. Говорити про Бога складно, якщо людина голодна чи замерзла”, — пояснює Оксана.

Часто військові запитують про Бога, особливо у важкі моменти. “Де був Бог, коли…?” — це питання лунає від тих, хто втратив близьких. Оксана вважає, що на війні майже немає невіруючих:

“Коли людина дивиться смерті в очі, вона починає задумуватись про вічність”.

Капелан також виконує християнські обряди, якщо це необхідно: молитви спасіння, сповіді, а за потреби — шлюб, хрещення чи поховання. Водночас важливо бути міжконфесійним:

“Капелан не поділяє людей за віросповіданням”, — наголошує Оксана.

“Найважче — це втрати”

Особисті трагедії не оминули Оксану. Втрата брата на війні стала одним із найважчих випробувань.

“Я думала, чи зможу спілкуватися з військовими після цього. Але зрозуміла, що хочу ще більше їм служити”, — зізнається вона.

Попри складнощі, Оксана переконана у важливості своєї місії. Вона бачить сенс своєї роботи, коли чує від військових слова: “Мені стало краще”.

“Господь дає силу”

Щоб долати емоційне навантаження, команда капеланів обговорює свої переживання після поїздок. Проте головною опорою для Оксани залишається віра.

“Господь дає силу”, — каже вона.

Капеланка закликає більше жінок і чоловіків ставати частиною цього служіння, адже потреба у капеланах на передовій величезна.

“Це має бути покликання від Бога”, — підсумовує вона.

Раніше ми писали про те, як тернополянка підтримала взвод БпЛА «Барні».