Тернополянка Христина Довгалюк вирішила приєднатись до ЗСУ, щоб допомагати військовим та рятувати поранених бійців. Жінка пригадує, як вперше переганяла через кордон автівку для військових.

“Автівку потрібно було ще доробляти, вона не була дуже справна. Я таки відважилася. Це був такий великий позашляховик і я їхала. Тільки заїхала на польську територію, то говорила, що везу на фронт синові машину. Так Бог дав, що я на тій машині ще 300 кілометрів проїхала сюди в Тернопіль, нічого не відвалилося. Відремонтували, відправили автівку на Запоріжжя. Мені було дуже приємно бачити, що цього року вона ще там їздить, ціла і неушкоджена”.

Христина Довгалюк — багатодітна матір, один з її синів вже захищає Україну, тож вона теж хоче допомогти. З 2014 жінка займалась волонтерством, зокрема, вона возила авто та гуманітарну допомогу для військових.

“Я ходила у ТЦК. Хотіла дізнатися, що потрібно для мене, щоб піти служити в ЗСУ. Мене запитували, що я можу робити. Їм сказала, що я хороший водій, що я парамедик, вмію накладати шини, зупиняти кров, вмію робити штучне дихання. Я можу бути потрібною на фронті. Мені дали “зелене світло”. Сказали в середу приходити на ВЛК”, — говорить Христина Довгалюк.

Жінка розповіла, що з 2014 року з волонтерами возила допомогу на схід. Уже тоді вирішила, що піде у ЗСУ.

“Я у 2015 році таки була у Попасній. Поїхала з волонтерами і побачила на власні очі, що там робиться. Я усвідомила, що наскільки це є страшна війна, що нас чекає. А потім почалися перші 200 і в мене серце розривалося. Я ще тоді хотіла йти”.

За 17 років жінка здала для військових і тих, хто цього потребує, 50 літрів власної крові. Вона — почесна донорка України.

“Зараз у мене думки такі позитивні. Я посилаю туди свою таку позитивну енергію, любов, добро. Щоб та людина, котра має потребу в цій маленькій дозі крові, щоб вона швидше одужала”.

Жінка розповіла, що служба у Збройних силах України стане її внеском в історію боротьби її предків за незалежність України.

“Мій дід був адміністратором війська Петлюри, коли була директорія. Він був одним з авторів трьох Універсалів. Мій рідний стрийко, татів брат, рідна тітка, татова сестра, були провідниками УПА в Івано-Франківській і Львівській області. Стрийко одержав за це 25 років каторги у Воркуті, а тітка Галя в 1946 році з маленьким моїм братом, йому ще не було і року, вони загинули в бункері, бо зрадник постарався і їх в бункері закидали гранатами. Її було псевдо “Степова”. Коли я піду до війська, я теж хочу взяти собі псевдо “Степова”.

Щоб відновити навички надання першої медичної допомоги, жінка звернулася до Товариства Червоного Хреста. Тренер Олексій Шейко розповів, як правильно робити штучне дихання.

Щоб тримати себе у добрій фізичній формі жінка займається на тренажерах.

“Особливо тепер, коли я вирішила піти в ЗСУ, я повинна підтримувати форму, адже я вже не така молода і повинна бути прикладом для молодших дівчат”.

Суспільне Тернопіль