Вийшла друком нова поетична збірка “Записи на кіноплівці” Наталії Лазуки – відомої української журналістки, письменниці та поетеси. Це книга про пам’ять, дитинство та магію старого кіно, в якій авторка через поетичне слово повертається до своїх спогадів про кінобудку, екран і атмосферу перегляду фільмів сільських кінотеатрах 1980-х років.

Книга вийшла друком у видавництві “Підручники і посібники”. Авторка називає її “книжкою-танцем”, історією про спілкування і дії, про те, що залишається поза кадром, але продовжує звучати.

Дитинство серед кіноплівок

Наталія Лазука росла серед кіноплівок, адже її мати працювала кіномеханіком.

“Я росла серед кіноплівок. Мама працювала кіномеханіком. Часто брала мене із собою на роботу”, – згадує авторка.

У той період кінопрокати та сільські кінотеатри були популярними, а кінобудка у сільському клубі здавалася дитині магічним місцем. Вона знаходилася збоку від залу, мала окремий вхід і була доступною лише обраним.

“До кінобудки вели високі сходи. Здається, залізні. Біля кінобудки росли густі каштани”, – описує Лазука.

Мати добре розумілася на апаратурі, включаючи бабіни, звукові доріжки та барабани. Під час показу вона стежила за якістю стрічки, виправляла технічні несправності та контролювала процес демонстрації.

Магія кіносеансів

Перегляд фільмів у той час був подією.

“Молодь, яка приходила на сеанси фільмів, вдягалася святково”, – розповідає авторка.

Окремо вона згадує про реакції глядачів, коли рвалася стрічка:

“Пригадую вигуки і гул у залі… Тоді мама вмикала світло у залі, щось перемотувала і показ продовжувався”.

Поламані плівки з’єднували ацетоном, щоб кадри збігалися.

Особливою популярністю користувалися індійські фільми.

“Завжди були аншлаги на індійських фільмах. Мене тоді вражали танці, співи і яскраві костюми індійських красунь”, – ділиться Лазука.

Іноді вона залишалася в залі, щоб подивитися фільм, але часто засинала до кінця сеансу.

Кіно у повсякденному житті

Робота матері виходила за межі кінобудки. Вдома постійно зберігалися круглі металеві коробки з плівками, а перед показами оформлювалися афіші.

“Переважно червоними фарбами виписувала, коли і який буде фільм”, – згадує авторка.

Крім того, мати займалася фінансовою звітністю, а дітям запам’яталися паперові мішечки з монетами:

“Робили із жовтих радянських монет густий, дзвінкий дощ. Копійки засипали волосся й обличчя і ми реготали”.

Однак у дорослому віці Лазука почула інші інтерпретації цих спогадів:

“А потім, через роки, коли доводилося переживати різні складні часи, дехто з родичів казав: “Це вас Бог покарав, що маєте скруту, бо в дитинстві ви бавилися грішми””.

Збірка “Записи на кіноплівці” стала відображенням цих дитячих вражень та пам’яті про кінобудку, яка залишила глибокий слід у житті авторки.

Про авторку

Наталія Петрівна Лазука (нар. 21 січня 1978, с. Ромашівка Чортківського району Тернопільської області) – українська журналістка, телеведуча, редакторка, поетка, письменниця, блогерка, модельєрка, художниця-самоучка. Закінчила Тернопільський національний педагогічний університет, працювала редактором, радіожурналістом та ведучою на телебаченні. Вона активно займається творчістю, зокрема поезією, живописом і музикою, а також бере участь у культурних заходах.

Читайте також: Волонтери з Тернополя виготовляють одяг з елементів автентичних рушників. Цьому благодійному проєкту немає рівних.