У професiю лiкаря його привела доля. Нещасний випадок, що раптово змiнив усi майбутнi плани та породив безмежну довiру до медицини. Iз почуттям спокою та впевненостi, до нього щодня приходять десятки пацiєнтiв. Андрiй Обаранчук – завiдувач травматологiчного вiддiлення КНП «Тернопiльської мiської комунальної лiкарнi швидкої допомоги», провiдний фахiвець i професiонал своєї справи. У медицинi прихильник гнучких методiв i пiдходiв, шукає ефективнi рiшення, щоби досягнути максимального результату. Лiкар, який має неймовiрно добре серце та iнженерну точнiсть у травматологiї.

Про медицину i не тiльки у iнтев’ю для журналу CITY LIFE BUSINESS Тернопiль.

– Чому Ви потрапили в лiкарню?

– У дев’ятому класi я випав iз другого поверху, пошкодив звʼязки та мав дрiбний перелом. Саме у травмотологiї я пробув удосталь часу, щоб зрозумiти, що менi це цiкаво та подобається. Насправдi, до того, я хотiв стати iнженером i вступати в полiтехнiчний, але мiй лiкар у травматологiї був батьковим другом, запропонував, щоб я пiшов у медичний коледж в Чорткiв..

– Ви одразу знали, що хочете бути травматологом?

– Нi, не зразу; на пʼятому курсi ми почали ходити на рiзнi кафедри, я мав змогу обирати. Пробував i урологiю – вона менi не зайшла. Хiрургiя вiдпала пiсля першого чергування, коли привезли по швидкiй дуже важку бабусю. Комбустiологiя подобалась, в той час вона активно розвивалась у Тернополi. Тодi ще якраз обʼєднали пластичну хiрургiю з комбустiологiєю в одне, тож це було прям супер. До одного дня, коли я пiшов на перевʼязку, де був хлопчик трьох рокiв iз сильними опiками. Я ледь витримав, щоб не заплакати, от так i вiдпав цей напрямок. Таким чином залишилась травматологiя.

– Ви памʼятаєте свiй перший випадок як травматолога?

– Це був 2010 рiк. Великодня субота. Я чергував у травмпунктi. Привозять бабусю, яка на сiчкарнi ампутувала собi чотири пальцi, тотальна ампутацiя. У мене був шок. Iмплантацiя там була не реальна. Я зробив те, що мiг на той час – сформував їй чотири культi пальцiв. А вже в понедiлок менi зателефонували з вiддiлення та запропонували посаду лiкаря. Мiй перший випадок став знаковим для мене.

Чи був такий випадок, що всi сказали, що все – це безнадiйний, а Ви не здались? Практично безнадiйних випадкiв немає. Але був пацiєнт, з яким ми         боролись пiвтора року. Вiдкритий перелом з iнфекцiєю, нагноєння та деформацiя тканин, шансiв рятувати не було. Але я вирiшив спробувати нову на той час методику лiкування ран вiдʼємним тиском (VAC). Менi всi казали, що то   дурня, що нiчого не вийде. Нiхто в нас не вiрив. Але ми чотири мiсяцi      працювали i заживили рану та врятували ногу.

– Виходить, що Ви впроваджували новiтнi методики?

– Це вiдносно. Можливо бiльше в нашому вiддiленнi використовував. Цi методи вже давно зайшли в Україну, але в нас не було до них довiри. Травматологiя дуже активно почала розвиватись у 2000-их роках. До нас почали заходити  новi методики. Звичайно, в Європi вони були ранiше, але для нас це ще було надто дорого. А потiм зʼявились аналоги, дешевшi, якi ми почали активно впроваджувати.

– А на даний час рiвень розвитку медицини, зокрема в травматологiї, такий самий, як у свiтi, чи нам ще є куди рости?

– Я думаю, вiдсоткiв на 85-90 ми робимо те ж саме, що й вони. Якщо ти володiєш англiйською мовою, то вся сучасна лiтература є у вiдкритому доступi. Окрiм того, є багато семiнарiв, практикумiв тощо. Якщо ти хочеш розвиватись, то маєш усе. Єдиний мiнус – це все не безплатно.

– А чого бракує українськiй медицинi, щоб дiйти до кращих стандартi?

– Найперше – це забезпечення. Щоб перейти на свiтовi стандарти, в лiкарнi повинно бути все. Звiсно, нацiональна служба робить багато для того, але цього,   на жаль, недостатньо. Спочатку матерiальне забезпечення, а далi мотивацiя.  Будь-який лiкар має бути вмотивованим. Кожна людина, яка робить свою  роботу, має бути вмотивована.

– Виходить, що приватнi клiнiки мають бiльше переваг?

– У приватних легше працювати лiкарям, у них є чiтко показано: така патологiя – така операцiя – такi витрати. А тут ти обмежений часом, засобами, тому постiйно мусиш думати, шукати новi шляхи та рiшення.

– Як Вам вдається зберiгати спокiй та тверезiсть розуму, працюючи з такою кiлькiстю пацiєнтiв?

– Перший рiк було дуже важко працювати, але з досвiдом виробляється така трiшки черствiсть. Звичайно, десь ще воно залишилось. Як каже моя дружина: «Пацiєнти йдуть з тобою додому». Я лягаю спати, а пiдсвiдомо обдумую плановi операцiї. Постiйно в тонусi, в готовностi до прийняття рiшень. Саме головне в нашiй роботi – це планування. Якщо ти не плануєш операцiю, то може бути повний завал. Необхiдно все прорахувати, спланувати що, куди, як, з чого починаєш i так далi.

– Яке у Вас вiддiлення?

– У нас 47 працiвникiв, 80 % молодi лiкарi. Дуже перспективнi, постiйно вдосконалюються, їздять на навчання. Якщо є щось, у чому ми не досконалi або прагнемо дiзнатись новi технiки, то одразу шукаємо клiнiки або семiнари, де можемо отримати цi знання.

– А Ви строгий завiдувач?

– Нi, занадто добрий.

– Якi були Вашi першi три кроки на посадi завiдувача?

– У нас в Українi, наразi, чiтких стандартiв немає, є рекомендацiї по травматологiї. Тож ми зробили собi внутрiшньолiкарнянi стандарти, орiєнтованi на європейськi. Це був протокол надання допомоги пацiєнтам iз травмами. Тепер кожен чiтко знав алгоритм дiй на роботi. Таким  був другий крок. Третiй – ми зробили ремонт в операцiйнiй.

– Якi у Вас принципи в роботi?

– Вiдповiдальнiсть. Холоднокровнiсть, нiхто не має впливати на лiкаря – анi пацiєнт, анi рiднi. Вiн має мати свою думку, план на операцiю, якого дотримуватись. I головне – знання. Набувати практичний досвiд. Травматологiя настiльки активно розвивається, що лiкар має постiйно вдосконалюватись. Знання iноземної мови дуже необхiдне. 99 % сучасної iнформацiї немає в доступi українською мовою.

– Чим саме займається Ваше вiддiлення?

– В основному займаємось лiкуванням гострої травми. Наш прiоритет – травми. Звичайно, ортопедiю ми впроваджуємо, лiкуємо захворювання суглобiв. Але бiльше все ж травми.

– Як завiдувач, Ви рекомендуєте своє рiшення лiкування чи дозволяєте лiкарям обирати методики?

– Я не навʼязую свою думку. Головне, щоб усi методики були в рамках наших рекомендацiй. Ровер давно вже придумали – не треба нiчого видумувати. У нас колись працював лiкар, який казав, що це творчiсть. А потiм приїхав до нас вiдомий професор iз iнституту ортопедiї, який нам сказав, що це все давно написано, як мелодiя, яку ти маєш грати вiд А до Я, а мiняти можеш лише тональнiсть вiдповiдно до складностi.

– Якi перспективи розвитку Вашого вiддiлення?

– Зараз я їх чiтко бачу. Ще донедавна ми працювали апаратами операцiйними рентгенiвськими 1998-2007 рокiв, але цього року депутат Андрiй Богданець нам подарував апарат 2022 року – це просто ракета. Зараз апарат проходить сертифiкацiю, але вже скоро ми зможемо працювати на ньому. Ми почали займатись

ендопротезуванням. Є протезування зовнiшнє, коли одягають замiсть ноги або руки протез, а є внутрiшнє – це замiна частини суглоба. Нам уже вдалось провести декiлька унiкальних ортопедичних операцiй по виправленню вад суглобiв. В Українi вже розроблено спецiальне КТ обстеження, за допомогою якого можна зробити 3Д модель. А вiдносно неї, на спецiальному 3Д принтерi, друкують iндивiдуальний 3Д iмплант. I завдяки цьому ми можемо зробити протезування. Звичайно, що iндивiдуальнi iмпланти – це дорого, але з кожним роком зʼявляються новi виробники, тож зараз вiдстежується тенденцiя до зниження цiн. Методик насправдi дуже багато, єдине – правильно пiдiбрати.

– Перiод реабiлiтацiї, пiсля таких операцiй, – довгий?

– Це iндивiдуально. Наприклад, при переломi шийки стегна у старших людей це простiше та малотравматично. Вони фактично вже на другий день iз допомогою ходять. Буває важче протезування, тодi два-три днi. Якщо є надлишкова вага, то може бути помалiше. У середньому, людина пiсля ендопротезування вiдновлюється до пiвтора мiсяця. Плюс у нас є реабiлiтацiйне вiддiлення, в яке ми переводимо пацiєнтiв i супроводжуємо до планового результату.

– Як вiйна вплинула на Вашу роботу?

– У нас збiльшилась кiлькiсть цивiльних, особливо коли приїжджають евакуацiйнi поїзди. Вiйна змiнила наш режим роботи, 99 % ургентних операцiй ми мусимо робити одразу Операцiйнi мають бути вiльними. Ми мусимо постiйно бути готовими до надзвичайної ситуацiї. Окрiм того, постiйно маємо бути близько. Фактично планових операцiй зараз  немає, вони всi ургентнi.

– Про що Ви мрiєте?

– Звичайно ж, про перемогу. А пiсля неї поїхати на море, просто на море. Вiдпочити, виспатись. Бiльш як рiк я працюю практично без вихiдних.

– Ваша порада для людини, яка отримала травму.

– Не чекати, не лежати вдома, не мазати мазями та примочками. Якщо не розумiєте, що з вами, не можете стати на ногу, щось не так – їдете в лiкарню. Ми працюємо 24/7, є постiйно два травматологи, можливiсть зробити рентген цiлодобово, томографiю чи УЗД. На 5-й або 6-й день можуть бути дуже сильнi ускладнення, що не пiдлягатимуть ефективному лiкуванню. Не займайтесь самолiкуванням, якщо є професiонали.

Журнал CITY LIFE BUSINESS Тернопiль.