Останніми днями багато уваги привернула до себе хресна хода УПЦ МП з Хмельниччини до Почаївської лаври. Проблема не в тому, що віряни УПЦ МП вирішили піти ходою. Проблема в тому, що цих вірян намагались використати єрархи московського патріархату, які, формально, лишилися в тіні. Щоб переконатися в цьому “Духовний Фронт України” побував у Почаївській лаврі.

Єпархія УПЦ МП ні за що не відповідає 

Все почалось з Кам’янець-Подільського Хмельницької області. Там зібралися тисячі вірян московського патріархату, аби вирушити традиційною ходою до Почаївської лаври. Але є один нюанс – воєнний стан. Що забороняє проведення публічних масових заходів. У тому числі релігійних.

Де факто організатором хресної ходи виступила “Кам’янець-Подільська” єпархія УПЦ МП на чолі з митрополитом Феодором (Гаюном). Де юре архиєрей УПЦ МП відхрестився від хресної ходи.

“Кам’янець-Подільська єпархія заявляє, що у зв’язку з воєнним станом у нашій країні вона не бере на себе відповідальність за проведення традиційного Хресного ходу до Почаївської Лаври. Прийняття рішення про участь у Хресному ході або відмова від нього є справою совісті християн та їхньої особистої відповідальності”, – йдеться в заяві митрополита Феодора, поширеній на сайті єпархії. У той самий час на Хмельниччині зібрались віряни УПЦ МП з різних регіонів Україні.

Невідомо чому, але Хмельницька обласна влада аж ніяк не зреагувала на хресну ходу, що вирушила з Кам’янець-Подільського. Першим увагу на це дійство звернув народний депутат Володимир Ар’єв, побачивши на фото кольори російського прапору.

Через деякий час голова Хмельницької обласної військової адміністрації заявив, що немає в тому “зради”, то лише стрічки з молитвами білого, червоного та синього кольорів. Та найбільшого клопоту з прочанами моспатріархату мала Тернопільська область.

“Проблемна Галичина”

Коли хресна хода перетнула межі двох областей, селяни Тернопільщини почали чинити їм перепони: там не пустять дорогою до села, там не пустять УПЦшних волонтерів з їжею та водою.

Вийшло так, що Поділлям віряни УПЦ могли вільно пересуватись, а щойно вони зайшли на Галичину (а частина Тернопільщини належить до Галичини) почались “проблеми”. Про те чому ми взяли слово “проблеми” в лапки згодом.

Врешті решт, по обіді 25 серпня тисячі прочан УПЦ МП доходять до Почаївської лаври, де їх зустрічає митрополит “Тернопільський” Сергій, а єромонах Гавриїл (Авдей) говорить про “тяжкий хрест”, що його “несли” прочани.

Спокійна Почаївська лавра

Опівдні 26 серпня у Почаївській лаврі лишилися ледь не тисяча прочан. Решта роз’їхалися самого ранку того ж дня не дочекавшись 28 серпня – свята Успіння Пресвятої Богородиці – заради якого, взагалі-то, і влаштовуються хресні ходи. Що наводить на певні думки, про які згодом.

Ті, які лишилися, розмістилися у наметах на території Почаївської лаври та в приміщеннях обителі. Переважна більшість з них – жінки: молоді дівчата, жінки з дітьми та чоловіками, літні жіночки. Хлопців міцної статури, яких бачили під час хресної ходи Тернопільщиною, там вже не було видно.

Люди співали церковних пісень українською. Так само українською проводили екскурсію лаврою для дівчат з Черкаської та Чернівецької областей. У церковних лавках так само українською обслуговували відвідувачів. Нічого не нагадувало про “героїчне” шестя, що завершилось напередодні.

Що ж це було?

Складається переконливе враження, що вірян УПЦ МП використали, що називається, всліпу. Організаторам цієї хресної ходи потрібна була картинка знову “гонімой” УПЦ МП. Знову проявилась, як казав богослов Кирило Говорун, дихотомія “ми” і “вони”: “вони нам “Слава Україні”, а ми їм “Слава Богу”.

На жаль, фактично, УПЦ МП досягла своєї мінімальної цілі – створити картинку “гонімості”. На жаль, ми не можемо повністю відкидати припущення, що активні мешканці Тернопільщини, які вийшли проти хресної ходи УПЦ МП, так само могли бути використані “всліпу” для створення відповідної картинки.

Можна сказати, що провидіння Боже і робота відповідних служб допомогли уникнути справжнього вибуху у цій ситуації. Уявіть, на хвилинку, якби під час суперечок з “хрестоходцями” пролилася хоч крапля крові. Розвиток подій би став непередбачуваним.

Ми не виключаємо, що проведення хресної ходи саме в такий спосіб мало на меті кілька аспектів:
– створення картинки про “гоніння” УПЦ МП на заході України;
– мобілізація та цементування вірян УПЦ МП навколо цієї картинки;
– дестабілізація суспільної ситуації на заході України, що є тилом у війні з Росією.

Що саме свідчить про такий розвиток подій:

– хресну ходу до Почаївської лаври на Тернопільщині організували попри заборону на проведення масових заходів під час воєнного стану в іншій, Хмельницькій, області, що ускладнює реагування органів влади на регіональному рівні;
– влада Тернопільщини де факто і де юре не мала повноважень запроваджувати обмеження, тому захід був організований на території іншої області;
– під час ходи Хмельниччиною не було жодних проблем, за виключенням синьо-червоно-білих стрічок, що нагадували російський триколор;
– супротив руху хресної ходи “з’явився” тільки у Тернопільській області;
– інформаційні майданчики, близькі до УПЦ МП відразу почала голосити про “гоніння” та те, що “Україна – це не тільки Галичина”;
– переважна більшість учасників хресної ходи роз’їхалась з Почаєва вже наступного ранку, що красномовно говорить, що для тієї самої більшості свято Успіння Пресвятої Богородиці було не найголовнішою метою.