Митрополит Тернопiльський i Кременецький ПЦУ Нестор (Писик) побачив у дискусiї щодо майбутнього Почаївської Лаври намагання спотворити iсторiю та розпалити ворожнечу мiж українськими православними та греко-католиками. Про це владика подiлився у своїй статтi стисло виклавши етапи розвитку Почаївської Лаври та яке мiсце в цьому займали православнi та греко-католики, зокрема, монахи-василiани.

Запрошуємо уважно прочитати статтю та за необхiдностi висловити свою думку.

Слово про Почаївську Лавру митрополита Нестора

Сьогоднi ми живемо в час, коли всi чомусь дуже зацiкавились Почаївською лаврою. Про неї – кожен другий допис в соцмережах. I бiльшiсть цих дописiв про те, що Почаївську лавру треба передати УГКЦ, тому що вони її заснували. А як не заснували, то побудували. А як не побудували, то розбудували. I по всiх дописах виглядає, що до того, як лавра потрапила в унiю, на Почаївськiй горi нiчого не було. Або майже нiчого. Або щось було, але нiчого цiнного. Не берусь судити iнiцiаторiв цього шуму, але, оскiльки люди мають доступ тiльки до частини iнформацiї i не можуть/не хочуть/не вважають за потрiбне цю iнформацiю перевiрити, то просто наведу ряд фактiв з iсторiї Почаївського монастиря, про якi забули (або спецiально промовчали) провокатори, якi, на користь москви, розпалюють на заходi України ворожнечу мiж УГКЦ та ПЦУ. Що робити з цими фактами – нехай кожен вирiшує сам, але це iсторична реальнiсть, яку неможливо заперечити, навiть попри намагання iсторiю спотворити. Отже, почнiмо.

Знайомтесь, Мефодiй Почаївський, неканонiзований святий, засновник чернечого життя на Почаївськiй горi (до речi, в статтi на Вiкiпедiї його iм’я спотворено на латинський манер – МеТодiй). Близько 1213 року прибув на Почаївську гору з Афону. Взнавши, що тут неодноразово являлась Богородиця побожному чоловiку Туркулу, вiн заповiв, що на цьому мiсцi має постати монастир. Та й повернувся на Афон. Туркул вирушив за ним i переконав отця Мефодiя повернутись на Волинь. Вони повернулись в 1219 роцi i побудували на Почаївськiй горi монастир та храм (!) в iм’я Преображення Господнього. Цей монастир був келiотського типу, тобто монахи подвизались як самiтники, збираючись разом тiльки на богослужiння. Помер преподобний Мефодiй в 1228 роцi. ПIсля нього монастир iснував як келiотський аж до кiнця XVI столiття, до преп. Iова.

В 1240 (за iншими даними 1261) роцi на Почаївськiй горi було явлення Пресвятої Богородицi, очевидцями якого були не тiльки мiсцевi монахи, але й пастухи з сусiднього села (переказ донiс iм’я одного з них – Iван Босий). ПIсля цього явлення залишився видимий знак – вiдбиток стопи Дiви Марiї, з якого било джерело, вода якого зцiляла хвороби, за свiдченнями очевидцiв рiзних столiть. Незабаром пiсля цього явлення пiд горою був побудований невеликий храм на честь Успiння Пресвятої Богородицi, а навколо стопи вже в XVII ст. був побудований iнший храм, про який буде згадано трохи пiзнiше.

Знайомтесь, Ганна Гостська (частiше вживається полонiзована форма iменi Анна Гойська). Вдова луцького земського суддi. Володiла Почаєвом та навколишнiми селами. Мала замок в селi Орля (нинi хутiр Вiрля Кременецького району), до сьогоднi не зберiгся. Там у неї гостюював грецький митрополит Неофiт i подарував їй iкону, вiд якої 1597 року зцiлився слiпонароджений брат Ганни Филип Козинський (до речi, на мiсцi, де знаходилась замкова каплиця, i де, очевидно, i сталось це чудо, зараз стоїть храм i дiє монастир Православної Церкви України). Пiсля цього ця iкона, яку ми сьогоднi знаємо як Почаївську (не розмiщую її зображення, думаю вона всiм добре знайома) була перенесена в Почаївський монастир i стала його головною святинею. Але цим благодiйництво Гостської не обмежилось. Вона склала фундуш, згiдно якого передавала монастирю землi та грошову допомогу, а також поставила умову “А Iгумен мусить бути чоловiк Християнської Вiри Схiдньої Церкви, Святих Правил нашого Грецького Iсповiдання … Судити незгоду в манастирi має Владика не iншого Iсповiдання, а тiльки Грецького, Схiдньої Церкви”. Її ж стараннями на Почаївськiй горi з’явився перший iгумен, з яким ми зараз познайомимось.

Знайомтесь, преподобний Iов Почаївський, перший iгумен Почаївського монастиря (з 1604 до 1651 року), який ввiв замiсть келiотського спiльножитнiй устав, стараннями якого в монастирi було побудовано сiм (!) храмiв та мур з 5 вежами. Твердо стояв у православнiй вiрi, постiйно захищаючись вiд нападок її ворогiв, надихав до цього братiю монастиря та мiсцевих жителiв. I це при тому, що мiсцева влада фактично позбавила православних на територiї Польщi всiх громадянських справ. Багато хто знає, що спадкоємець Гостської Анджей Фiрлей, пiсля того як роками тероризував монастир, в 1623 роцi напав на нього з своїми гайдуками та пограбував, викравши мiж iншим i Почаївську iкону. Але мало хто знає, що суд розглядав позов монастиря проти Фiрлея 25 рокiв, перш нiж ухвалити рiшення повернути награбоване майно. Суд Божий був набагато швидший i дружина Фiрлея тяжко хворiла, поки її чоловiк не повернув iкону в обитель (причому бiльшу частину решти награбованого не повернув).

Якщо про попереднiх iсторичних осiб в бiльшiй чи меншiй мiрi чули всi, то про наступну подружню пару напевно не знають i бiльшiсть паломникiв, якi не раз бували в Лаврi. Тому знайомтесь, Федiр i Єва Домашевськi, православна шляхетська родина. А знаєте, що за храм на цьому портретi вони тримають в руках? Це Троїцький собор Почаївського монастиря, побудований на їх пожертви в стилi Ренесансу i освячений 1649 року. Собор був побудований так, що стопа Богородицi опинилась всерединi самого храму.

До речi, цей ж собор видно на картинi “Явлення Богородицi на горi Почаївськiй 1675 року”  (ця картина є в Лаврi, вона 1800 року, але вона є копiєю з бiльш ранньої картини, автор якої малював Троїцький собор з оригiналу). Цей величний собор, справжня памятка архiтектури, був знищений 1773 року базилiанами, щоб на його мiсцi побудувати сучасний Успенський собор i стерти память про православне минуле монастиря (що, в певнiй мiрi, їм вдалось).

Знайомтесь, Микола Василь Потоцький, староста богуславський, канiвський i корсунський. Найбiльший фундатор i жертводавець Почаївського монастиря перiоду перебування останнього в унiї. Дуже любив Почаївський монастир, навiть хотiв вступити до нього простим монахом. Дав монастирю протягом 1761-1765 рр. на будiвництво нового собору i корпусу 2 244 000 злотих (фантастичну суму на той час) i багато рокiв просив монахiв почати за цi грошi будiвництво, навiть погрожував судом Божим i що забере грошi назад (всi цi переписки збереженi в архiвах). Натомiсть iгумен монастиря Бiлинський пише, що є загроза, що в монастир повернуться православнi, тому просив акт, що цi грошi переданi саме тим монахам, якi знаходяться в унiї. А якби Почаївський монастир повернувся «схизматикам», то щоб цi грошi були переданi iншим унiатським монастирям. Потоцький такого акту не дав, натомiсть переїхав з Бучача до Почаєва i 1771 року почав будiвництво за свої кошти (тих 2 мiльйони так i лишились у базилiан) нового собору Успiння Пресвятої Богородицi в стилi європейського рококо на мiсцi зруйнованого ренесансного Троїцього собору Домашевських. Цiкаво що загроза, що плоди його працi опиняться в руках православних, Потоцького не лякали, вiн навiть неодноразово звертався до iгумена Бiлинського з проханнями клопотатись перед Римом про те, щоб разом з коронуванням Почаївської iкони вiдбулась канонiзацiя глибоко шанованого Потоцьким преп. Iова Почаївського. Iгумен вiдповiдав, що звертався до папи з цього питання, але жодної вiдповiдi не отримав (хоча, знаючи вiдношення тодiшнiх насельникiв монастиря до св. Iова можна бути впевненими, що жодних звернень не було). Може насправдi Потоцький в душi бiльш тяжiв до православʼя, просто за свого життя не встиг побачити православнi богослужiння в Почаївському монастирi?

Я не хочу торкатись перiоду перебування Почаївського монастиря в складi УГКЦ, щоб не провокувати новi конфлiкти, сварку i ворожнечу мiж вiрними рiзних Церков. Хочу тiльки сказати, що пiсля того, як почаївськi базилiани пiдтримали польське повстання (оскiльки завжди бiльше тяжiли до Польщi, нiж до України), в 1831 роцi монастир перейшов до Православної росiйської Церкви. В монастирi знову оселились українцi i мiсцевi жителi потягнулись до обителi. Окремою чорною сторiнкою в iсторiї Почаївського монастиря було перебування в ньому росiйського митрополита на Волинi Антонiя (Храповицького), який в 1906-1912 рр. побудував новий Троїцький собор в чисто росiйському новгородському стилi. Його сподвижником в русифiкацiї Лаври був архiм. Вiталiй (Максименко), який керував лаврською друкарнею та друкував у нiй проросiйськi чорносотеннi видання. Потiм Лавра страждала пiд владою Польщi в 1920-1930х рр., пiд нiмецькою окупацiєю в 1940-х, та пiд атеїстичною радянською владою в 1940-1980х рр. Наприкiнцi 1980х рокiв серед української братiї монастиря був великий пiдйом патрiотизму, найбiльшим iнiцiатором якого був тодiшнiй намiсник, архiм. Якiв (Панчук), але монахiв-українцiв швидко розпорошили по рiзних монастирях, замiнивши представниками iнших нацiй, а о. Якова вигнали (потiм вiн став єпископом Київського Патрiархату). Таким чином Почаївська лавра i прийшла до стану форпосту “рузького мiру” на Тернопiльщинi. Молимось i сподiваємось, що в найближчий час ситуацiя змiниться.

Якi висновки можна зробити з даної iнформацiї?

Бiльшу частину своєї iсторiї Почаївський монастир був православний:

1219-1721 – 502 роки був православним, спочатку в складi Київської митрополiї Константинопольського патрiархату, а останнi 34 роки (1687-1721) в складi росiйської Церкви

1721-1831 – 110 рокiв у складi УГКЦ

1831 – донинi – 192 роки в пiдпорядкуваннi росiйської Церкви

694 > 110

Греко-католики не отримали в 1721 роцi пустку, а потужний розбудований монастир з сiмома храмами, один з яких був величним собором, багатьма корпусами i мурами.

За православну iсторiю монастиря ми маємо великий ряд чудес, чудотворну Почаївську iкону, двох святих, шанованих у всьому православному свiтi, та любов мiсцевих людей, виражену в пiснях, кантах та iнших творах. Це не був “задрипаний провiнцiйний монастир”, який зробили величним василiани.

Не василiани розбудували Почаївський монастир, а шляхтич Микола Потоцький, який трудився не заради василiан, а заради самого монастиря.

Тому хто вклався найбiльше i хто справдi розбудував та зробив славним Почаївську Лавру – висновки робiть самi. Кожна епоха вклала свою частку в розбудову святинi i доводити зараз хто кому винен – недоцiльно. Хто зна, як би виглядав зараз монастир, якби в 1721 роцi не став греко-католицьким чи в 1831 роцi – православним. Вiн – поєднання працi багатьох поколiнь насельникiв та багатьох жертводавцiв. Тому якщо починати мiрятися вкладом, хто зна, хто переможе. Тому треба не шукати за що ми ще можемо посваритись, а об’єднуватись для духовного блага українського народу, що я нам всiм i бажаю.

P.S. Я постарався як можна бiльше пом’якшити текст, щоб уникнути мiжконфесiйних конфлiктiв. Але, передбачаючи, що багатьох, хто це прочитає, це не зупинить i бажання посваритись буде вищим, нiж любов до ближнiх, коментарi я вимкну.

P.S.2. Хто хоче бiльше дiзнатися про справжню iсторiю Почаївського монастиря – вiдсилаю до працi митр. Iларiона (Огiєнка) “Фортеця православ’я на Волинi. Свята Почаївська лавра”. Знайти її можна тут.

Нестор (Писик), митрополит Тернопiльський i Кременецький