Українськi традицiї та звичаї сягають вiкiв. Давнi язичницькi вiрування переплелись з християнством. Свято Iвана Купала цьому приклад. Колись воно було одним iз найважливiших свят. Якi обряди виконували колись?

За старим стилем Купала святкували з 23 на 24 червня, у день лiтнього сонцестояння. Вважали, що в цей день вiдбувається шлюб вогню та води. В одних джерелах це Купало (символ сонця у зенiтi) i Лада (дочка Дани – богинi води).

Пiд час святкування прикрашали деревця, довкола нього водили хороводи. Купало i Ладу садили поблизу води, годували їх, спiвали пiсень i танцювали коло них, називали нареченими. Iснував i такий обряд – хлопцi зрiзали чорноклен, а дiвчата прикрашали його квiтами та стрiчками. Деревце мало назву марена, гiльце, купайло, купайлиця. Дiвчата водили навколо нього хороводи, а хлопцi розпалювали багаття.

А ще зберiгся до наших днiв обряд плетiння вiнкiв. Щоправда, колись вiн був iншим – вродливiй дiвчинi зав’язували очi, садили її у глибоку яму з вiнками. Звiдти вона подавала вiнки iншим дiвчатам, пишуть Мар’яна та Зоряна Лановик.

Увечерi молодь збиралась на купальськi оргiї. Iсторик Михайло Грушевський називав їх “еротичнi забави в широкiм розумiннi слова”.

Дiвчата пускали вiнки на воду. Один – загадували на себе, iнший — на хлопця. Якщо вiнки сходились докупи, то дiвчинi судилося бути у парi з коханим.

Був також обряд перестрибування через вогонь – вiн дiйшов i до нас. Спершу стрибали хлопцi, а потiм пари. Вважалося, що купальське полум’я мало чудодiйнi властивостi, вберiгало вiд хвороб, злих чарiв, безплiддя. У багаттi спалювали образ Купала. Також вiдомий обряд спалення Марени – так вшановували, задобрювали вогонь.

Фото з вiдкритих джерел:

У книзi “Українське народознавство” описаний такий обряд: “Хлопцi намагаються вхопити купальське деревце, дiвчата боронять його. Тодi деревце розривають на частини, ламають, вищипують гiлочки. Кожен, хто вхопив гiлку купальського деревця, якнайшвидше бiг з нею додому. Гiлки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дiвчата ховали пiд подушки, щоб суджений наснився”.

I яке ж свято Купала без пошуку цвiту папоротi (ще його називали Перунiв цвiт). Шукали його парами. Бiля багаття залишалися охоронцi, а то ще якась вiдьма прийде по чарiвний попiл. Хто знайшов цвiт папоротi, той розумiтиме мову тварин i рослин, знайде зачарованi скарби. Уже з приходом християнства iснувало повiр’я, що квiтку стереже “нечиста сила”. Бо колись нашi предки вiрили: набути дивовижнi знання мiг той, хто мав зв’язок з покiйними.

У купальську нiч також були любовнi iгри, якi завершувалися спiльним купанням пiд ранок. Тож секс був важливим елементом цього свята. Як пише кандидатка фiлологiчних наук Олена Кузьмич, молодь обирала собi пару, пiсля любощiв у лiсi вони вважалася подружжям.

“Подекуди iснував i гуртовий шлюб. Гуртом у цю чарiвну нiч можна було зачати здорових дiтей. Тим бiльше, що народжувалися вони якраз взимку, коли не було польових робiт. Українцi подекуди продовжували “спати на купно” до 20-х рокiв ХХ столiття”, – пише вона.

Хто ж такий Купало? Бог молодостi, краси, шлюбу. Вважали, що саме в це свято вiн поєднує любов’ю серця молодих. А ще йому приносили як жертву хлiб, коней, а згодом котiв чи лисиць. На святi Купала запалювали колесо як символ поворот сонця на зиму.

Пiд час приходу християнства свято Купала поєдналося з святом Iвана Хрестителя. Звiдси i назва – Iвана Купала.

Джерела:

Войтович В. Українська мiфологiя / В. М. Войтович. Київ: Либiдь, 2002. 662 с.

Кузьмич О. Правда про лiтнє сонцестояння: Купала, ритуальний секс та магiя вогню. Блог.

Українське народознавство: Навч. посiбник / С. П. Павлюк [та iн.] ; ред. С. П. Павлюк. 3. вид., випр. Київ: Знання, 2006. 568 с.

Українська усна народна творчiсть: пiдручник / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. 3-тє вид., стер. Київ: Знання-Прес, 2005. 591 c.