Від шкільної парти до наукового ступеня: шлях історика Богдана Безпалька

Історія уродженця Староміщини Богдана Безпалька, який перетворив дитяче захоплення минулим на справу життя та здобув ступінь доктора філософії в галузі історії.
Любов до історії іноді починається зовсім несподівано. Для Богдана Безпалька, уродженця села Староміщина Підволочиської громади Тернопільського району, усе розпочалося зі звичайної книжки, яка випадково потрапила до рук у дитинстві. Сьогодні він — доктор філософії в галузі історії, дослідник та педагог, який присвятив своє життя вивченню минулого.

Випадкова книжка, що змінила життя
Зацікавлення історією прийшло до Богдана ще у семи-восьмирічному віці. Сам він зізнається, що в дитинстві не дуже любив читати. Одного дня його увагу привернула зелена книжка, яка стояла серед інших на полиці. Саме вона стала першою прочитаною ним книгою.
Видання розповідало про українських гетьманів та історію України. Захоплива розповідь про предків, їхню боротьбу та державотворення настільки вразила хлопця, що відкрила для нього цілий новий світ. Згодом книжка загубилася, але любов до історії залишилася назавжди.
«Вона відкрила такий замочок до любові взагалі до читання і до історії», — пригадує науковець.

Від останнього бюджетного місця до президентської стипендії
Після школи Богдан вирішив пов’язати своє життя з історією та вступив до Тернопільського національного педагогічного університету. Він згадує, що при вступі посів лише 30-те місце у рейтингу — останнє, яке давало право навчатися за державним замовленням.
Втім, наполегливість і щира любов до обраного фаху швидко дали результат. Уже під час навчання він демонстрував високі академічні успіхи, а на третьому курсі став лауреатом президентської стипендії.
«Це була приємна несподіванка. Я цього зовсім не очікував», — розповідає він.
Під час бакалаврського навчання найбільше його зацікавила історія ХХ століття. Саме цьому періоду були присвячені подальші наукові дослідження. Бакалаврську роботу Богдан написав про митрополита Андрея Шептицького, а магістерське дослідження присвятив образу ворога в підручниках історії радянської України.
Згодом молодому досліднику вдалося вступити до Київського університету імені Бориса Грінченка, де він продовжив навчання та наукову діяльність.

Наука в умовах війни
Наступним кроком стала аспірантура. Однак одним із найбільших випробувань на шляху до наукового ступеня стало повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році.
У той час Богдан навчався на третьому курсі аспірантури. Робота над дисертацією фактично призупинилася через емоційне навантаження, невизначеність та закриття архівів і бібліотек.
«Добрих пів року писати в таких умовах було практично неможливо», — згадує він.
Попри труднощі, дослідження вдалося завершити. Темою дисертації стала радянська пропаганда у шкільних закладах освіти в 1932–1941 роках. Захист роботи став важливим підсумком багаторічної праці та підтвердженням професійного зростання молодого науковця.

Історія рідного села як особисте відкриття
Особливе місце у наукових пошуках Богдана займає історія рідної Староміщини.
Ще під час навчання в університеті він отримав завдання записати інтерв’ю про цікаву подію з історії свого села. Саме тоді від бабусі почув історію про те, як місцеві жителі у радянські часи відстояли сільську церкву, яку влада неодноразово намагалася знищити.
Важливу роль у цих подіях відіграв його дідусь, який, працюючи головою сільської ради, завчасно попереджав людей про можливі спроби руйнування храму. Завдяки цьому громада встигала збиратися біля церкви та не дозволяла реалізувати задум влади.
Для Богдана ця історія стала прикладом сили людської єдності та боротьби за збереження духовних цінностей.
«Це показує, як люди противилися радянській владі та намагалися зберегти свої релігійні почуття і свої храми», — зазначає він.

Студентські роки, подорожі та міжнародний досвід
Навчання запам’яталося не лише лекціями та архівами. Богдан брав активну участь у студентських обмінах, конференціях та міжнародних проєктах.
Разом із колегами він неодноразово відвідував Польщу, де представляв Україну на наукових заходах у Кракові та Варшаві.Під час аспірантури йому вдалося отримати грант на освітній обмін у польській столиці.
Окремим яскравим спогадом стала поїздка до Стамбула, яку команда виборола завдяки перемозі в університетському турнірі з релігієзнавства.
Такі можливості дозволили не лише поглибити знання, а й познайомитися з культурами інших країн та представити українську наукову спільноту на міжнародному рівні.

Підтримка, без якої нічого б не було
Найбільшим викликом на своєму шляху Богдан називає навіть не написання дисертації, а вибір професії.
Він добре розумів усі труднощі, пов’язані з педагогічною та науковою діяльністю в Україні: невисокий рівень оплати праці, недостатню престижність професії та невизначені перспективи.
Проте вирішальну роль відіграла підтримка родини, насамперед мами.
Саме вона переконала сина не відмовлятися від своєї мрії та йти за покликанням, незважаючи на труднощі.
«Якщо відчуваєш, що це твоє покликання, треба ризикувати, йти і пробувати максимально себе реалізувати», – ці слова стали для нього дороговказом на багато років.

За покликом серця
Сьогодні Богдан Безпалько переконаний: успіх неможливий без любові до своєї справи. Попри всі труднощі, він не шкодує про обраний шлях.
Його історія – це приклад того, як випадково прочитана дитяча книжка може визначити майбутнє людини, а наполегливість, підтримка близьких та вірність власному покликанню допомагають досягати найамбітніших цілей.
«Працювати на роботі, яка не приносить радості, фактично неможливо. Тому потрібно йти за покликом серця», — переконаний науковець.