Павло Кульчицький із позивним «Куля» — військовослужбовець 2 Галицької бригади Національної гвардії України. Уперше він потрапив на війну у 2014 році. Після звільнення зі служби працював водієм у Чехії, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. Уже 3 березня 2022 року знову став до строю.

Повідомляють на сторінці бригади, пише сайт Новини Тернопільщини.

Бойовий досвід, здобутий ще під час АТО, допоміг Павлу підготувати молодших побратимів до перших бойових виїздів. Він наголошував на дисципліні, зв’язку та чіткому виконанні завдань.

«Приїхали вночі. Треба було швидко розосередитися. Ми були ще досить далеко від лінії фронту, але вночі нічого не видно, тому трохи переживали. А вже зранку все стало зрозуміліше: де хто знаходиться, що відбувається, яка ситуація. Потім була Новомихайлівка. Я вивіз хлопців, забрав поранених і поїхав назад. По рації почув, що загинув командир сусіднього підрозділу. Зі своїми не зміг зв’язатися, тому завантажив боєприпаси і поїхав їх шукати. Натрапив на поранених бійців суміжного підрозділу. Вони сказали повідомили, що гвардійців евакуювали на бронетранспортері, тому я вивіз поранених Збройних Сил і тоді вже повернувся на базу», — згадує Куля.

Від Новомихайлівки до Благодатного

Один із пам’ятних для військового епізодів стався під час контрнаступу 2023 року у Благодатному. Підрозділ Павла прикривав напрямок біля річки.

Коли суміжні військовослужбовці попросили допомогти знайти втрачений дрон, гвардійці вирушили в посадку. Там вони зустрілися з російськими військовими. Після бою українські захисники взяли противника в полон.

За роки великої війни ситуація на фронті змінилася. Значно більше стало безпілотників, а небезпека чекала навіть в укриттях. Під Покровськом російські військові активно застосовували дрони зі скидами та артилерію.

«Було багато таких моментів. Дуже добре проявили себе хлопці, які нещодавно прийшли і не мали досвіду. Під Гродівкою було холодно, були морози, багато травм. І вони не просто турнікети накладали, а надавали допомогу на високому рівні. Тому підготовка дуже важлива. Але не тільки та, яку тобі дають. Багато залежить від самої людини: чи хоче вона вчитися і чи має мотивацію», — розмірковує гвардієць.

«У нас рота дуже “збита”»

Павло з особливою теплотою розповідає про свою роту. Підрозділ, за його словами, став справжньою командою, у якій військовослужбовці готові підтримати один одного.

Коли командира поранили, Павло прийняв командування на себе. Окрім управління підрозділом, він доставляв на позиції боєприпаси та провізію.

«У нас рота дуже «збита» — згуртована. Кожен допомагає, чим може. Ніколи не було такого, щоб хтось відмовився йти за побратимом. Якщо треба — зібралися і пішли. Немає такого, що треба когось довго шукати. Всі готові», — запевняє Куля.

Поранення під Мирноградом

Під Мирноградом Павло отримав поранення. Він разом із побратимом перебував на території, яку контролював противник. Позиція товариша була повністю знищена, речі згоріли.

На світанку військові спробували вийти до своїх. Через туман їх помітив російський дрон. Вибух відкинув Павла та поранив ногу і спину.

Побратим встиг відтягнути його до укриття перед новою атакою безпілотника. Далі почалося очікування евакуації.

Дві ночі гвардієць перебував в укритті. Радіостанція майже розрядилася, однак Павлу вдалося передати координати. За ним прийшли побратими та евакуювали військового.

Нині Павло проходить відновлення після поранення. Поруч із ним — дружина, діти та побратими.

Його бойовий шлях — це історія не лише про фронт, а й про відповідальність за людей поруч. Про готовність повернутися за своїми, допомогти пораненому та залишатися частиною команди навіть у найскладніші моменти.