Щоб досягнути успiху в спортi недостатньо мати спортивну тiлобудову та вiдвiдувати тренування. Бажаний результат досягають завдяки щоденнiй працi над собою, наполегливостi, вмiнню аналiзувати власнi помилки та невимовному бажанню до самовдосконалення. Про це, а також про юнацькi дитячi кроки ми поспiлкувалися з Карiною Вовк – українською боксеркою, неодноразовою призеркою Всеукраїнських i Мiжнародних змагань з боксу, магiстранткою ТНПУ та попри її спортивне життя – тендiтною дiвчиною.

– Карiно, а чи пам’ятаєш себе в юнацькi роки? 

– З дитинства я росла активною дiвчинкою, мене важко було побачити вдома, бо вiльний час проводила на вулицi.  Дорогою зi школи, я не пропускала жодної поперечини, – посмiхається дiвчина. Менi завжди подобався спорт i все, що з ним пов’язано. У мене були велосипеди, самокати, скейти, всi види м’ячiв. А ще я дуже полюбляла парубочi iгри: футбол, баскетбол, лазити по деревах, тому це дозвiлля тече в кровi.

– Коли вперше пов’язала своє життя зi спортом? 

– У другому класi до школи часто приходили тренери та запрошували учнiв на рiзнi гуртки, секцiї. Так я i почула про набiр у групу з вiльної боротьби, чим i зацiкавилась. Прийшла додому та розповiла про все мамi, на що вона погодилась, бо гадала: спробую, пограюсь i зупинюся. Але з часом мене не на жарт затягнуло в боротьбу, – смiючись, розповiдає Карiна. Я продовжувала ходити на тренування, згодом їздити на змагання i так поступово перейшла в старшу групу.

– А чому саме бокс, а не, наприклад, гандбол, баскетбол чи тенiс? 

– Вже з 9 по 11 клас я навчалася в спортивному училищi в Броварах (БВУФК). Там всi однокласники були спортсменами: легкоатлети, лижники, гандболiсти, плавцi та аж 10 боксерiв в класi, – з блиском в очах продовжувала спортсменка.

Я з дiвчатами добре товаришували з нашими хлопцями, тому це вони зародили в менi любов до боксу. Все частiше цiкавилась ним, а потiм захотiла спробувати себе у новому видi спорту – так я потрапила на бокс.

– Що найбiльше слугувало у виборi вишу, факультету. Що було вирiшальним у твоєму виборi? 

– Попри всi спортивнi досягнення у Броварах, я хотiла навчатись у рiдному Тернополi. Пiсля закiнчення Броварського вищого училища фiзичної культури, я повернулася, аби вступити в унiверситет.

Розглядала лише один варiант – це наш рiдний Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Гнатюка.

Старша сестра вивчала туризм на географiчному факультетi, багато розповiдала, а я уважно слухала. Тому й без сумнiву обрала педагогiчний унiверситет, але, звичайно ж, факультет фiзичного виховання, бо спорт – це моє все, – трепетно, перебираючи пальцями, продовжувала Карiна.

Так i склалось, що шкiльнi роки я займалась боротьбою, а студентськi роки переплелися з боксом.

На фото Каріна Вовк, Андрій Огнистий та Володимир Наумчук

– Чи виправдали викладачi факультету твої очiкування? Можливо, навчання у вишi ти уявляла iншим?

– Цiкаве запитання, – зустрiвшись зi мною очима, вiдповiдає боксерка.

Чесно кажучи, я думала, що менi буде важко в унiверситетi. Це вищий навчальний заклад, потрiбно вiдвiдувати пари, а в мене щоденнi тренування.

Без краплi лукавства, нiколи не могла б подумати, що навчання може бути цiкавим, скажiмо так кайфовим, захоплюючим i не нав’язливим. За це я обожнюю ТНПУ.

Але як ви розумiєте, Христино, все залежить вiд самих викладачiв, їхньої подачi iнформацiї та ставленнi до студентiв. Проте викладачi факультету фiзичного виховання з розумiнням ставились до всiх, а при потребi й допомагали, йшли на зустрiч i нагадували про важливе.  Тому жодного разу не пошкодувала про свiй вибiр вишу, а навпаки заохочую всiх обирати ТНПУ, бо власноруч пройшла студентський шлях цими стежками.

– Трепетне запитання, але читачам буде цiкаво: ти пишаєшся сама собою? Чи залишається пiслясмак: я можу ще краще?

– Я не уявляю своє життя без спорту i справдi хочу досягти найвищих результатiв. Радiю, що в боротьбi маю звання КМС (кандидат у майстри спорту), а в боксi МС (майстер спорту), але на цьому не зупиняюсь, а йду дальше!

Чи пишаюся я сама собою? Звичайно, я задоволена тим, що веду активний спосiб життя, без поганих звичок i щиро радiю, коли я досягаю того, до чого йшла роками. До прикладу – отримання звання майстра спорту України з боксу – це вiдчуття не передати словами: емоцiї переповнюють, а дух так i захоплює. Але мало хто знає зворотнiй бiк медалi будь-якого виду спорту – це важка праця, виснажливi тренування, постiйний контроль ваги, недоїдання, травми, бiль, бажання все покинути при найменшiй поразцi, – Карiна змiнює настрiй вiд сказано – це те, що так часто залишається несказанним.

Через це приходить кожен спортсмен i саме той, хто зумiє цi випробування пройти та найголовнiше – не здатись, той i досягне найвищої сходинки п’єдесталу.

Буває, що пiсля певного поєдинку чи в загальному пiсля змагань я маю  почуття провини: десь недопрацювала, недоробила, а якби по-iншому поступила, то був би iнший результат. Я часто прокручую цi слова в головi….

Пiсля змагань я завжди аналiзую свою роботу та шукаю, де допустила помилку, аби допрацювати з тренером на тренуваннях, щоб на наступних змаганнях бути кращою та перемагати.

– I на завершення, Карiно, подiлися з нами, що ж мотивує тебе найбiльше у заняттях зi спорту?

– Найбiльшi мотиватори – це провiднi спортсмени, якi представляють нашу країну на багатьох Мiжнародних змаганнях, чемпiонатах Свiту та Європи, Олiмпiйських iграх i прославляють нашу Україну на весь свiт.

Ми самостiйно вибираємо своє майбутнє. I кожен може стати успiшним, але процес набуття – довготривалий та проходять його далеко не всi. Вибiр завжди за вами!

Христина Надала

Офiцiйний сайт ТНПУ.