Дедалi бiльше людей в Українi та свiтi розумiє, що ключ до завершення вiйни потрiбно шукати там, де був ключ до її початку, – у кремлi. Навiть найбiльша вiйськова перемога Збройних сил України не означатиме, що з того часу Україна перебуває у безпецi. 

Бо навiть пiсля вiйськової поразки росiйська iмперiя збереже свою агресивну сутнiсть, на чолi якої буде той самий путiн або його правонаступник (“путiн 2.0”), з ядерним арсеналом, вiйськово-промисловим комплексом i агресивно-отруйним телебаченням. А значить, iмперiя повернеться для удару у вiдповiдь, як це сталося мiж першою i другою Чеченськими вiйнами.

Саме тому аналiз можливих сценарiїв розвитку подiй у росiї починає турбувати дедалi бiльше людей в Українi та за її межами. Спробуємо визначити сценарний простiр. Перший подiбний аналiз було зроблено ще на початку 2015 року. З цього часу внутрiшньоросiйська та свiтова ситуацiя кардинально змiнилися. Як виглядає сценарний простiр зараз?

Насамперед треба сказати, що прив’язувати всi змiни в росiї до смертi або усунення путiна (як це робить, наприклад, Герман Пiрчнер у чудовiй аналiтичнiй роботi “Пiсля путiна”), на наш погляд, не конструктивно. Сама по собi смерть путiна (як i пiдписання мирної угоди пiсля виведення росiйських вiйськ) не вирiшує жодної проблеми, принаймнi для України, – хiба що дає невеликий перепочинок, поки в кремлi консолiдується влада, але оскiльки зараз саме Україна має стратегiчну iнiцiативу у вiйнi, так такий перепочинок для нас корисний мiнiмально. Темп та структуру операцiй зараз нав’язують Збройнi сили України, а на консолiдацiї влади особливих змiн у росiйськiй полiтицi не передбачається.

Отже, нас цiкавитиме, насамперед, не життя i смерть путiна, а змiна характеру росiйського режиму. До цього аналiзу ми включатимемо всi сценарiї, навiть дуже малоймовiрнi, щоб визначити весь сценарний простiр i зрозумiти, де лежить український iнтерес, який напрямок розвитку подiй вигiдний для України.

1. Сценарiї консолiдацiї влади

Перша група сценарiїв включає рiзнi варiанти збереження iмперського режиму. Сюди належать:

1.1. Трансфер влади всерединi вищих елiт та укладання мирної угоди.

Пiдписання новим керiвництвом росiї мирної угоди з Україною пiсля виведення росiйських вiйськ. Мається на увазi повне виведення вiйськ, тому що на даний момент українське суспiльство, полiтичне керiвництво та Збройнi сили на часткове виведення не погодяться, хоча не будемо скидати з рахункiв i такий варiант, якщо iстотно змiняться обставини. Але навiть повне виведення вiйськ, як уже зазначалося, не влаштовує Україну, бо просто перепочинок перед наступною фазою вторгнення – перепочинок, якого так прагне нинi росiйське керiвництво. (Не слiд думати, що за час вiдпочинку Україна вступить до НАТО, яке дасть гарантiї безпеки, взявши на себе зобов’язання воювати за Україну. Фактична iнтеграцiя в НАТО йде повним ходом, але юридичних зобов’язань пiд час вiйни нiхто на себе не братиме, тож нам потрiбно захищати себе самим.)

Трансфер влади та укладання мирної угоди потрiбнi росiйським елiтам, щоб хоча б частково зняти санкцiї та вiдновити сили. Тут є варiанти:

1.1.1. Успiшний керований трансфер влади пiсля смертi або усунення путiна. Сценарiй “Палацовий переворот” – типовий для росiї спосiб передачi влади, а тропозалежнiсть (path dependence, тобто повторення iсторiєю попереднiх патернiв) у Росiї досить сильна. Щоправда, абсолютно незрозумiло, як клани (“вежi кремля”) домовляться мiж собою в умовах вiдсутностi будь-яких механiзмiв правонаступництва (немає навiть аналога радянського Полiтбюро). Конкурентнi силовi структури просуватимуть своїх кандидатiв, але iнструментiв узгодження iнтересiв не iснує, тож залишається тiльки силове протистояння (i тут стануть у нагодi приватнi та корпоративнi армiї).

1.1.2. Успiшний керований трансфер влади за згодою (можливо, i iнiцiативи) самого путiна – операцiя “Наступник”, у цьому випадку дуже схожа на операцiю “Медведєв”. Усi важелi влади залишаються бiля путiна (можливо, трохи нагадує пару Назарбаєв – Токаєв), а на Заходi та Українi демонструється новий привабливий персонаж iз путiнського оточення – “голуб свiту”. Сценарiй реального вiдходу вiд влади, як це зробив свого часу Єльцин, для путiна неможливий: у нинiшнiй ситуацiї навряд чи хтось зможе гарантувати йому безпеку та збереження стану, бо все зайшло надто далеко.

1.1.3. Мирну угоду може пiдписати i сам путiн. Питання, чи збереже вiн при цьому владу та життя, але це не має значення. Так чи iнакше цей сценарiй перетворюється на один iз двох попереднiх.

1.2. Трансфер влади до “нових осiб”.

Мета введення “нових осiб” може бути рiзною, залежно вiд того, хто переможе у боротьбi всерединi вищих елiт, – “яструби” або “голуби”.

1.2.1. Операцiя “Бiлогвардiйцi”: до влади приходять представники крайнiх радикалiв-мiлiтаристiв (“вiйськори” тощо) з метою надати нового поштовху продовженню “Вiтчизняної вiйни”. Незрозумiло, наскiльки цього захочуть елiти, – отже, цей сценарiй може бути схожим на “ГКЧП” зразка. У 1991 роцi швидко призведе або до розвалу системи (див. нижче “сценарiй Бугайського”), або до описаної нижче сталiнiзацiї.

1.2.2. Операцiя “Навальний”: до влади призводять сьогоднiшнiх дисидентiв-псевдолiбералiв з метою якнайшвидше примиритися iз Заходом та зняти санкцiї. “Яструби” при цьому мрiятимуть про швидке вiдновлення ВПК та повернення до вiйськових дiй пiсля вiдновлення здатностi, а “голуби” – про повернення росiї до клубу пристойних держав.

Тут треба додати, що “росiйська лiберальна опозицiя” за своєю суттю не є нi росiйською, нi лiберальною, нi опозицiєю: цi люди дбають лише про власнi статуси та статки i не мають жодної програми для своєї країни. Вiрити в те, що пiсля смертi путiна або внаслiдок органiзованих путiнiстами вiльних демократичних виборiв до влади прийдуть демократи – це те саме, що вiрити в рожевих єдинорогiв. У демократiв немає механiзмiв потрапляння у владу, вiльних виборiв у росiї не буває, а навiть якби були, то перемога на них дiсталася б тим полiтикам, якi пiдтримували та пiдiгрiвали властивi бiльшiй частинi населення iмперськi прагнення та ресентимент. Якби в пiсляпутинськiй росiї раптом вiдбулися вiльнi вибори (наприклад, пiд контролем рожевих єдинорогiв), то перемогла б партiя з вiдверто нацистською програмою.

Але ми домовилися не скидати з рахункiв навiть дуже малореальнi сценарiї на зразок реального перезавантаження пiд впливом перемоги “голубiв”.

1.2.3. Сценарiй “Горбачов” – спроба м’якого перезавантаження шляхом вiдкручування гайок призводить до швидкого розпаду системи. Коли силовики та пропагандисти втрачають реальну владу, система бiльше нiчого не тримає разом.

1.2.4. Сценарiй “Фредерiк де Клерк” – малоймовiрно, але до влади приходить та частина вищих елiт, що бажає реального, а не уявного перезавантаження системи – реальної демократизацiї та деiмперiалiзацiї. Конфлiкт з iмперцями неминучий, i цей сценарiй перетворюється на “Смуту” (див. нижче).

Так чи iнакше, для консолiдацiї влади потрiбен час (за росiйськими прецедентами – вiд 4 до 10 рокiв). Новим правителям потрiбно буде заручитися одностайною пiдтримкою всiх росiйських iнститутiв, що є джерелами влади (через їхнiй юридичний чи силовий потенцiал), а таких чимало, i їхнi iнтереси часто протилежнi. Трансфер влади ризикує призвести до смути (нижче описаний сценарiй “Вежi кремля”), скорiше нiж до стабiлiзацiї ладу.

Наступна група сценарiїв пов’язана з консолiдацiєю чинної системи влади.

1.3. Адаптацiя та консолiдацiя iмперської системи без трансферної влади.

Тут також можливi принаймнi два варiанти.

1.3.1. Сталiнiзацiя: переведення всiєї системи на вiйськовi рейки та продовження вiйни пiсля нетривалого миру з використанням усiх сил та засобiв, включаючи зброю масової поразки та масовi репресiї всерединi країни. Цей сценарiй можливий, якщо Захiд вважатиме за необхiдне збереження єдностi Росiї за будь-яку цiну. Сталiнiзацiя також може бути наслiдком невдалого антипутiнського путчу або приходу до влади наступникiв путiна з табору “яструбiв”.

1.3.2. Iранiзацiя: формальне примирення (у тому числi пiсля вiйськової поразки) та закриття системи в собi на основi фундаменталiстської iдеологiї, пiдкрiпленої репресiями, як непогано описано у “Днi опричника” В.Сорокiна.

Зауважимо, що росiйська полiтична система та економiка можуть успiшно iснувати в такiй моделi десятилiттями. Люди готовi терпiти злиднi заради нав’язаних пропагандою цiлей, а повнiстю перекрити грошовi потоки до бюджету нiколи не вдасться, тобто фiнансувати вiйну можна практично нескiнченно.

Отже, є чимало варiантiв збереження iмперської системи, i всi вони не влаштовують Україну, бо рано чи пiзно iмперiя повернеться – або так, як у Другiй чеченськiй вiйнi, пiсля нетривалої пiдготовки, або як у Другiй свiтовiй вiйнi – пiсля тривалого занепаду та приниження, пiсля зростання ресентимента та бажання помсти, а зрештою – пiсля повторної мiлiтаризацiї.

Звичайно, будь-якi сценарiї консолiдацiї авторитарного режиму посилюють всю авторитарну вiсь на чолi з Китаєм, яка протистоїть вiльному свiту.

2. Сценарiї смути

Однак збереження iмперiї не гарантовано – як уже писалося у статтi “Крах iмперiї”, сили, що тримають її разом, не безмежнi, а вiдцентровi сили наростають.

2.1. Найбiльш вiрогiдний сценарiй смути – “Вежi кремля” : нездатнiсть вищих елiт дiйти згоди щодо наступної полiтики (внаслiдок суперечок, якi путiн або його наступник не здатний вирiшити) та нового лiдера (а лiдер у таких управлiнських системах завжди одноосiбний, будь-який трiумвiрат чи iнша група , як доводить iсторiя, тримається недовго, поки найсильнiший не з’їдає iнших). Боротьба за владу може зайняти роки та задiяти значний рiвень насильства. Або протиборчi сили об’єднаються у два блоки, або створять протистояння мiж численними центрами (“вiйна всiх проти всiх”), наслiдки будуть тi самi.

Також смута настає через неможливiсть проводити нову полiтику (сюди наводить, наприклад, провал сценарiю “Фредерiк де Клерк”). Будь-якi реформи, якi робляться з найкращими намiрами, призводять до тимчасового погiршення одночасно зi зростанням очiкувань, у результатi стабiльнiсть i керованiсть системи може рiзко впасти.

Анекдотичним вiдгалуженням сценарiю смути є “парад двiйникiв” путiна, що має аналоги в росiйському “Смутному часi” – система, позбавлена механiзму наступностi, може вийти на траєкторiї, пройденi в минулих столiттях.

Також смута настає через неможливiсть проводити нову полiтику (сюди наводить, наприклад, провал сценарiю “Фредерiк де Клерк”). Будь-якi реформи, якi робляться з найкращими намiрами, призводять до тимчасового погiршення одночасно зi зростанням очiкувань, у результатi стабiльнiсть i керованiсть системи може рiзко впасти.

Анекдотичним вiдгалуженням сценарiю смути є “парад двiйникiв” путiна, що має аналоги в росiйському “Смутному часi” – система, позбавлена механiзму наступностi, може вийти на траєкторiї, пройденi в минулих столiттях.

Полiтична кон’юнктура в росiї залежатиме вiд того, на кого буде покладено вiдповiдальнiсть за втрату Криму та iнших захоплених територiй (зокрема навiть не українських, якщо до української перемоги приєднається, наприклад, Японiя).

Незалежно вiд реальностi сценарiю трансферу влади вiд путiна до когось iншого, навiть якщо вiдповiдальнiсть за втрати територiй ляже на “попередника”, постпутинська влада постане перед величезною спiльнотою реваншистiв, якi матимуть масову громадську пiдтримку. А це, своєю чергою, є запорукою повномасштабної громадянської вiйни всерединi росiї. Українська перемога у будь-якому форматi створить усерединi росiйського суспiльства потенцiал ресентименту та реваншизму, що генеруватиме полiтичнi сили, якi унеможливлять стабiлiзацiю росiйської полiтичної ситуацiї пiсля трансферу влади. Отже, сценарiй смути найiмовiрнiший у разi вiйськової перемоги України.

Також вiйськова поразка росiї наближає нас до сценарiю використання ядерної зброї – багато експертiв вважають її малоймовiрною, але навряд чи хтось стверджуватиме, що вона повнiстю неможлива. Чим краще Україна вiдвойовує власнi територiї, тим бiльше стимулу вдатися до ядерного удару, щоб не допустити очевидної вiйськової поразки або вiдвернути увагу вiд неї. Але ядерний удар можливий лише за певного рiвня консолiдацiї влади.

Смута реалiзується як парад суверенiтетiв нацiональних республiк та економiчно самодостатнiх (або уявно економiчно самодостатнiх) регiонiв разом iз зростанням росiйського iмперського нацiоналiзму та нарештi вiйною всiх проти всiх. Що визначає тут полiтика Заходу та сусiднiх iз росiйською федерацiєю країн. Потужна пiдтримка тих чи iнших нових державних утворень (який так не вистачало в 1918-1920, якщо не брати Польщу, Фiнляндiю та країни Балтiї) здатна швидко навести лад в окремих частинах iмперiї. нижче. Можливий також сценарiй вiдновлення сильної державної влади (сценарiй “Бiльшовики”) на скороченiй територiї, а можливий повний чи частковий колапс.

Чи може бути, що збройна сила, яка перемогла у росiйському кривавому хаосi, буде демократичною? Теоретично демократи можуть взяти в руки зброю та пiти протистояти путiнiстам, нацистам та рiзним радикалам та мiсцевим бандитам та баронам, надихаючись iдеалами демократiї, свободи та братерства. Але в процесi цiєї боротьби вони точно втратять свої демократичнi цiнностi, i тим бiльше в процесi збереження та консолiдацiї влади над величезною iмперiєю. Демократи можуть успiшно вiдвоювати лише порiвняно невеликий простiр для створення росiйської демократичної європейської держави, цим вписуючись у сценарiї реконструкцiї, описанi нижче.

2.2. Окремо стоїть сценарiй “1917” – бунт армiйських частин, особливо нацiональних, що призводить до паралiчу влади та управлiнського хаосу. (Вiн також може перейти до сценарiю “Бiльшовики”, але дуже пiзнiше, адже сьогоднi в Росiї немає сили, пiдготовленої до силового перехоплення влади на руїнах iмперiї.) Повернення до величезної армiї, яка зазнала вiйськової поразки, призведе до катастрофiчних наслiдкiв.

Сценарiї смути призводять до колапсу та гуманiтарної катастрофи небачених масштабiв. Зброя масової поразки потрапляє до рук невiдомих, а кiлькiсть бiженцiв сягає десяткiв мiльйонiв. Страх перед цим сценарiєм сьогоднi змушує Захiд думати про консолiдацiю росiйської iмперської влади. Також сценарiї смути категорично неприйнятнi i для України.. Слiд також зазначити, що неконтрольований колапс призводить до перетворення всього постросiйського простору на китайський сателiт (цiкаво зазначити, що вищезгаданий Герман Пiрчнер вважає китайськi посягання на Далекий Схiд практично невiдворотними, але амбiцiї Китаю можуть сягати набагато далi).

3. Сценарiї деколонiзацiї та реконструкцiї

Альтернативою сценарiям консолiдацiї iмперської влади для наступної вiйни та сценарiям хаосу та громадянської вiйни є лише сценарiї контрольованої реконструкцiї iмперського простору. Про це писалося у статтi “Крах iмперiї”, де наводилася аргументацiя, чому це єдина група сценарiїв, яка гарантує мир у Європi та вiдповiдає iнтересам України та iнших європейських країн.

Тут також можливi рiзнi варiанти.

3.1. Найгiршим є некерований демонтаж (сценарiй Януша Бугайського): парад суверенiтетiв республiк та звичайних “суб’єктiв федерацiї”. Цей сценарiй дуже ризикує впасти у вищеописану смуту, якщо в процесi демонтажу не виникнуть механiзми вирiшення спорiв.

3.2. Найрозумнiшим був би сценарiй керованого демонтажу iмперiї нинiшнiми управлiнськими елiтами (сценарiй “1991” за аналогiєю з демонтажем Радянського Союзу), в ходi якого мирним способом (за допомогою заздалегiдь запроваджених iнструментiв) улагоджуються територiальнi та iншi суперечки, та визначитися з пiдтримкою. Це дозволяє досягти денуклеаризацiї нових незалежних держав, мiнiмiзувати мiграцiйнi кризи та терористичнi загрози, знайти порозумiння з новими лiдерами та знизити загрозу Китаю шляхом включення принаймнi частини регiонiв до орбiти демократичного свiту. Важливу роль у керованiй реконструкцiї постiмперського простору гратимуть сусiднi з нинiшньою росiйською федерацiєю країни, зацiкавленi у свiтi та порядку на своїх кордонах, поширення свого впливу та допомоги родинним народам (Туреччина, Казахстан, Монголiя тощо).

3.2. Варiантом цього сценарiю є “Бiловезька пуща” – спроба перезбирати федерацiю на основi реального федералiзму (що вiдповiдає прагненням значної частини росiйських елiт) або принаймнi створити конфедеративний механiзм для цивiлiзованого демонтажу. Успiшнiсть таких спроб малоймовiрна через дуже рiзний стан та рiвень соцiально-полiтичного розвитку регiонiв та вiдсутнiсть лiдерства типу Єльцина зразка 1991 року, хоча Захiд був би радий такому сценарiю. Швидше за все, цей сценарiй переходить у вищеописаний “1991”.

3.3. Окремо стоїть промiжний сценарiй вiдрiзання “бунтiвних” та небезпечних регiонiв задля збереження iнших у складi єдиної держави (сценарiй “Сiнгапур”). Надання свободи та права на незалежнiсть республiкам Пiвнiчного Кавказу та Поволжя могло б суттєво знизити гостроту нацiонального питання без особливої шкоди для базових галузей економiки. Але навряд чи росiйськi елiти будуть готовi до такого нестандартного кроку, на який свого часу пiшли малайзiйськi елiти.

4. Неможливi сценарiї

Ми вважаємо, що в росiї неможливi нi голоднi бунти (з одного боку, “не жили добре – то не варто i починати”, тобто основна маса населення завжди мала вкрай низький рiвень життя; з iншого боку, телевiзор перемагає, як виявилося, не лише холодильник, а й рефрижератор, якщо користуватися вiдомим свiжим жартом, тому росiяни готовi терпiти, а вплив санкцiй на життя пересiчної небагатої сiм’ї мiнiмальний, нi масовi громадянськi протести чи революцiя середнього класу (ми бачимо не лише суб’єктностi та органiзованостi, а взагалi розумiння наявностi опцiї). “протест”), нi бунт олiгархiв (у них також немає суб’єктностi, вони повнiстю залежать вiд центру, тому не олiгархи в українському розумiннi слова). Повiрити у можливiсть чесних виборiв пiсля смертi чи вiдставки путiна можуть лише вiдiрванi вiд реалiй романтики.

Висновки

Сценарiї консолiдацiї влади та збереження агресивного iмперського режиму (у тому числi у тимчасово пасивнiй формi) є неприйнятними для України та Європи.

Сценарiї неконтрольованого розпаду – смути, хаосу, громадянської вiйни тощо. — так само неприйнятнi для України та Європи, бо загрожують щонайменше неконтрольованим поширенням ядерної зброї та масштабною кризою бiженцiв.

Сценарiї контрольованих процесiв деколонiзацiї та реконструкцiї вигiднi для України та Європи, бо дозволяють мiнiмiзувати ризики.

Що робити, щоб наблизити позитивнi сценарiї та вiдвернути негативнi?

По-перше, пiдтримувати рухи за незалежнiсть пригноблених народiв росiйської iмперiї, наперед вибудовувати дипломатичнi вiдносини з новими незалежними державами. Перший крок уже зробив український парламент, прийнявши ¦Звернення Верховної Ради України до мiжнародної спiльноти про пiдтримку права на самовизначення народiв росiйської федерацiї.

По-друге, необхiдно роз’яснювати можливi сценарiї розвитку ситуацiї українському суспiльству, а також полiтичним лiдерам вiльного свiту, журналiстам та iнтелектуалам, особливо в країнах, що межують з росiєю та приймають на себе разом з Україною основний удар усiх негативних сценарiїв, та мiжнародним органiзацiям Ми повиннi пояснювати, що ризики продовження вiйни та ризики неконтрольованого хаосу в росiї неприйнятнi, тому єдиний вихiд – контрольованi процеси реконструкцiї постiмперського простору на основi базових принципiв та документiв ООН.

По-третє, наполягати на ключових принципах реконструкцiї: денуклеаризацiя всього постiмперського простору, мирне вирiшення територiальних та iнших суперечок, захист прав та свобод усiх громадян незалежно вiд нацiональностi, але водночас покарання всiх вiйськових злочинцiв незалежно вiд нацiональностi. Цi принципи вже закладено в Декларацiю про деколонiзацiю росiї, пiдписану лiдерами нацiонально-визвольних рухiв, але тепер потрiбно наповнити їх реальним життям, зокрема продумуючи практичнi механiзми подолання викликiв.

Зрештою, вiдмовитись вiд будь-якої пiдтримки росiйської “лiберальної” опозицiї, яка заперечує права народiв на самовизначення, тому що всi можливi наслiдки її дiй вкладаються або у сценарiї консолiдацiї “яструбiв”, або у сценарiї хаосу. Справжнi росiйськi лiберали повиннi сконцентруватися на кращому майбутньому для свого народу i створеннi росiйської нацiональної держави, не намагаючись силою зiбрати iмперську клаптеву ковдру, що разом розповзається.