Спiвала пiд час обстрiлiв, допомагала пораненим i не втрачала оптимiзму. Парамедикиня Катя, вiдома як “Пташка“, отримала своє псевдо в 15 рокiв. Вже тодi дiвчина усвiдомлювала, що таке незалежнiсть. До рiчницi незалежностi України Катя написала есе, яке її мати Свiтлана зберiгає досi. Вона розповiла Суспiльному, чекає на доньку, i нi на мить не розлучається з телефоном.

Спочатку 21-рiчна дiвчина надавала допомогу пораненим на Донеччинi у складi медичного батальйону “Госпiтальєри”.

Коли росiйськi вiйська почали штурмувати Марiуполь, вона потрапила в укриття “Азовсталi”. Дiвчина стала вiдомою завдяки своєму спiву в пiдвалi заводу.

На вiдео, яке в травнi цього року зняли захисники Азовсталi, росiйськi ракети обстрiлюють завод. Чути вибухи i спiв “Пташки”. Цей фрагмент миттєво поширився iнтернетом та отримав тисячi вподобайок.

“Ми йдемо в бiй, земля гуде, радiють гори, степи, бо нас на бiй благословив священний дух Мазепи”, – спiвала дiвчина.

Своє псевдо “Пташка” дiвчина отримала, коли їй було 15 рокiв, розповiдає мама Катi. Iсторiя пов’язана з малюнком, який вона зробила для конкурсу до 25-рiчницi незалежностi України.

“Майже на весь листок намальована пташка – крила розправленi, летить. I був там український герб, калина на тому малюнку. I так її й почали називати “Пташка”. Але вона ще й до того “Пташкою” була постiйно. Їй це подобалося. Коли я з Катею iнодi зв’язувалася, то казала: “Передайте “Пташцi вiтання”. То дивувалися, що мама звертається до дочки “Пташка”. Бо коли говорила “Катя”, то не завжди всi знали, хто це, а якщо казала “Пташка”, то всi розумiли, про кого мова”.

Окрiм малюнка Катя написала тодi есе про незалежнiсть. Свiтлана досi зберiгає цю роботу.

“Неодноразово нашу волю хотiли скувати в кайдани i обмежити нашi права. Ми боролися i будемо боротися, адже ми вiльний, самостiйний, працьовитий, нiким нескорений народ. Цi роки ми є незалежна України. Ми – незалежнiсть”. Ось такi Катинi слова. Шiсть рокiв тому, коли Катi було 15 рокiв, така була її думка. В такi юнi роки, коли частина молодi навiть не задумується над тим, що таке незалежнiсть, що таке незалежна Україна, Катруся знала. Таким було її поняття про незалежнiсть України”, – говорить мати.

Спiвати Катя любила з дитинства, i спiвала завжди українською, каже Свiтлана.

“Ми проживали в селi, тому українська пiсня у нас звучала завжди. Коли ще маленькою Катруся лягала спати, я їй спiвала українськi пiснi, завжди ми читали вдома тiльки українськi казки”.

Згодом дiвчина отримала музичну освiту та мрiяла про велику сцену.

“Коли вона закiнчувала навчання в коледжi, то на державному екзаменi, на сценi, в гарному червоному платтi, яке вона собi сама придбала, спiвала українську пiсню “Ой, не свiти мiсяченьку”. У неї була мрiя виступати на великiй сценi. I вона йшла до того. Але трiшки треба ще зачекати. У неї зараз iншi мрiї. У Катi академiчний спiв, у неї дуже сильний голос. Естраду вона не слухає i не спiває. Наразi в нас дуже мало таких людей, якi люблять академiчний спiв. Це треба кудись їхати, щоби тебе визнали. А наша Катя – патрiотка України, i вона не поїде навiть заради своєї мрiї. Вона не поїде з України. Я це добре знаю”.

Пiсля закiнчення коледжу дiвчина працювала в Києвi у мотошколi. Тодi почала волонтерити й пройшла медичнi курси.

“Вона ходила як волонтер у вiйськовий київський госпiталь, бачила поранених хлопцiв, бачила ту ситуацiю, яка на фронтi. I так вона вирiшила допомагати. Закiнчила курси й поїхала на схiд. Зразу вона працювала у вiйськовому госпiталi на Луганщинi. I там ще раз пройшла з “Госпiтальєрами” медичнi курси. I вже з листопада 2021 року вона в складi “Госпiтальєрiв” була на Донеччинi. Надавала медичну допомогу як парамедик вiйськовим i цивiльному населенню”, – говорить жiнка.

“Вона у всiх аспектах дуже вiдповiдальна людина. Якщо бралася за роботу, то доводила її до логiчного завершення. Якщо бралася комусь допомогти, як би їй не було важко, вона допомагала. Така вона людина, i це вiд народження. Звичайно, як мама, я переживала. Але я завжди її пiдтримую, через те, що в неї нiколи не було якихось невиважених рiшень, вона нiколи не робила чогось необдуманого чи неправильного”.

“Зiрки згоряють, а ми будемо жити вiчно. Народ, як i Марiуполь – Україна. Це – назавжди. Все буде добре, все буде Україна”, – говорить “Пташка”, парамедикиня з “Азовсталi”.

Мати не розлучається з телефоном. Фото: Соломiя Струс/Суспiльне Тернопiль