Знав, що служба його не омине, а в ЗСУ прийшов за оголошенням, шукаючи роботу. Продовжуємо проєкт «Героям слава». Знайомтеся, наш герой командир взводу батареї безпілотних авіаційних комплексів 44 артилерійської бригади на псевдо Позитив.

Служба за оголошенням

Служить з 2020 року, хоча рішення йти в армію ухвалив набагато раніше, розповів Позитив.

— Я розумів, що так чи інакше з цим зіштовхнуся, — говорить він. — Війна для мене не була чимось далеким.

Родом 27-річний Позитив із Рівного. У 2015-му закінчив школу, вступив до цивільного вишу на спеціальність «психологія». Військова кафедра відкривала можливості, тож він припускав, що форма колись стане частиною його життя.

У 2019-му отримав диплом, а вже наступного року офіційно став військовослужбовцем. У ряди Збройних сил вступив за контрактом — на посаду офіцера-психолога.

До 44-ї артилерійської бригади потрапив майже випадково. Після навчання встиг побувати за кордоном, але у січні повернувся додому. Знав, що навесні почнеться черговий призов, і не чекав, що обставини вирішать за нього.

— Побачив, що є вакантна посада на «Work.ua», — згадує він. — Написав, пройшов співбесіду — так усе й почалося.

Контракт мав би закінчитися, але війна змінила плани — тепер служба продовжується автоматично.

— Якщо не захистимо країну, то війну залишимо нашим дітям, — говорить Позитив про свою головну мотивацію. — Краще я тепер, ніж потім вони. Поки існує росія, доти є загроза.

 Замість відпустки — війна

Військова форма не стала для нього формальністю. На посаді офіцера-психолога Позитив працював  з особовим складом, виконував ряд відповідальних доручень командування. Ще з весни 2021-го року стало зрозуміло: велика війна — питання часу. Були накази про розгортання польових шпиталів, активні навчання — усе свідчило, що ситуація загострюється. Підготовка до бойових дій відбувалася постійно — навчання, розгортання резервів, зміцнення позицій.

— Восени вже ніхто не сумнівався, що буде наступ, — розповідає Позитив. — Узимку чекали — ось-ось почнеться.

З перших місяців служби Позитив розумів: хоч як важлива його посада, справжня справа — там, де бойова робота, тому просив командира про переведення, хотів бути ближче до бойових задач.

Посаду, пов’язану безпосередньо з бойовою роботою отримав у січні 2022 року.

— У лютому уже було неспокійно — збори, перевірки, різні заходи з підготовки і саме в той час він отримав посвідчення про відпустку. Востаннє був у відпустці ще взимку 2021-го. Потім — армійська рутина, полігони, уже давно хотів з’їздити до батьків, однак в той же день відпустку анулювали і відпочинок відклався на невизначений термін. Війна.

 «Ви — крайні»

Ранок 24 лютого. Колона рухається на північ. Назустріч — прикордонники.

— Сказали: «Ми були крайніми. Далі — ви», — коротко описує той момент Позитив.

Вже вдень з’явилася ще одна загроза. Над їхньою колоною почав кружляти літак. Визначити, свій чи ворожий, було неможливо. Коли перші машини повернулися, віддали наказ: усім в укриття.

— Літак міг скинути що завгодно, — припускає він. — Але, мабуть, з його висоти не було зрозуміло, хто ми.

Того дня запам’яталося ще одне: реакція місцевих. Люди стояли біля магазинів, дивилися на колони українських військових — і вірили.

— Це вражало, вони вірили, що ми вистоїмо, — говорить Позитив.

Будучи начальником варти, Позитив роздавав зброю, готував екіпажі до першого бою. Один із них вилетів у район Прип’яті.

— Ми бачили, як росіяни заходили, — розповідає він. — Передавали координати, щоб наші могли накрити вогнем.

Пізніше їхній підрозділ став малою базою забезпечення: заряджали батареї, техніка працювала, екіпажі вирушали в рейди. Молоді хлопці, яким було по 22—25 років, кілька тижнів самостійно знаходили цілі, розгорталися й били по ворогу. Це, за словами Позитива, був справжній героїзм. Інколи працювали у відриві від основних сил. Лінія фронту тоді ще не була визначена, і ризик був на кожному кроці.

Першим — найважче

Весною виявляли цілі, коли росіяни ще рухалися колонами. Потім підрозділ перекинули під Ізюм — працювали разом із бригадами оперативного командування «Схід», відстежували колони та їхні батареї.

Тоді вдалося не дати ворогу прорватися на південь від Ізюму. Завдяки їхній роботі під контролем залишилися Барвінкове та Лозова — стратегічно важливі населені пункти.

Ночами доводилося рухатися у напрямку зайнятого противником міста. На одному з блокпостів їх зупинила військова служба правопорядку, вимагаючи пароль.

— Сказали, що їдемо в Ізюм, і питань більше не було, — згадує, підкреслюючи небезпеку і жертовну відданість службі.

У перші дні вторгнення військкомати працювали безперервно.

— Ті, хто мобілізувалися тоді, прийшли з власної волі, не чекаючи повісток, — згадує Позитив. —  Серед них були люди різного віку та професій.

Саме ці групи мобілізованих, за його словами, пішли на найважчі напрямки. Бригади швидко поповнилися, і вже навесні нові екіпажі працювали разом із досвідченими військовими, закриваючи найбільш загрозливі ділянки фронту.

Нас чекає довга війна

Квітень 2022-го. Російська армія вже мала за плечима невдалу спробу захопити Київ — і цей досвід змінив її тактику.

— Після Київщини вони почали діяти інакше, — розповідає Позитив. — Якщо на початку війни їхні колони рухалися щільно, то навесні відстань між машинами зросла.

Свіжі підрозділи противника все ще «видавали» себе — рухалися так само щільно, як у лютому. Вони не встигали засвоїти нову тактику, і це полегшувало роботу українським розвідникам.

— Уся ця війна зводиться до правила — хто швидше вчиться. Постійно хтось когось наздоганяє за досвідом, — каже він. — Але є факт, який не потребує пояснень: друга армія світу не змогла нас захопити, а ми поки що не маємо сил відбити все. Нас чекає довга війна.

Найлегший спосіб перемогти, на думку офіцера, — розвал росії.  А тимчасом головне завдання — давати гідну відсіч і, можливо, перенести бойові дії на територію ворога.

Допомога дає можливість перемагати

Бойові завдання для Позитива — це не лише техніка чи зброя, а й велика відповідальність за результат. Для нього головне, щоб борт піднявся в небо та надав чітку картинку. Кожен виліт — важлива частина великої справи.

Позитив працює переважно вночі з різними типами техніки, як вітчизняної, так і іноземної. Сам він обслуговує американські апарати, які мають свої переваги, але й недоліки.

— Наші борти, на думку Позитива, створені для боротьби з реальним, підготовленим противником. США з 2001 року ведуть антитерористичні операції проти малих груп, озброєних мінометами та кулеметами. Україна протистоїть армії ядерної держави, де на першу лінію заходять танки та артилерія. В цьому сенсі наша підготовка набагато більш адаптована до реалій війни з великим противником.

— Ми працюємо з тим, що маємо, і швидко адаптуємося до умов, — підкреслює Позитив. — В Америці головна увага зосереджена на стрілецькому озброєнні, у нас першою «залітає» протитанкова міна. Це зовсім інша війна.

Допомога західних партнерів, за словами військовослужбовця, є критично важливою з перших днів великої війни. Американці не лише постачали техніку, а й готували українських військових. Позитив теж пройшов таку підготовку, що значно підвищило ефективність наших військ.

— За літо американці вдосконалили ситуацію, і зараз вони добре розуміють, наскільки важлива ця підтримка, — підсумовує Позитив. — Однак в цій війні українці покладаються в першу чергу на себе.

З батьком — побратими на фронті

Разом із Позитивом воювати пішов його батько.  Спочатку служив у стрілецькому батальйоні підрозділу, розташованому в Рівному, але згодом через структурні зміни в ЗСУ його перевели в піхоту. Буває, що по два тижні з батьком зв’язку ніякого.

— На 14-й день мама завжди пише: «Де тато?» — каже Позитив. — У моєму підрозділі Starlink — це буденність, завжди на зв’язку.

Мама, за словами Позитива, сивіє від розуміння, що її чоловік і син разом тримають лінію. Ідейно вона завжди була берегинею культурних традицій. Це родинне: свого сасу дідусь відстоював національні цінності, не пускав дітей ні в піонери, ні в комсомольці. Тому вони й там.

— Ми прикриваємо один одного. Він — той щит, який не дозволить ворогу прийти до нас, а ми — не даємо дійти до нього.

Літати і рости

Підрозділ, у якому служить Позитив, має свою специфіку. Тут головне — не фізична підготовка, а розумові здібності та прагнення розвиватися. Їхня робота — частина артилерійської бригади, зосередженої на використанні безпілотних систем.

 — Нам потрібні молоді хлопці, які розбираються в комп’ютерах, картах, мають просторову уяву, грали в різні ігри, — каже Позитив. — Програмісти, технарі — саме вони приносять нові ідеї й підходи.

Новобранці, за словами співрозмовника, часто бачать завдання під іншим кутом, і ці ідеї втілюють у життя.

— У мене вже є певна стереотипізація мислення, а вони приходять і пропонують щось нове, і це працює, — визнає командир.

Важливу частину підготовки військові проходять за кордоном. Хлопці навчаються в країнах Західної Європи. Новачків залучають у екіпажі, де досвідчені фахівці дають базу. Потім вони їдуть у навчальний центр і вже там освоюють сам борт.

Попри складність завдань, у підрозділі майже немає плинності кадрів.

— Якщо від нас і йдуть, то тільки на вищий рівень, — підкреслює Позитив. — Це місце для тих, хто хоче рости. У нас хороше командування і забезпечення. Це дозволяє зосередитися на головному — виконанні завдань і постійному розвитку.

Оксана Чмиленко, 20 Хвилин