Сім’я на Тернопільщині вирощує екзотичні рослини, які плодоносять
Хоча за вікном — календарна зима, а в теплиці Степана та Лесі Попиків зі села Ценів Козівської громади — справжні «тропіки». Тут «прописалися» лимони, апельсини, мандарини, інжир, ківі, манго, папая, кава, ананас, гранат (загалом, понад десяток видів незвичних для краю рослин).
Розпочав справу понад 15 років тому батько Степана — Мирослав Степанович. Він звів теплицю, яка на 1,5 метра вкопана в землю. Власне це допомагає ефективніше зберігати тепло, повідомляє Високий Замок.
Спочатку ентузіасти займалися квітами та овочами. А згодом вирішили взятися за екзоти. Посадили на пробу по одному кущику, котрі успішно прижилися. Відтоді колекція поступово розширювалася.
– Нам завжди хотілося мати натуральні фрукти, без хімічної обробки. Тому прагнули отримати таку кількість плодів, аби вистачало не лише собі, а й друзям та родичам, — каже невістка Леся.
У споруді закритого ґрунту підтримується температура на рівні +15°C. Це вдається завдяки системі парового опаленню, яка працює на дровах. Відтак насадження почуваються комфортно.
Першим заморським гостем Попиків став лимон. Згадані рослини швидко адаптуються, добре вкорінюються. Тож їх у господарів є найбільше. Дерева виростають заввишки до двох метрів. Особливо тішать плоди. У сорту Київський крупноплідний вони заважують 500−1500 грамів.
Тим часом банани навпаки — карликові (королівські). Поряд достигають апельсини, мандарини, папая, вже є маленькі плоди інжиру.
Пані Леся показує іншу новинку — мураю, яку подекуди називають деревом японських імператорів. Всі її частини — пагони, стебла, листя, квіти — використовуються для лікування. А смачні ягоди з «цитрусовим» відтінком знижують тиск та поліпшують травлення.
Вирощувати зазначені рослини не дуже важко. Головне, вивчити технологію, мати зацікавлення та велике терпіння. Частина екзотів ростуть у горщиках, інші – в ґрунті. Більшість із них легко адаптовуються до кімнатних умов і добре почуваються в помешканнях.
Зауважимо, що ніхто з Попиків не має фахової агрономічної освіти. Так, Леся працювала фармацевтом. Але черпала інформацію з Інтернету, спеціалізованих журналів та книг. Набутих знань вистачає для праці.
Основну масу робіт виконує Степан — щодня поливає, пильнує за кожним деревцем, обрізає, живцює. Допомагає батькам дев’ятирічна донечка Роксолана. Та й дуже подобаються їй вирощені плоди.
Незважаючи на проблеми в державі, дбайливі сельчани не покидають улюблену роботу. Мають намір розширювати й поповнювати колекцію. Бо хочуть, аби якомога більше людей могли ласувати вирощеними на українській землі смачними й екологічно чистими фруктами.
Фото з архіву Лесі та Степана Попиків