Прихильники “ринку землі” воліють замовчувати загрози, які несе продаж. Часто свідомо маніпулюють. У тексті “TeNews” короткий виклад основних причин, чому не можна допускати продажу землі в Україні.

А. Чому не можна допустити продажу землі

1. Не можна віддавати нескінченне за скінченне — земля має нескінченну вартість, оскільки її використання дає добробут необмеженій кількості поколінь. Гроші навіть великі витрачаються за скінченний час. Тому ніякі гроші не можуть бути рівноцінними землі.

2. В Україні всі великі громадянські конфлікти були пов’язані з власністю на землю. Селянські повстання. Підтримка сільською біднотою більшовицької революції через обіцянку більшовиків дати землю. Голодомор, як необхідна передумова насильної колективізації, яка фактично означала відлучення від землі.

3. Відповідно до економічних теорій і теорій розвитку суспільних систем при наявності ринку ресурсів діє закон концентрації ресурсів, відповідно до якого через певний час продуктивні ресурси зосереджуються в руках невеликого числа власників. Для ресурсів, які виробляються (підприємства, технології) — це не критично, але землю “виробити” неможливо. Це абсолютний ресурс. Якщо інші ресурси можуть бути перерозподілені внаслідок їх вироблення, то ненасильницький перерозподіл землі неможливий, хоча в певні моменти часу в ньому наступає об’єктивна потреба.

4. Українська земля має унікальну цінність через особливі природні кліматичні умови. Тому вона повинна належати українському народу через належність усім громадянам пов’язаних із землею, а не невеликій групі землевласників.

Б. Відповіді тим, хто виступає за продаж землі

1. В розвинених країнах є ринок землі. Насправді, цей ринок є дуже обмежений. Народи, які мають давню державність, змогли протягом тривалого історичного досвіду сформувати такі обмеження, щоб ринок землі не став великою загрозою для національної безпеки. В українського народу такого досвіду нема. Для інших народів земля не має настільки великого значення, як для українського народу.

2. Власність на землю не відрізняється від довготривалої оренди, тому продаж права власності нічого не змінить порівняно з продажем права оренди. Подібність власності і оренди проявляється лише в малому часовому масштабі. Скоротити термін оренди законодавчо незрівнянно легше, ніж позбавити власності. Оренда дає більший чи менший дохід власникам від орендарів. Продавши землю, власники через невеликий час не будуть мати з неї більше нічого.

3. Ринок землі дасть економічне піднесення. Таке піднесення дуже коротко тривале й швидко зміниться великим спадом через використання землі, як важливого економічного ресурсу в інтересах невеликої групи власників всупереч інтересів суспільства загалом.

4. Негативних наслідків від продажу землі можна досягнути через обмеження іноземців, юридичних осіб і великих власників. В країні, де нема реально діючої правової системи, такі законодавчі обмеження будуть легко обходитися, а то й просто ігноруватися. Підставні особи, шантаж, підкуп — інструменти для цього. Зараз в Україні поширена кількарівнева суборенда, яка є несправедливою та неефективною. Ті, хто перші вклали кошти й купили право оренди землі в свій час зробили правильний вибір. Тепер вони пожинають плоди цього вибору. Якщо їхня поведінка некоректна чи неефективна, то, оскільки оренда не є власністю, законодавчо можна позбавити прав на оренду неефективних орендаторів.

5. Територіальна розділеність угідь ефективних сільгоспвиробників на багато зменшує ефективність. Право продажу дозволило б їм викупити ділянки так, щоб їх угіддя були суцільними великими полями. Це можна з таким самим успіхом зробити обміном чи викупом прав на оренду. Оскільки орендатори не є власниками, то вони не відповідають за стан землі. Їх можна законодавчо змусити відповідати за цей стан. Причому щодо орендарів це зробити значно легше, ніж щодо власників. У теперішній ситуації відповідальними є два суб’єкти — орендар і власник. Вимагати доброго стану землі можна від обох цих суб’єктів. Якщо хоча б один з них буде мати позитивне ставлення до збереження землі, то її родючість буде збережено.

6. Багатьом селянам, зокрема тим, які потрапили у критичні ситуації, необхідні великі кошти вже тепер, а не малі протягом тривалого часу. Але це трапляється не лише у селян і для цього призначені зовсім інші засоби. Адже продавши джерело стабільності у критичній ситуації, вийшовши з критичної ситуації — людина потрапляє у злидні. Ефективні засоби допомоги в критичних ситуаціях не ведуть до цього.

В. Варіанти розвитку подій

1. Приймається дуже ліберальний закон щодо продажу землі. Земля скуповується іноземцями. Реальна втрата незалежності. Нова кривава визвольна революція.

2. Внаслідок ефективних обмежень щодо іноземців земля скуповується великими власниками, що є громадянами України. Встановлюється латифундистська система, як в найбільш відсталих країнах Латинської Америки. Селяни стають кріпаками через більшу прибутковість технічних культур, які йдуть на експорт. Різко зменшується виробництво продовольства, яке йде на внутрішнє споживання. Настає Голодомор. Селянські повстання на зразок Коліївщини.

3. Внаслідок дуже великих обмежень щодо ринку землі, її скуповується середніми власниками, які обмежуючи себе вкладають всі ресурси в купівлю нових земельних ділянок. Цінність землі стає вищою ніж цінність людини і людських стосунків. Люди виснажені в погоні за землею, як було в Галичині в 30-х роках 20-го століття. Ззовні стимулюється революція сільського пролетаріату.

4. Недопущення продажу землі в жодному варіанті. Вдосконалення системи оренди. Посилення відповідальності громад за землю. Ефективна співпраця громад з орендарями. Економічне піднесення без пролетаризації населення.

Г. Чому недопущення продажу землі важливе не лише для селян, але й для всіх громадян України

1. Ефективне використання землі в інтересах суспільства — гарантія економічної стабільності. Адже, якщо є земля, то є багатство.

2. Більшість міського населення так чи інакше пов’язана з селом: вихідці з села, мають родичі у селі, мають ділянки у селі. В критичних ситуаціях, як було у 90-ті роки минулого століття, земля їх прогудує.

3. Великі землевласники мають достатні засоби для встановлення диктатури (свої — олігархічної, західні — маріонеткової), як в країнах Латинської Америки. При цьому цю диктатуру важко повалити.

4. При монополізації сільгоспвиробництва, формуються високі ціни та низка якість продуктів для внутрішнього споживання, аж до дефіциту через більшу рентабельність експортного непродовольчого сільгоспвиробництва. Це веде до голодомору не лише на селі, але й для всієї країни.

(Роман Соломонюк)