27-рiчний Олег, народився у Миколаєвi, у 18 рокiв пiшов служити, а сьогоднi уже є командиром тернопiльської артбригади. Воює, бо має чотирьох дiтей i хоче, щоб вони жили у мирi, у вiльнiй та незалежнiй Українi, пише 20 хвилин Тернопiль. 

“Служити пiшов у 18 рокiв. Пiдписав контракт на три роки. Далi — вступив до Львiвської академiї сухопутних вiйськ iм. Гетьмана Сагайдачного. Рiк випуску — розпал повномасштабної вiйни. Навички вдосконалюю в Естонiї — переквалiфiковуюся на новiтнє озброєння. Прийняти вiдповiдальнiсть було чи не найважче — вiйськового досвiду катма, усi пiдлеглi старшi за вiком. Вiдразу почали працювати дуже iнтенсивно, навiть не було часу знайомитися. Однак iз самого початку вiдчув згуртованiсть та пiдтримку. Накази виконують без заперечень, команди розумiють з пiвслова. Масово уражаються цiлi. Росте авторитет. А далi – усе йде як по маслу. Першi результати роботи — знищенi ворожi склади боєприпасiв «БМ-21(град)» i самi установки, розбита колона iз 12-ти танкiв i «бiнго» — три танки одним пострiлом”, – пригадує вiйськовий.

Найбiльша максимальна стрiльба артилерiї, за словами командира, сягає 29 кiлометрiв. Точнiсть влучання на вiдстанi iлюструє вражаючими iсторiями.

“Ми працювали по штабу, наблизилися за менш як три кiлометри вiд лiнiї розмежування. Це був перший виїзд з далекобiйними снарядами, i дуже вдалий. Ми знищили той штаб. Вони не чекали такої точностi. Також був випадок, коли мiномети працювали по нашiй пiхотi. Ми з першого пострiлу «знайшли» один мiномет, з другого — другий, а потiм ще з двох пострiлiв знищили їхнiй блок керування. По нас тодi працював «ураган». Хлопцi спостережного пункту, якi коригували, побачили чорний дим. Тобто, ми їх розбили практично навмання. Орки тодi лиш один раз стрельнули. За двi-три хвилини прилетiло по них. Вони точно не чекали такого повороту. То була вiдстань десь 28-29 кiлометрiв”, – вiдзначає Олег.

Олег родом з Миколаєва, чоловiк каже, що повномасштабна вiйна безжально торкнулася мiсця, де пройшли його дитячi роки.

“Маленьке село Зоря iз населенням менше двох сотень людей на межi Херсонщини i Миколаївщини сьогоднi зруйноване вщент. Виявляється, воно було для ворога стратегiчним. Мого дому вже немає, немає i села, — з сумом дiлиться Олег. — Це прохiдна мiсцевiсть, зручна розв’язка на вихiд до Миколаєва, до нього сунули чотири колони. Люди знали про це, евакуювалися. Я контактував з сусiдами, однокласниками, спрямував їх до найближчої бригади ЗСУ, навчив як користуватися спецiальними додатками, розказав, якi програми встановити, щоб вирахувати координати цiлей. Вони органiзувалися i спiвпрацювали з вiйськовими. Коригування допомогло, знищили ворожий наступ. Окупованим село було недовго. Але, на жаль, i не вцiлiло”, – зiзнається вiйськовий.

У командира вдома чекають дружина та четверо дiтей, найменшої – трьохмiсячної дiвчинки, вiйськовий навiть не бачив.

Чоловiк воює саме за свою сiм’ю, бо вiдзначає, хто як не вiн.