Наприкiнцi весни у Тернополi представили лауреатiв регiонального Ордена Святого Пантелеймона – нагороди, що сяє як маяк для медикiв, якi вiддали своє життя заради порятунку iнших. У номiнацiї «Серце медицини» перемогу здобув Вiталiй Гакало, студент Тернопiльського нацiонального медичного унiверситету iм. I. Я. Горбачевського.

Ця вiдзнака стала не просто визнанням його майстерностi, а символом невтомної самопожертви заради України та її захисникiв. Скромний i щирий  молодий чоловiк  зiзнається, що радiє цiй честi, але справжньою нагородою для нього є кожне врятоване життя, кожна мить, коли вiн може бути корисним своїй країнi.

Вiталiй народився в мальовничому селi Заруддя Збаразької мiської громади, де з дитинства вбирав просту мудрiсть: допомагати iншим – це природно. Його дядько, медик швидкої допомоги, став для нього прикладом. «Я бачив, як вiн рятує людей, як iз теплом спiлкується з ними, i зрозумiв: хочу бути таким, як вiн», – згадує Вiталiй. У восьмому класi вiн твердо вирiшив пов’язати життя з медициною. Пiсля закiнчення Кременецького медичного коледжу в 2020 роцi вiн не гаяв часу: через два тижнi пiсля отримання диплома вже працював фельдшером у Центрi екстреної медичної допомоги в Тернополi. «На «швидкiй» кожен виклик – це нова iсторiя, новий виклик. Це тримає в тонусi, змушує мозок працювати», – розповiдає вiн iз вогником в очах.

Його гiперактивна натура не дозволяла зупинятися. Вiталiй вступив до ТНМУ, щоб стати лiкарем, i з головою поринув у вир навчання, поєднуючи його з нiчними змiнами на «швидкiй» i волонтерством. «Тернопiль заряджає енергiєю, а унiверситет надихає. Наша група – як сiм’я, до речi, я її староста», – дiлиться вiн iз гордiстю. Часу на сон майже не залишалося, але Вiталiй лише смiється: «Не знаю, звiдки беру енергiю, але її вистачає».

Коли 24 лютого 2022 року росiя розпочала повномасштабне вторгнення, Вiталiй не вагався нi секунди. «Побачив черги в магазинах, пропущенi дзвiнки, звернення президента – i зрозумiв: треба дiяти», – згадує вiн.

Спочатку його попросили залишитися в Тернополi, адже потiк переселенцiв i викликiв «швидкої» вимагав рук. Але стояти осторонь вiн не мiг. Хлопець волонтерив, допомагаючи переселенцям iз житлом i продуктами, а згодом приєднався до батальйону «Госпiтальєри», щоб рятувати життя на передовiй. Першими мiсяцями вiйни вiн брав участь у спробi евакуацiї поранених iз Марiуполя. «Ми зiбралися в Запорiжжi, але колону не пропустили. Тодi ми забрали поранених iз мiсцевих шпиталiв i привезли до Тернополя», – розповiдає вiн. Цей досвiд лише загартував його рiшучiсть.

Узимку 2024 року Вiталiй провiв два мiсяцi на Донеччинi, працюючи в найгарячiших точках – Бахмутi, Лиманi, Рай-Олександрiвцi, Невському. Умови були екстремальними: вибухи, уламки, нестача води. «Вода закiнчувалася найшвидше. Без неї важко – нi помитися, нi попити», – згадує вiн. Але цi труднощi вiдступали перед його мiсiєю. Досвiд «швидкої» допомагав дiяти блискавично, адже на фронтi кожна секунда – це чиєсь життя. Одного разу, коли по стабпункту вдарили з «Урагану», Вiталiй iз колегами залишився бiля поранених, попри загрозу другого удару. «Пилюка стовпом, вiкна повилiтали, але ми працювали», – каже вiн.

Найяскравiший спогад – реанiмацiя 20-рiчного бiйця, яка тривала 46 хвилин. «Ми були виснаженi, але не могли здатися. Коли серце запрацювало, радостi не було меж», – згадує Вiталiй iз теплом. Пiд танковими обстрiлами, серед «Градiв» i авiабомб, вiн рятував життя, не думаючи про страх. Фронт не лише загартував його, а й показав, ким вiн хоче бути – травматологом.

«Менi подобається працювати з травмами. Це моє», – переконаний вiн.

Досвiдченi лiкарi, з якими вiн працював, запросили його до операцiйних, i Вiталiй мрiє скористатися цiєю можливiстю.

Поза фронтом Вiталiй не зупиняється. Вiн допомагає дiтям-переселенцям, органiзовуючи iгри, щоб повернути їм радiсть. «Вони бачили вiйну, їм потрiбна пiдтримка», – пояснює вiн. Студентам вiн радить не нехтувати теорiєю: «Без неї практика – лише пiв справи». Його мрiя – пройти iнтернатуру з травматологiї та представляти Україну на мiжнародних конференцiях. «Наш досвiд унiкальний. Хочу показати, що ми – сильна нацiя з сильними медиками», – каже вiн iз гордiстю.

Зоряна ДЕРКАЧ

Сільський господар