Історія “азовця” з Тернополя: “Командир – це перш за все друг”

Віталій Петюх із Тернополя став на захист України ще під час АТО, а з початком повномасштабного вторгнення Росії знову вирушив на фронт. Нині він командир роти матеріально-технічного забезпечення в підрозділі “Азов”, де координує роботу тилу й ремонту техніки, забезпечуючи успішне виконання бойових завдань.

Вперше Віталій Петюх отримав бойовий досвід під час служби у складі підрозділів МВС у зоні проведення антитерористичної операції. Коли в лютому 2022 року Росія почала масштабний наступ, Віталій не зміг залишитися осторонь:

“Я приїхав до військкомату й побачив, що там стоять хлопці без жодного військового досвіду, які беруть зброю й ідуть захищати країну. Я не міг просто дивитися на це збоку,” — розповідає Віталій.

Спершу він служив у 35-му окремому стрілецькому батальйоні, де разом із побратимами вісім місяців обороняв кордон на Сумщині, а згодом брав участь у боях на бахмутському напрямку. Після важких боїв під Кліщіївкою командувач ЗСУ нагородив його відзнакою “Золотий Хрест”.

Згодом Віталій перейшов до “Азову”, де очолив роту матеріально-технічного забезпечення. Він переконаний, що в армії потрібні спеціалісти з різних сфер:

“Війську потрібні всі — від тих, хто вміє керувати дронами, до механіків, які можуть ремонтувати техніку. Без справної техніки піхота не зможе виконати свої завдання. Навіть електрики та сантехніки — це важливі професії. Роботи вистачає для всіх,” — пояснює він.

Командир також підкреслює, що сучасна армія потребує нових підходів у керуванні. За його словами, офіцер має бути не лише лідером, а й другом для своїх бійців:

“Ми звертаємося одне до одного “друже”. У нас немає поділу на “я офіцер, а ти солдат”. Ми працюємо як команда, разом обговорюємо рішення й приймаємо їх колективно.”

Рота Віталія займається не лише тиловими завданнями, а й виконує бойові завдання. Нещодавно його бійці врятували життя кільком пораненим військовим, евакуювавши їх із-під обстрілів.

“Вони не мали надії на порятунок, але мої хлопці забрали їх, надали допомогу, відбили ворожу атаку та вийшли без поранень. Це була справжня відвага,” — ділиться Віталій.

Поки Віталій на фронті, вдома на нього чекає дружина Тетяна, яка завжди його підтримує:

“Я живу між його ранішнім і вечірнім дзвінком. Для мене він герой. Так, це важко, але я пишаюся ним,” — розповідає жінка.

Віталій переконаний, що Україна обов’язково переможе:

“Ми не можемо здавати нашу землю. За неї боролися й віддали життя мої побратими. Ми робимо все, щоб наблизити перемогу, і я впевнений, що вона буде за нами.”

Джерело: Суспільне