16 лютого Україна вшановує День військового журналіста – професійне свято тих, хто працює в найнебезпечніших умовах, аби донести правду про війну. Цей день присвячений пам’яті капітана 3-го рангу, військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який загинув 16 лютого 2015 року під Дебальцевим, виконуючи журналістський обов’язок.

Історія виникнення Дня військового журналіста

Професія військового журналіста пов’язана з ризиком, який зростає під час бойових дій. Вони працюють у гарячих точках, документують наслідки воєнних злочинів, доносять правду світові та підтримують моральний дух захисників. Офіційно День військового журналіста почали відзначати в Україні у 2018 році, через три роки після загибелі Дмитра Лабуткіна.

У 2015 році військовий журналіст телерадіокомпанії “Бриз” Міноборони України Дмитро Лабуткін загинув у районі Дебальцевого. Він разом із розвідгрупою записував матеріали про військові злочини Росії, які мали стати доказами на переговорах у Мінську. Його смерть стала символом цієї небезпечної професії, а пам’ять про нього відзначають на державному рівні.

Трагічні втрати та значення професії

З початку російської агресії у 2014 році в Україні загинуло 104 медійники. Серед них – журналісти, які працювали на передовій, документуючи події війни, а також ті, хто добровільно взяв зброю до рук, щоб захистити Україну. Військові журналісти стали “очима та голосом” ЗСУ, розповідаючи світові правду про окупацію, теракти, катівні, масові поховання, нищення міст та сіл.

Очільник Міністерства оборони Рустем Умєров наголосив, що їхня робота – це більше, ніж новини. Це докази злочинів, які будуть використані для притягнення агресора до відповідальності. Саме завдяки військовим журналістам світ дізнався про трагедію Бучі, Маріуполя, Ізюма та багатьох інших міст.

16 лютого в Україні проходять пам’ятні заходи, присвячені військовим журналістам. На місцях їхньої загибелі, у військових частинах, редакціях та навчальних закладах відбуваються зустрічі, тематичні виставки та лекції.

У багатьох українських містах є меморіальні дошки на честь загиблих журналістів. Особливі заходи проводяться у Тернопільській області, звідки родом Дмитро Лабуткін. Тут проходять уроки пам’яті, а також змагання серед молоді, присвячені герою.

Дмитро Лабуткін: життя, віддане правді

Дмитро Лабуткін народився 11 грудня 1986 року у Кременці на Тернопільщині. Закінчив Львівський інститут Сухопутних військ, служив у Військово-Морських Силах ЗСУ. Після окупації Криму виїхав на материкову частину України та продовжив службу.

У січні 2015 року вирушив у зону бойових дій як спецкореспондент сектору “С”. Він знімав матеріали про російську техніку, збирав свідчення для міжнародної спільноти. Загинув під час боїв за Дебальцеве 16 лютого 2015 року. Його тіло повернули українській стороні через місяць. Похований у рідному селі Білокриниця.

За свою мужність Дмитро Лабуткін був посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю “За сприяння Збройним Силам України” та недержавною відзнакою “Народний Герой України”. Його ім’я увічнене у пам’ятних дошках, а його донька Кіра отримує державну стипендію.

День військового журналіста – це не лише вшанування загиблих, а й нагадування про важливість незалежної журналістики у війні. Це подяка тим, хто, ризикуючи життям, фіксує історію боротьби українців за свободу та правду.

Читайте також: Пам’ять воїнів вшанували у Тернополі на мітингу-реквіємі до 36 річниці виведення військ з Афганістану.