29 січня українці відзначають День пам’яті Героїв Крут. В цей день об’єднуються усі покоління.

Українці традиційно віддають шану перед подвигом молодих хлопців, які стали на захист української держави від зовнішнього агресора. Навколо постатей 300 юнкерів першої Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького.

29 січня 1918 року ці молоді чоловіки зупинили стрімкий наступ більшовиків на Київ. Затримка ворога дозволила українській делегації укласти Брестський мирний договір, яким західні країни визнали УНР незалежною державою на світовій арені.

22 січня 1918 року у Києві проголосили незалежність Української Народної Республіки. Після чого військове керівництво почало готуватись до наступу більшовиків. Очікувалось, що вони підуть з полтавського напрямку, тому туди відправили найкраще підготовлені підрозділи.

Натомість у Крути, що за 18 км від Ніжина, перекинули курсантів Першої української військової школи. Дані про їх чисельність різниться – від 250 до 400 осіб (тому в загальновідомих згадках йде мова про 300. Адже 300 символічне в історії число).

На озброєні в оборонців Крут були (за різними даними) до 16 кулеметів, від однієї до трьох гармат, один бронепоїзд. Загальне командування українськими силами — а це 500-600 бійців — здійснював 27-літній сотник Аверкій Гончаренко, за плечима якого був трирічний досвід участі у Першій світовій війні. Крім курсантів, у бій вступили добровольці Студентського Куреня, козаки Куреня Смерті з місцевого Вільного козацтва, а також охорона залізниці.

Більшовицькі війська очолював Михайло Муравйов (керував з-під Бахмача), Рейнгольд Берзін і Павло Єгоров. Тоді у бій вступили 3 000 – 4 000 російських військових, які були значно краще озброєні.

Бій розпочався близько 9 ранку 17 (30) січня і тривав приблизно 10 годин. Під вечір сотник Гончаренко отримав телеграму з Ніжина, що курінь, який там був розташований, підтримав радянську владу. Враховуючи нові загрози, командир наказав відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути.

Втім, одна чота повернулась на станцію, коли ту вже захопили більшовики. 27 курсантів потрапили у полон. Над ними росіяни спершу знущались, а потім розстріляли. За свідченнями очевидців, 19-річний юнак Григорій Піпський перед стратою почав співати «Ще не вмерла Україна», решта полонених теж підтримали його співом.

За оцінкою істориків, на результат бою вплинуло те, що загін на станції Бобрик під керуванням Симона Петлюри покинув позиції в Крутах і повернувся у Київ, аби придушити більшовицьке збройне повстання на заводі «Арсенал».

Подвиг «крутянців» дозволив сповільнити наступ більшовиків на 4 дні (за іншими даними на 5). Завдяки цій затримці українська делегація змогла укласти Берестейський мир із західними країнами (вихід із Першої світової), за умовами угоди Українську народну Республіку визнали незалежною, рівноправною державою.