Історія Тернополя, як і багатьох українських міст, розпочалася з виникнення людського поселення, яке з часом перетворилося на важливий культурний, адміністративний та економічний центр. Детальніше про це пише Місто.

Перша згадка пов’язана з грамотою польського короля Сигізмунда І, в якій він надає право великому коронному гетьману Яну Тарновському збудувати фортецю біля Середнього Поділля — на цьому місці постав Тернопіль.

Виник він на березі річки Серет – лівої притоки Дністра. На території, яка була вперше заселена первісними людьми ще з Х тис. до н.е. У приміських селах Великий Глибочок, Петриків і Ступки археологи виявили сліди стоянок первісних людей пізнього палеоліту, мезоліту і неоліту. Досліджено ряд поховань часів висоцької культури (XI-VI ст. до Р.Х.). На місці гідропарку, де раніше були торфорозробки, в 1955 р. виявлено пам’ятки доби бронзи. Вірогідно, що територія центру міста була заселена вже в VI-VIІ ст. до Р.Х.

Якщо говорити власне про місто, його історію слід починати з давньоруського укріплення, яке називали Топільче (Сопільче). Свою назву ймовірно отримало від заболочених місць в долині Серету. З 981 pоку, за князя Володимира Святославича, поселення увійшло до складу Київської Русі. Наприкінці XI ст. належало до удільного Теребовлянського, а з 1199 р. — об’єднаного Галицько-Волинського князівства. Під час зимового (1240-1241) походу хана Батия до Карпат воно було зруйноване. Через деякий час поселення відродилося. З 1349 р., як і вся Західна Україна, потрапляє під владу Речі Посполитої, в складі якої починаючи з ХV століття разом із Західним Поділлям тепер належало Руському воєводству.

Великої шкоди подільській землі завдавали татаро-турецькі напади, які регулярно відбувалися від 1241 до 1699 року і спустошували її.

Постійна загроза і необхідність у пильності та бойовій готовності вимагала створення постійних пунктів оборони. На місці давніх дерев’яних городищ зводилися муровані замки, що становлять нині одну з характерних пам’яток архітектури Поділля.

У зв’язку з цими подіями на історичну сцену виходить власне Тернопіль (в тогочасній транскрипції – Тарнополь).

Вперше Тернопіль (як Тарнополє) згадується у квітні 1540 р. у грамоті короля Польського і великого князя Литовського Сигізмунда І. Ось як про цю подію висвітлюють автори книги “Тернопіль/Tarnopol – історія міста”, яка побачила світ у 2010 році: “На відміну від багатьох європейських середньовічних міст Тернопіль має фіксовану дату заснування – 15 квітня 1540 року, коли королівська канцелярія у Кракові надала локаційний привілей (Loсaciо oppidi Tarnopolie) великому коронному гетьману Польського королівства Яну (Іоанну) з Тарнова на заснування оппідума (містечка-фортеці) Тарнополє на закинутому (спустошеному) місці, званому Сопільче. Назва «Тарнополь» вперше фіксується у документі, написаному «руською» мовою, під 1575 роком”. Власне у книзі цей унікальний документ, який засвідчуває факт заснування Тернополя, вперше публікується у повному обсязі. Оригінал же зберігається у головному архіві давніх актів міста Варшави (Республіка Польща).

Спорудження замку та оборонних укріплень велося швидко, так що через вісім років роботу було завершено. Товщина стін нижньої (цокольної) частини сягала від 2,5 до 5 метрів. В центрі була розташована велика площа на ній проводилися зібрання, ярмарки та оголошувалися накази

Від міста замок був відділений вузьким сухим ровом — “фосою” й обнесений земляним валом із дубовим частоколом. З країв височіли муровані прямокутні вежі з бійницями. До замку можна було в’їхати зі сходу через кам’яну браму з підйомним мостом. Дві оборонні вежі зруйновано турками в 1690 p., більше їх не відбудовували. Біля дамби, на підвалинах древнього дерев’яного храму (історія якого сягає XIII ст., часів Данила Галицького), водночас із замком була зведена мурована з каменю-пісковика церква Здвиження Чесного Хреста. Старожили називають її Надставною. Складається вона з основного об’єму — церкви і масивної триярусної вежі-дзвіниці, прибудованої із заходу на початку XVII ст.

В травні 1548 року Тарновський домігся в короля права на спорудження ставу між берегами Серету, який в скорому часі був  створений і відігравав важливу роль як елемент фортифікації, так і об’єкт господарської діяльності.

У XV—XVI століттях місто було захищене високими стінами, викладеними з великих кам’яних брил. Замок мав охороняти південно-західні кордони королівства від набігів татар і турків, які все ж у 1544—1698 рр. чотирнадцять раз спустошували місто, вбивали чи забирали в полон його мешканців. Так восени 1544 р. жителі утримували поселення з недобудованим замком від нападу татар, аж доки не підійшов сам Ян Тарновскі з військом із Сандомира і не відігнав нападників. Міщани ховалися в підземеллях, що були пристосовані до тривалої облоги.

У 1548 році місто отримало німецьке, більше відоме як Магдебурзьке, право, згідно яким Тернополю надавались деякі привілеї. А саме: його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20 років від сплати мита, а також право влаштовувати три ярмарки на рік та щотижневі торги і мати склади на товари для закордонних купців.

Основну частину мешканців міста становили русини-українці(ймовірно вихідці з Галича). Другою за чисельністю групою були поляки. Згодом виникла єврейська спільнота.

Ян Тарновський, будучи коронним гетьманом Речі Посполитої, не часто бував у Тернополі. Проте місто добре адмініструвалося, його економіка зростала і приносила гетьману значні прибутки, ставши осередком торгівлі та сільського господарства. Тарновські володіли містом до 1570 року, після чого воно перейшло у власність князя Костянтина Острозького.

Такими були перші кроки міста, так у труднощах і звершеннях писалися перші рядки його славної історії, яка  й сьогодні продовжує творитися нашими сучасниками на благо краю і країни.

Фото з відкритих джерел