Українська православна церква (в єдностi з Московським патрiархатом) є однiєю з двох православних церков, якi дiють на територiї України. Iнша церква – Православна церква України (ПЦУ), яка була створена в 2018 роцi шляхом об’єднання Української православної церкви (Київського патрiархату), Української автокефальної православної церкви та частини УПЦ (МП).

ПЦУ отримала Томос про автокефалiю вiд Вселенського патрiарха Варфоломiя, який є першим серед рiвних у свiтовому православ’ї.

Тим самим ПЦУ стала визнаною канонiчною церквою, а УПЦ (МП) – невизнаною.

Однак УПЦ (МП) не погодилася з цим рiшенням i продовжує вважати себе частиною Росiйської православної церкви (РПЦ), яка не визнала томос про автокефалiю ПЦУ i навiть перервала євхаристичне спiлкування з Вселенським патрiархатом. Чому ж УПЦ(МП) не хоче розривати вiдносин iз РПЦ, незважаючи на тиск з боку української держави, суспiльства i частини свого духовенства?

Iсторичнi коренi

УПЦ (МП) стверджує що походить вiд Київської митрополiї, яка була заснована у X столiттi пiсля хрещення Київської Русi, iгноруючи той факт, що вона перебувала у пiдпорядкуваннi Вселенському патрiархату. Таке пiдпорядкування тривало до 1686 року, коли патрiарх Константинопольський надав Московському патрiарху право висвячувати Київських митрополитiв iз вимогою не вiдкидати поминання Вселенського патрiарха. Пiзнiше митрополити в Києвi, порушили цю домовленiсть i перестали згадувати патрiарха Вселенського, а Московська Церква почала вважати Київську митрополiю своєю, iгноруючи дотримання канонiчних норм. З того часу Київська  митрополiя де факто стала частиною РПЦ, яка поступово знищувала її українську самобутнiсть i прагнула нав’язати їй свою полiтику та iмперську iдеологiю. Де-юре Київська митрополiя залишалась у Вселенському патрiархатi – Матерi-Церквi.

У XX столiттi Київська митрополiя пережила кiлька спроб визволитися вiд московського впливу i стати автокефальною церквою. Перша така спроба була зроблена пiд час Української революцiї 1917-1921 рокiв, коли була створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Однак ця церква не отримала визнання вiд iнших православних церков i була розгромлена радянською владою. Друга спроба була здiйснена пiд час Нiмецької окупацiї України в 1941-1944 роках, коли була вiдроджена УАПЦ. Але ця церква також не змогла закрiпитися на територiї України i була переслiдувана радянським режимом.

Третя спроба була здiйснена пiд час перебудови в 1988-1991 роках, коли частина духовенства i вiрян РПЦ в Українi виступила за автокефалiю своєї церкви. Ця iнiцiатива була пiдтримана першим президентом України Леонiдом Кравчуком, який надав державну реєстрацiю новостворенiй Українськiй православнiй церквi (Київського патрiархату). Однак РПЦ не погодилася з цим кроком i зберегла свою юрисдикцiю в Українi пiд назвою Українська православна церква (Московського патрiархату). Таким чином, на територiї України виникло роздiленням православ’я, яке тривало до 2018 року.

Полiтичнi мотиви

УПЦ (МП) не хоче розривати вiдносин iз РПЦ не тiльки через iсторичну спадковiсть, але й через полiтичнi мотиви. РПЦ є одним з головних iнструментiв пропаганди та геополiтики Росiйської Федерацiї, яка веде повномасштабну вiйну проти України (до 2022 року – гiбридну вiйну). РПЦ виставляє себе як “третiй Рим”, а також поширює  “русский мiр” – концепцiю, за якою всi народи, що мають спорiдненiсть з росiйською культурою i мовою, повиннi бути пiд владою Москви. У цьому контекстi Україна вважається “малоросiйською провiнцiєю”, яка повинна покорятися “великоросiйському центру”. РПЦ також виступає проти європейської iнтеграцiї України, вважаючи її “зрадою православ’я” i “поглинанням Заходом”, який на думку загарбникiв є “бездуховним”. РПЦ також пiдтримує повномасштабну вiйну РФ проти України, а до того пiдтримувала сепаратистiв в Криму i на Сходi України. Патрiарх Кiрiл всецiло пiдтримує всi злочиннi накази Владiмiра Путiна, називаючи «правильним шляхом» дiяльнiсть росiйських окупантiв.  Частинi УПЦ (МП) близька така полiтика i дружба з “русскiм мiром”. 12 архiєреїв УПЦ (МП) вiдкрито пiдтримали патрiарха Кiрiла, iншi приховано i в приватних розмовах пiдтримують його. Частину духовенства УПЦ (МП) притягнули до вiдповiдальностi пiсля знайдення доказiв колаборацiонiзму в результатi проведення обшукiв в центрах керування єпархiй. Частина архiєреїв УПЦ (МП) в Українi продовжила поминати патрiарха Кiрiла, попри проголошену фейкову “незалежнiсть” в Феофанiї. Нагадаємо, що пiд час надання Томосу ПЦУ, УПЦ (МП) розiрвала зв’язки iз Вселенським патрiархатом, як це зробили в РПЦ. Вже у 2020 роцi Онуфрiй вiтав «Святiшого патрiарха Кiрiла» з днем ​​народження й назвав росiян «Божим народом». Онуфрiй тодi говорив, що Кiрiл розганяє «словами євангельських настанов морок невiдання i невiри навколо».

Все це доводить, що УПЦ (МП) є лояльною фiлiєю РПЦ в Українi, “м’якою силою” Кремля i дотримується лiнiї Моспатрiархату. У 2022 роцi, пiсля вторгнення рф, очiльник УПЦ (МП) називав вiйну рф в Українi “каїновим грiхом” i “просив” Путiна зупинитись i сiсти за стiл переговорiв iз президентом України. Нiякого сильного i чiткого осудження вiйни рф тодi не прозвучало.

УПЦ (МП) також не визнає Православної церкви України, яку вона називає “розкольницькою”, а єрархiв “самосвятами”. УПЦ (МП) також протидiє будь-яким спробам переходу її парафiй до ПЦУ, навiть за бажанням вiрян. УПЦ (МП) проводить “репресiї” над священниками, якi перейшли до ПЦУ.

Таким чином, УПЦ (МП) не хоче розривати вiдносин iз РПЦ, тому що це, на думку верхiвки цiєї Церкви означало б втрату “канонiчностi”, фiнансової пiдтримки, хоча з точки зору Матерi Церкви всi єрархи УПЦ (МП) вже втратили свої єпархiї i титули. УПЦ (МП) також боїться зменшення свого впливу та авторитету в українському суспiльствi, яке все бiльше симпатизує Православнiй Церквi України та європейським цiнностям. УПЦ (МП) також не хоче втрачати свою iдентичнiсть, яка ґрунтується на перiодi приналежностi до Росiйської Православної Церкви i на вiдмiнностi вiд iнших православних церков. Митрополит Онуфрiй, разом з iншими єрархами також не хоче визнавати свою помилку, яку вони допустили, не приєднавшись до процесу об’єднання православ’я в Українi у 2018 роцi. Тодi бiльшiсть духовенства проiгнорувало Об’єднавчий собор i лише два митрополити iз УПЦ (МП) прибули на нього.

Зараз мала частина духовенства УПЦ (МП) вимагає вiдновити зв’язки iз Вселенським патрiархом i тими Церквами, якi визнали ПЦУ. Проте ця iнiцiатива практично не знаходить пiдтримки в УПЦ (МП).

Лiдером проросiйського крила, який блокує все що може призвести до розриву з РПЦ, виступає митрополит Антонiй (Паканич). Його русофiльство активно пiдтримує пiдозрюваний у колаборацiонiзмi митрополит Феодосiй (Снiгiрьов) i митрополит Лука (Коваленко). Всi вони говорять, що краще i надалi перебувати в єдностi з Московським патрiархатом, який благословляє вiйну росiї проти України, нiж “пiти в розкол” до ПЦУ, попри визнання останньої збоку iнших Церков. Онуфрiй також мовчки пiдтримує такий стан речей i спiвслужить з Паканичем Лiтургiї. Таким чином УПЦ (МП) не хоче розривати вiдносин iз РПЦ з рiзних причин, якi мають псевдоiсторичний i психологiчний, псевдо-канонiчний характер.

Текст Духовного Фронту України.