Тендітна світлокоса Марічка подобалася не одному парубкові. Але красуня не поспішала відповідати кавалерам взаємністю. Хлопці в’янули від її краси, та дівчина відчувала: зустріч із тим, єдиним іще попереду.

Коли Марічка привезла на знайомство до батьків свого нареченого, дивувалося все село. Адже Андрій був непоказним.

— Як така вродлива дівчина може полюбити такого хлопця? — перешіптувалися люди. — Він нашій Марічці не рівня.

Навіть Марійчина мати не йняла віри, що донька готова поєднати життя із цим парубком. Їй, як неньці, хотілося для своєї дитини кращого життя. А Андрій не тільки не красень, а ще й незаможний, з бідної селянської родини.

— Мамо, Андрій — добрий та щирий. Він любить мене, а я — його. Це головне. Знаю, всі мені нагадують про красу. Мовляв, могла б знайти собі симпатичнішого чоловіка. Але ж врода не вічна. Вічне лише кохання, — зізналася неньці Марічка.

На щастя, батьки все ж не перечили вибору доньки. Невдовзі у селі відгуляли пишне весілля. Молоді вирішили залишитися жити в місті, адже Андрій мав там роботу, а Марічка закінчувала навчання. Згодом у подружжя народився син, а ще через рік — донечка.

Андрій виявився дбайливим і турботливим батьком, допомагав дружин і з малюками, як міг.

— Галю, якби ти знала, як він мою Марічку любить, як діток бавить, — не раз розповідала Марійчина мама своїй подрузі після відвідин молодої сім’ї. — І годує малих, і купає, і заколисує. Ще й гроші немалі заробляє, тому втомлюється. Але хвилюється за Марічку, слідкує, аби й вона відпочила, аби поспала. І знаєш як називає мою донечку? Синьооким щастям…

Після таких розмов чимало жінок у селі почали заздрити Марічці. Бо ж не одна з них мучилася із чоловіком-пияком. Були й такі, що без жодної допомоги тягнули на собі все господарство й виховання дітей. Мучилися при красенях-благовірних. Тож ніхто вже й не згадував про те, що Андрій некрасивий та не годиться до пари Марічці.

А через кілька років у їхній родині трапилося лихо. Марічка поверталася з роботи й потрапила під автівку. Водій, як виявилося, був геть п’яним. Молода жінка ледь вижила, отримала серйозні травми. Лікарі попередили, що їй знадобиться тривала реабілітація.

Жіноцтво у селі обговорювало трагедію і міркувало, чи не покине часом Андрій хвору дружину з двома дітьми. Але він і на думці не мав залишати свою Марічку. Сам клопотався про малюків, прав і готував їжу, бігав до коханої в лікарню. І лише благав:

— Не хвилюйся, Марічко. Все буде добре. Ми разом подолаємо всі випробування. Ти — моє синьооке щастя.

Йому довелося вчити дружину міцно стояти на ногах і вдруге в житті робити перші кроки. Але завдяки його любові Марічка одужала. У взаєморозумінні й повазі подружжя прожило багато років. Але навіть тепер, коли і діти, й онуки вже зовсім дорослі, сивий чоловік називає дружину своїм синьооким щастям…

Юлія ВЕРХОЛЮК