Сьогоднi минає 112 рокiв з дня народження нашого видатного земляка, славетного українця, провiдника ОУН, соратника Степана Бандери, президента Антибiльшовицького блоку народiв, iдеолога нацiоналiстичного руху – Ярослава Стецька.

«Смислом мого цiлого життя було, є i буде: Україна вiльна, Україна соборна, Україна без холопа i без пана. Я вiрю в перемогу, я вiрю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне нiщо: анi тортури, анi пекло тюрем, анi смерть», – таким було життєве кредо великого патрiота.

Народився Ярослав Стецько 19 сiчня 1912 року в Тернополi. Походив iз родини священника. Закiнчив Кракiвський та Львiвський унiверситети.

Ще юнаком включився у нацiонально-визвольну боротьбу, з 1932-го був членом Крайової екзекутиви ОУН, iдеологiчним референтом i редактором пiдпiльних видань. У 1936-му засуджений польським судом до п’яти рокiв ув’язнення. Пiд час слiдства провiв понад 200 годин (майже дев’ять дiб) без сну, сидячи на табуретi, але компрометуючих свiдчень так i не дав.

Один iз iнiцiаторiв створення Революцiйного проводу ОУН-б (1940), з квiтня 1941-го – заступник провiдника ОУН-б Степана Бандери. На Українських нацiональних зборах у Львовi 30 червня 1941-го проголосив Акт вiдновлення Української держави i був обраний прем’єром Українського Державного Правлiння.

Заарештований нацистами 4 липня 1941-го, понад три роки перебував у концтаборi Заксенхаузен, зокрема в бункерi смертi «Целленбау». В 1944-му переведений на режим домашнього арешту. Пiзнiше втiк iз лiкарнi в чеському мiстi Штайнгофф до американської зони окупацiї, отримавши важке поранення в руку. В групi, яка допомогла органiзувати втечу, була i пiдпiльниця «Муха», майбутня дружина Ярослава Стецька – Ганна Музика (Ярослава Стецько). Вони уклали шлюб у 1946-му i прожили разом 40 рокiв.

Ярослава Стецько – жiнка, якою вартозахоплюватися не менше нiж її чоловiком. Уродженка села Романiвка (нинi – Теребовлянська громада) у 24 роки опинилася у вимушенiй емiграцiї. Дiвчина, яка закiнчила Теребовлянську українську гiмназiю, навчалась у Львiвськiй полiтехнiцi, була членкинею ОУН змушена була покинути Україну. Тодi ж вона вперше зустрiлась iз Ярославом Стецьком, це було кохання з першого погляду. Подружжя часто змiнювало мiсце проживання за кордоном з метою конспiрацiї. Але це не завадило Ярославi закiнчити правничий факультет Мюнхенського унiверситету, стати магiстром полiтичних наук зi знанням англiйської, нiмецької, французької, польської, iспанської, iталiйської, словацької, бiлоруської, хорватської мов.

В емiграцiї вона вела постiйну боротьбу за незалежнiсть України i розвал срср. У 1991 роцi, при першiй нагодi, Ярослава Стецько повернулася iз Нiмеччини на батькiвщину i очолила Органiзацiю українських нацiоналiстiв (бандерiвське крило, 1991–2001р.р). Депутатка Верховної Ради України другого, третього та четвертого скликань – такою була дружина Великого Українця.

З 1946-го i до кiнця життя Ярослав Стецько очолював Антибiльшовицький блок народiв. За його iнiцiативи постала Європейська Рада Свободи. У 1968-му обраний головою Проводу ОУН-б. Вважається, що саме пiд впливом особистостi Ярослава Стецька генеральний секретар НАТО Джон Гакет у книзi «Третя свiтова вiйна» змоделював ситуацiю, коли українськi нацiоналiсти опанували кдб, здiйснили переворот i розвалили срср.

Помер 5 липня 1986-го в Мюнхенi (Нiмеччина).

Ярослав Стецько залишив нам велику iдейно-теоретичну спадщину, а його вчення актуальне сьогоднi, як нiколи. «Найвищою цiннiстю для українського нацiоналiста є iдея нацiї, iнтерес нацiї. Безкомпромiсна боротьба та жертовна праця задля добра i величi рiдного народу є обов’язком кожного українця. Передумовою збереження i розвитку всiх духовних i фiзичних сил української нацiї, запорукою миру та стабiльностi в регiонi є Українська Самостiйна Соборна Держава», – такi священнi заповiти залишив нам вiрний син свого народу.

Основнi його твори опублiкованi в двотомнику «Українська визвольна концепцiя», збiрцi «Київ проти Москви», також є надзвичайно цiнною його праця «30 червня 1941 року».

Ярослав Стецько – людина «залізної» волі

Довiдково:

Тернопiльська обласна рада заснувала Почесну вiдзнаку Тернопiльської обласної ради нагрудний знак «За заслуги перед Тернопiльщиною» iменi Ярослава Стецька для нагородження за визначнi заслуги у розбудовi Тернопiльської областi, розвитку її економiчного, науково-технiчного, вiйськового, гуманiтарного, соцiально-культурного потенцiалу, вихованнi дiтей, захистi державних i регiональних iнтересiв, пiднесеннi мiжнародного авторитету Тернопiльської областi, благодiйну, милосердну, громадську дiяльнiсть на благо Тернопiльщини, вагомий особистий внесок в утвердження суверенiтету Української держави.

Такою вiдзнакою можуть бути нагородженi мешканцi Тернопiльської областi, громадяни України або iноземцi, якi особистою участю здiйснили значний внесок у розвиток Тернопiльської областi, її районiв, сiл, селищ, мiст.

У селi Великий Глибочок поблизу Тернополя дiє Iсторико-меморiальний музей Ярослава та Слави Стецькiв.Засновник музею Мирон Сагайдак. Музей розташований у колишньому парафiяльному будинку, якому понад двiстi п’ятдесят рокiв, там представленi бiльше сотнi експонатiв.

Вони вимальовують детальну картину дитинства Ярослава Стецька. Фотографiї родинного будинку Стецькiв, батька-священника та матерi, першої нянi, брата та сестри, гiмназiйних товаришiв. Дружина керiвника ОУН панi Слава Стецько передала в музей його особистi речi. Головним експонатом музею є його улюблена сорочка, яку вишила його дружина Слава Стецько у 1944 роцi в Мюнхенi. Вiзерунок – символiка України, блакитний з жовтим.

Ця людина засвiдчила перед усiм свiтом, що українська нацiя достойна мати свою державнiсть. В реалiях сьогодення ми знову показуємо, що українцi – незламнi. Можна багато говорити про те, скiльки Ярослав Стецько зробив для України та народу.

Тернопiльщина пишається своїм земляком. Ми пам’ятаємо та цiнуємо його величезний внесок у становленнi української держави.