28-31 липня у Львовi на територiї !FESTRepublic вiдбувся музичний фестиваль Faine Misto. Ранiше цей фест проводився у Тернополi й 2023 року вперше змiнив локацiю. 

Редакцiя Лiрум вiдвiдала фест, а головний редактор Олексiй Бондаренко розповiдає, чому подiя може ознаменувати нову еру українських фестивалiв, наскiльки змiнилася аудиторiя i лайнап, чи вдалося вписати благодiйнiсть на потреби армiї та якою була загальна атмосфера фестивалю.

Протягом трьох рокiв в Українi майже не було масштабних фестивалiв. Спочатку по iндустрiї розваг вдарив коронавiрус. Потiм розпочалося повномасштабне вторгнення. Розваги пiд час вiйни — тема безлiчi дискусiй i суперечок. Але розваги — це не тiльки про веселощi, це повноцiнна велика iндустрiя, у якiй працюють десятки тисяч людей, якi фактично позбавленi роботи. А також розваги — це культура, формування нової iдентичностi, запуск i тестування нової музики, промацування смакiв i запитiв аудиторiї.

Файне Мiсто стало тестовим майданчиком для фестивалiв нового типу в Українi. Це фестиваль пiд час вiйни, який не удає, що вiйни не iснує, а ставить допомогу Азову в основний прiоритет не лише цiєї подiї, а й дiяльностi усiєї команди вже понад рiк. Також це фестиваль нових артистiв — музикантiв, якi вже встигли набрати аудиторiю, але мали не так багато можливостей зустрiтися iз нею наживо.

Триденне Файне Мiсто у Львовi стало справжнiм святом життя, але з усвiдомленням свого мiсця в сучаснiй Українi. Бiльшiсть комунiкацiй навколо фестивалю та пiд час нього були присвяченi Азову. Показово, що навiть на пресконференцiї представникiв фесту й Азову було порiвну. Ми ще дiзнаємося, чи вдалося зiбрати 5 млн на потреби вiйськових, але в будь-якому разi, схоже, «Файному» вдалося знайти комбiнований формат, який влаштовує всiх.

Органiзацiя

Я не був на Файному мiстi ранiше, але певний фестивальний досвiд як в Українi, так i за кордоном, маю. Тож порiвнювати буду не з попереднiми версiями, а iз загальним уявленням про роботу фестiв.

Локацiя !FESTRepublic — благодатне мiсце для подiбних подiй. Багато чого тут уже прилаштоване для напливу великої кiлькостi людей i паралельних iвентiв. (До речi, для тих хто не був на «Фестi», найближча за схожiстю локацiя, що спадає на думку, — це Арт-Платформа у Києвi).

На територiї фестивалю вдалося розмiстити три великих сцени (Main, Light i Dark), та двi менших — Underground та Амфiтеатр. Також була низка зон для розваг окрiм самої музики: вiд музею «Правди» до PlayStation, зони Громадських Органiзацiй, що працювала вдень, та Амфiтеатру, який слугував майданчиком для навкололiтературних подiй. Таким чином Faine Misto дiйсно може себе рекомендувати як мультидисциплiнарний фест, на якому є що робити не тiльки пiд час виступу артистiв. Не всi додатковi активностi можна назвати рiвноцiнно цiкавими, але принаймнi це була весела альтернатива сценам, як-от химернi гiтарнi батли.

Ахiллесова пʼята українських фестiв — таймiнг. На Файному все було хвилина у хвилину. А це видатне досягнення для будь-якої подiї.

Також було багато уваги до приємних деталей. Наприклад Паспорт Файного Мiста — дуже корисний i яскравий атрибут, який вмiстив у собi i головну iнформацiю про фест, i деталi про збiр i навiть квест на проходження всiх зон фестивалю (привiт, Сiгету!). З iнших фiшок мiжнародних фестiв, якi iмплементували Файне — багаторазовi стаканчики, якi ти купуєш за 70 грн, а потiм можеш повернути. Звiсно, ж повертають мiнiмум (бо вони лишаються як сувенiр), але це одразу розвʼязує проблему засилля пластикового смiття.

Фiшка, яку я бачив уперше, але яка щиро вразила, — автограф-зона на кожнiй сценi з автограф-сесiєю пiсля майже кожного виступу. Часто люди могли простояти за автографами весь наступний лайв. Не знаю, чи в захватi вiд такої активностi артисти, але для фанатiв — це як мана небесна.

Не обiйшлося й без проколiв. Найбiльшим можна назвати дуже довгу чергу перед початком першого дня фесту, яка могла зайняти у вас пару годин. Також не найшвидшим чином працювали точки з пивом бiля головних сцен (натомiсть рекорди по швидкостi била головна точка «Правди», яка була трохи далi). Зате всюди була оплата карткою, фудкортiв цiлком вистачало, а у туалети можна було потрапити майже в будь-який момент i вони навiть були в притомному станi. Що теж дуже непросто реалiзувати, коли в тебе на локацiї кiлька тисяч людей.

На щастя для вiдвiдувачiв та органiзаторiв тривога лунала лише раз i дiйсно бiльшiсть людей перебралися в укриття, а виступи зупинили.

Окремо хочеться вiдзначити ставлення до преси. З мого досвiду, як акредитованого журналiста, це була одна з найбiльш уважних робiт пресцентру. Такi деталi теж важать, бо насправдi не є критичними для роботи фесту, а показують ставлення органiзаторiв.

Головне ж — було помiтно, що органiзатори намагалися ладнати проблеми в мiру їхньої появи. Тобто з кожним днем досвiд фестивалю ставав кращим. А прагнення робити фестиваль краще по ходу його проведення — це ледь не найважливiше, що може бути. Бо це означає, що оргам дiйсно не все одно.

Сцени

Особисто я провiв фестиваль, бiгаючи мiж головною сценою та Light Stage, бо саме там грали бiльшiсть артистiв, якi менi були цiкавi. I цьогорiчний Main — цiлком чудова сцена за всiма параметрами. Хороший звук, якiсне свiтло, достатньо мiсця для людей. Жодного разу на Головнiй не було вiдчуття, що людей забагато, але й нiколи не були пусто.

З Light та Dark Stage ситуацiя була складнiша. Light Stage розташована на другому поверсi величезного примiщення з високою стелею, яке нагадує цех заводу. I звук там, переважно, бажав кращого. Особливо у гуртiв, що мали бiльше iнструментiв i гучнi ударнi. Dark Stage же явно не вистачало оглядовостi через низьку стелю.

Це було не критично, бо самi виступи й настрiй людей нiвелювали всi мiнуси. Але якщо говорити про простiр для росту — вiн саме тут.

Виступи

Фактично Файне Мiсто став фестивалем української музики. За виключенням єдиного артиста Rome. Як виявилося, українських артистiв зараз достатньо для того, щоб одночасно заповнювати три сцени до такої мiри, щоб принаймнi на двi з них ще й стояли черги.

Аудиторiя була дуже голодна до артистiв. Голодна й вдячна. Кожного артиста приймали з великою любовʼю i пiдтримкою. Навiть на деннi слоти, якi зазвичай збирають дуже скромну аудиторiю, збиралося бiльше людей, нiж в середньому на сольнi виступи цих музикантiв. А спiвачка артилерiя, яка виступала взагалi першою у перший день, ще й 40 хвилин роздавала автографи.

На Головнiй сценi знайшлося мiсце як визнаним ветеранам (ТНМК, ВВ), так i зовсiм юним артистам (Дiти Iнженерiв, Структура Щастя) або ж гуртам, якi зазвичай на Мейнi не грають (Zwyntar, The Unsleeping). Ну i Жадану, якого я вже не знаю в яку категорiю вiдносити.

Light Stage, як на мене, зiбрала найцiкавiших артистiв сучасного українського iндi (Renie Cares, Tember Blanche, Ницо Потворно, Палiндром, Артилерiя, Лiлу45). Про Темну сцену не скажу, бо погано орiєнтуюся в цiй галузi, але багато про них написав Тимчик.

Коротко по тих артистах, яких вдалося побачити.

Main Stage

Epolets. Як завжди на рiвнi. Ходжу на них 10 рокiв i кожного разу впевнююся, що це один з найкращих лайв-гуртiв країни.

Один в каное. Попри те, що глобальна концепцiя гурту не змiнюється, вони стали потужнiшими наживо. Вокалiстка Iра Швайдак активнiше взаємодiяла з аудиторiєю i взагалi склалося враження, що вони дуже скучили за великими залами. А зал вiдповiдав взаємнiстю.

Жадан i Собаки. Жива легенда, метр i пророк українського рок-н-ролу. Я ледь не зiрвав голос. Шкода, що через тривогу довелося зiграти менше, нiж планували.

The Unsleeping. Особисто для мене найпотужнiший виступ фестивалю. Гурт виглядає i звучить цiлком на рiвнi iз британськими хедлайнерами мiжнародних фестiв (наприклад, Shame). Свiтовий рiвень.

ТНМК. Як завжди на рiвнi. Як завжди потужно. I особливо тематично для Файного Мiста. Гурт-талiсман фестивалю.

Grandmaʼs Smuzi. Ставити кавер-бенд на топовий слот на Головнiй сценi у суботу — щонайменше дивне рiшення. Я не зустрiв жодної людини, яка б не розкритикувала це. Це особливо дивно виглядає на фонi того, що навiть артисти початку дня на всiх сценах з авторською музикою явно заслуговують на цей виступ бiльше за гурт, який каверить поспiль Metallica, Adele, Rammstein i ВВ. При живих ВВ на наступний день. Найбiльше розчарування фестивалю.

Дiти iнженерiв. Один iз найцiкавiших молодих гуртiв на сьогоднi. Передусiм через концертний потенцiал, бо це та сама рок-музика яка має качати фестивалi. Але виступ видався надто сирим. Сам бенд ще не до кiнця зiграний, але вокалiстка Саша на своїй харизмi може витягнути що завгодно.

Zwyntar. Попри те, що гурт помiтний i активний уже давно, я потрапив на них уперше i був дуже приємно вражений. У мене проасоцiювалося iз The Lumineers, але загалом це просто дуже якiсно, унiкально i красиво.

Христина Соловiй. Навiть попри те, що пiд фестиваль Христина взяла в сетлист свої найбiльш качовi пiснi, самого качу не вистачило. Особливо враховуючи, що незадовго до неї грали Дiти iнженерiв. По якостi виконання все топ.

Воплi Вiдоплясова. Дуже змiшанi враження. Замiсть того, щоб зiграти ще кiлька власних пiсень, Олег Юрiйович iз бендом хвилин на двадцять розвели попурi iз колективним спiвом «Батько наш Бандера». Це не дуже резонувало з аудиторiєю фестивалю, яка навпаки була готова сприймати навiть найбiльш нiшевi треки. З iншого боку ВВ знаходяться в такому статусi, що можуть робити що завгодно.

Light Stage

Renie Cares. Найбiльш мелодiйний гурт фестивалю, якому однозначно не вистачає повноцiнного продакшну на сценi. Великих екранiв, потужного свiтла. Поки що їхня музика випереджає їхнi можливостi.

Моторʼрола. Не дзвонила, не заходила звучить так же круто, як i 10-15 рокiв тому. Але весь лайв не покидало вiдчуття нiби мене закинуло у нульовi.

Крихiтка. Попри те, що в еру телебачення Сергiя Присяжного i Кашу Сальцову крутили приблизно однаково, пiд час виступу Крихiтки не було вiдчуття, що ця музика застрягла в минулому. Кольцова може проводити майстер-класи по тому, як захоплювати собою всю сцену.

Tember Blanche. Колись виступ гурту Milky Chance на Sziget став для мене поворотним моментом у стосунках iз сучасним iндi. Схоже враження справляють i Tember Blanche. Вони просто дуже добре грають дуже хорошi пiснi. А присутнiсть живого барабанщика робить це масштабним i фестивальним.

Загалом

Головне досягнення Файного мiста 2023 — на ньому була атмосфера справжнього фестивалю. Вiдчуття великого музичного дiйства, вiдчуття поринення в паралельний свiт. З одного боку це можна назвати ескапiзмом пiд час вiйни. З iншого — згадки про фронт лунали настiльки часто, наскiльки це можливо як вiд ведучих, так i вiд артистiв.

Вiд тих людей, якi бували на Файному, я дiзнався, що вони отримали насолоду вiд поваги до традицiй фесту: вiд тих самих ведучих до Пастора i навiть дзвона, який бiсив усiх, хто стояв поруч з ним довше за 2 хвилини.

Але мене здивувало iнше — склалося враження, що для величезної частини аудиторiї це був перший великий фестиваль у життi. I це фестиваль, на якому українськi гурти уже показують високий рiвень, а претензiї до органiзаторiв зводяться до окремих нюансiв. Файне задало стиль. I цей стиль однозначно пiдтримує розвиток української музики.

На територiї !FESTRepublic вдалося створити мiсто в мiстi на три днi i наповнити його крутими людьми та класною музикою. Це може стати найприємнiшим спогадом лiта для людей, якi там були. А приємнi спогади на другому роцi повномасштабної вiйни — штука рiдкiсна i цiнна.

Менi здається Тернопiль багато втратить, якщо Файне повнiстю переїде до Львова. Львiв i !FEST натомiсть, отримають потужний туристичний та iмiджевий магнiт. Музиканти й представники iндустрiї — мiсце для репрезентацiї своєї творчостi та заробiткiв. А бiйцi ЗСУ — щонайменше кiлька мiльйонiв гривень.

Фото: Захар Давиденко

На фото редакція Лірум