Навiть у час всезагальної iнформацiйної доступностi, соцiальних мереж i засилля маркетингових технологiй далеко не всi знають про ботанiчний сад у Кременцi. А це мiсце, помiж тим, приваблює особливою атмосферою, багатством природних ландшафтiв, красою i затишком.

До всього цього вiднедавна додалася нотка оригiнальної творчостi скульптора-рiзьбяра Василя Петровського, в роботах якого зовнiшня експресiя поєднується з глибоким внутрiшнiм наповненням, а простi, непретензiйнi форми i образи виявляють потужнi фiлософсько-етичнi сенси. Поговорили з паном Василем про життя i творчiсть, реалiзованi проєкти й задуми, про мiсiю сучасного мистецтва.

Пан Василь розповiдає, що спiвпраця з Кременецьким ботанiчним садом розпочалась iще перед карантином, коли вiн половину свого часу проводив у Нiмеччинi. За кордоном була хороша робота, але Кременець дозолив вийти на новий етап творчого зростання. Спершу це було на безкоштовнiй основi — як своєрiдний волонтерський проєкт, але згодом переросло у плiдне i багатовимiрне партнерство. Одним iз перших витворiв, вирiзьблених для ботсаду, стала улюблена вже тепер кременчанами i гостями мiста лавка-«борсучок». Поступово стало зрозумiло, що цi точковi речi можуть працювати системно, у напрямку створення i просування бренду «Кременецький ботанiчний сад».

Портал мiж свiтами

Як вiдзначає митець, iдея створення галереї скульптур у ботанiчному саду виникла органiчно, а от назви спершу не було. В той час вiн якраз активно працював над пiдготовкою першої виставки, що вiдбулась у Кременецькому ботанiчному саду, напрацьовував доробок, осмислював i продумував певний концепт. I раптом прийшла назва для проєкту — «Вiдкритий портал». Звiсно, тут є велика частка мiстицизму, якихось навiть кiнематографiчних алюзiй, але насамперед «Вiдкритий портал» — це про перехiд мiж узвичаєною повсякденнiстю i тоншими, нематерiальними площинами, чимсь, що можна осягнути радше iнтуїтивно, вiдчути на духовному рiвнi.

Скульптури, якi представленi у галереї, несуть особливе смислове навантаження — вони, здебiльшого, досить абстрактнi, що змушує вiзiонера замислитися, залучає його у творчу взаємодiю з автором. Цiкавою родзинкою, додатковим «контентом» є тексти, котрi супроводжують кожну зi скульптур. Їх автор пише сам, i, як вiдзначає, тут немає випадковостей, усе мусить визрiти, дочекатися свого моменту, сформуватися в єдиний, цiлiсний продукт.

Важливо ставити перед собою глобальнi цiлi

Пан Василь — ентузiаст маркетингового (у хорошому сенсi) просування Кременецького ботанiчного саду, закоханий у рiдне мiсто, в українську землю й культуру. Це вiдчувається в усьому — в його роботах, текстах, у спiлкуваннi. Як вiдзначає скульптор, одним з актуальних завдань для нього є покращення туристичної привабливостi Кременця — хоча донедавна вiн i не мислив подiбними категорiями. Проте його дiяльнiсть у цьому напрямку не залишилася непомiченою — зокрема, Василь Петровський нещодавно отримав мiжнародну премiю «Всесвiтнiй орден культурної дипломатiї». Митець наголошує, що всi ми робимо маленькi справи, але якщо рухатися в правильному напрямку i прикласти достатньо зусиль, то можна досягти цiлком видимого результату.

Пан Василь каже: «В Нiмеччинi, наприклад, на тебе дивляться не як на окрему людину, а як на представника якоїсь культури». Це дуже вiдповiдально насправдi — бути українським митцем i репрезентувати таким чином нашу країну свiтовiй спiльнотi.

Персонаж для ботанiчного саду

Василь Петровський зазначив, що в рамках роботи над проєктом «Вiдкритий портал» виникло завдання створити якусь концептуальну скульптуру, ключового персонажа всiєї локацiї. Разом iз тим, залишався момент певної атракцiйностi, привабливостi для авдиторiї вiдвiдувачiв. Пiд час творчого пошуку митець звернувся до iсторiї — адже Кременецький ботанiчний сад постав на мiсцi монастирського саду ченцiв-єзуїтiв, котрi вирощували там лiкарськi рослини. Так i виник образ лiтнього чоловiка у стилiзованому чернечому вбраннi. Не вiдразу, але вiн отримав просте, а разом з тим, дуже символiчне iм’я «Василь». Це — не пряма вiдсилка до бiографiзму, а, скорiше, якась спроба сформулювати суть авторського творчого методу, передати оцю умовну грань помiж осяжним, матерiальним i бiльш тонким, позасвiтнiм.

Цiкавий момент — у процесi створення «Василя» митець намагався надати йому виразно гiпертрофованих рис: великi вуха, перебiльшено гачкуватий нiс… Проте так чи iнакше, у всiй постатi, в обличчi скульптури вгадується певний автопортрет, про що говорять i поцiновувачi творчостi кременецького рiзьбяра. Проте пан Василь уточняє: «Це не стiльки я, скiльки — мiй батько». Взагалi, оцей акцент на спадковостi, пошуку власного корiння, пiдкреслення автентики є притаманними творчостi пана Петровського. Як вiн сам каже, в його роботах часто помiчають виразно український контекст, нацiональний колорит, хоча тут i немає мiсця для якоїсь зужитої «шароварщини», банального кiтчу.

Директор Кременецького ботанiчного саду Антонiна Миколаївна Лiснiчук вiдзначила, що спiвпраця зi скульптором — важливий елемент еколого-просвiтницького напрямку дiяльностi установи. Цiкаво, що галерея скульптур поповнюється, викликає iнтерес вiдвiдувачiв. Торiк тут встановили скульптуру «На контрастi» — це бiлий стовп, зверху на якому всiвся чорний ворон. Скульптура вiдображає реальнiсть вiйни, трагiчних подiй, якi ми переживаємо — але, попри все, поруч iз чорним завжди йде бiле, надiя залишається.

Панi Антонiна розповiдає: «У нашому саду є давнiша скульптура — Лiсовичок, роботи мiсцевого майстра Нiла Зварунчика. Скульптура встановлена в дуже гарному мiсцi, вона полюбилася гостям саду. Навiть виникла традицiя залишати бiля Лiсовичка якiсь кошти — на удачу, як-то кажуть, або щоб повернутися сюди знову. Тож ми вирiшили, що наш Василь продовжить цю традицiю — в руках скульптури буде спецiальна скринька для пожертв з написом «На науку». Так вiдвiдувачi зможуть долучитися до наших культурно-просвiтницьких проєктiв, зробити свiй внесок у розвиток саду».

«Це дуже круто, що я не зiйшов з дистанцiї»

Дерево — матерiал живий, приємний для роботи, але i вибагливий. Сучаснi митцi обирають його не так часто, — а дарма. Василь Петровський каже, що технiка виконання прийшла до нього сама, разом iз бажанням творити трохи провокативно, «хулiганити», змушувати людей мислити самостiйно, шукати власнi трактування для тих чи iнших мистецьких рiшень.

Як вiдзначає митець, у Нiмеччинi вiн суттєво вирiс власне у планi технiки, набув професiйного досвiду. Наприклад, навчився по-справжньому бачити i помiчати цiннiсть простих, але виконаних зi смаком, сучасних речей — адже пан Василь за освiтою — дизайнер, i завжди шукає можливiсть поєднати ужитковий, практичний аспект власних витворiв iз глибшим, концептуальним навантаженням. Утiм, по-справжньому вiн розкрив свiй потенцiал лише тут, у Кременцi. «Якщо я ще повернуся в Нiмеччину, — каже Василь Петровський, — то це буде абсолютно iнший Василь, новий, цiкавiший. Я навчився працювати системно, в рамках цiлiсних проєктiв. У мене є цiль, умiння, нестандартний пiдхiд. Усе, чого я прагну — використати знання, якi передали нам предки, подолати стереотипи сприйняття, пояснити своїй аудиторiї, як це — вiдчувати себе українцем сьогоднi».

Уляна ГАЛИЧ.

Фото iз соцiальних мереж.