Тернопільщина – лідер серед областей України за кількістю замків, палаців, фортець. Десятки величних споруд нагадують про величне минуле краю. На жаль, час і людська байдужість більшість із кам’яних свідків минувшини перетворили на мальовничі руїни. Проте людям властиво не лише будувати, руйнувати, але часом і відновлювати зруйноване.

Початок історія реінкарнації замків Тернопільщини можна датувати 8 лютого 1994 року. Саме тоді було створено Державний історико-архітектурний заповідник у місті Збаражі, базою якого став архітектурний комплекс Збаразького замку XVII століття. У 1999 році до складу Заповідника ввійшов Вишневецький архітектурно-ландшафтний комплекс – пам’ятка архітектури національного значення XIV-XIX століть. У 2002 році утворено філію Заповідника у міста Скалаті Підволочиського району, центральним об’єктом якої став Cкалатський замок XVII століття. 15 січня 2005 року Заповіднику надано статус Національного і перейменовано у Національний заповідник «Замки Тернопілля».У 2008 році до складу Національного заповідника ввійшли ще сім замків, а у 2010 році, до складу заповідника увійшов одинадцятий замок – Чортківський.

Не всі із заповідних замків причесані настільки, як Збаразький. Однак ентузіазм творців заповідника і перші результати з відновлення заповідних об’єктів дають підстави для оптимізму. Пропонуємо бліц-екскурсію замками, що входять до Національного заповідника.

Збаразький замок

Однією з найцінніших пам’яток історії на Збаражчині є замок князів Збаразьких. Будівництво замку розпочалося 1620 року, і до 1627 року роботи проводив Христофор Збаразький. А з 1627 року естафету перейняв його молодший брат Юрій. Замок будувався так, що відображав найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Складався з палацу, казематних валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовані каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.

Двоповерховий палац побудований в стилі пізнього Ренесансу. Головний вхід до палацу акцентувався балконом на кам’яних колонах. Фасади казематів витримані теж у ренесансних формах. На подвір’ї, у північному куті є криниця глибиною 70 м, до якої з підземелля замку вів хід. Підземний хід з’єднував замок з монастирем отців Бернардинів. Дещо пізніше було добудовано два крила над частиною казематів, що прилягали до палацу. Таким чином замок набув Т-подібної форми.

Після смерті останнього з князів Збаразьких –  Юрія – замок перейшов до князя Януша Вишневецького, а після його смерті (1636 рік) до його сина Дмитра Вишневецького (помер у 1682 році). Між 1631-1649 роками князі Вишневецькі надали укріпленням бастіонного характеру – добудували каземати та бічні крила палацу. Майже 50 років замок був однією з головних резиденцій князя і за той час піддавався численним облогам та штурмам.

З початком нового століття замок не втрачає свого оборонного значення.  Магнати Потоцькі (котрі стали власниками замку), бельгійський принц де-Лінге (що теж його успадкував пізніше) перетворюють фортецю у звичайне феодальне помістя. У XX ст. робляться перші спроби реставрувати Збаразький замок. У 1908 році уряд зобов’язує власника Збаража Емілія Явеца розпочати реставраційні роботи, котрі так і не розпочалися.

Детальніше про історію Збаразького замку читайте тут.

Вишнівецький замок

Вишневецький палацово-парковий комплекс розташований у волинському містечку Вишнівець на мальовничих берегах річки Горині. Місто стало родовим гніздом одного з найвідоміших князівських родів Корибутів–Вишневецьких.

Перша писемна згадка про Вишневець зустрічається в історичних джерелах 1395 року. Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. Тоді на правому березі річки Горинь там, де нині розміщується село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів.

У 1494 році князь Михайло Вишневецький переніс його на лівий високий берег, де сам рельєф допомагав краще організувати оборону. З того часу і на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких. У 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівнцтво великого замку. Значно модернізував замкові укріплення і збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку. Місто, маючи магдебургію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з’їжджалися на торги купці з Кременця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру, Вишнівець був ущент пограбований і зруйнований татарами, що на довгі роки відбилося на його розвитку.

На початку ХVІІІ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудовує розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток переходить у власність найближчих родичів князів Вишневецьких – графів Мнішеків. Як люди культурні та високоосвічені, Мнішеки дбали про палацовий комплекс, опікувалися Вишневцем, його господарством та культурою.

Завдяки діяльності, щедрості, прагненню до науки й краси князів Вишневецьких та графів Мнішеків містечко Вишневець та сам край взагалі став багатющим осередком знань, оплотом культури та мистецтва. Адже саме у Вишневецькому палаці знаходилася бібліотека, що висвітлювала науково-художні смаки епохи, театральний зал, на сцені якого постійно ставилися спектаклі, новинки театрального мистецтва. Не менш важливу роль відіграють живописні полотна, що прикрашали стіни палацу та сама естетика оформлення інтер’єрів.

Палацово-парковий комплекс займає чималу площу і кожен із його елементів є архітектурним та мистецьким взірцем. В’їзна брама вражає своєю величчю, а огорожа – красою декоративності, стилістичністю та символізмом. Осередком духовності та взірцем храмової архітектури є призамкова церква Вознесіння Господнього. Важливим елементом палацово-паркового комплексу є ландшафтний англійський парк, який приваблює природністю й загадковістю. Костел був закладений ще Яремою Вишневецьким у 40-х роках ХVІІІ століття. Після зруйнування під час козацьких повстань був відбудований Міхалом Сервацієм Вишневецьким. Костел святого Михаїла вражав своєю масштабністю та помпезністю. Він став родинною опочивальнею своїх католицьких володарів.
Церква Вознесіння Господнього теж виконує функцію усипальниці князів Вишневецьких, але вже не католиків, а православних. Датою її побудови вважається 1530 рік. Вона стала свідком заручин Марини Мнішек та Лжедмитрія І. Зберігала у своїх стінах цінні реліквії сакрального мистецтва, а саме чудотворну ікону «Знамення Пресвятої Богородиці» ікону Божої Матері та інші.

ХХ ст. не було прихильним для Вишнівця. Під час Першої світової війни містечко опинилося у прифронтовій смузі. Під час Другої світової війни його архітектурні пам’ятки, зокрема, палац, зазнали руйнації. Щоправда, в радянській післявоєнний період його частково відреставрували та розмістили тут різноманітні служби Вишнівецького району, який існував у 1940-1962 рр.

Скалатський замок

Замок у Скалаті також має велике історичне значення і відомий він з першої половини ХVІІ ст. Заклав його у 1630 р. головний ротмістр, галицький мечник Кшиштоф Віхровський. В другій половині ХVІІ ст. замок переходить у власність роду Фірлеїв як родовий маєток Вікторії Віхровської, яка вийшла заміж за Яна Фірлея, тоді каштеляна Сяноцького. Саме ця родина зробила багато для укріплення та реконструкції споруди. Замок в плані наближений до квадратного, має чотири бійниці по кутах, вони розташовані по сторонах світу.

П’ятикутні, подібні до бастіонів вежі стояли на схилах глибокого рову, який оточував весь замок. В вежах було чотири яруси бійниць. Найдовша північна стіна мала довжину 92 м., південна і західна – по 72 м., східна – майже 63 метри. В період Визвольної війни 1648-1657 рр. замок зазнав руйнувань. В 1648 р. його обложили загони Максима Кривоноса і здобули фортецю. В 1651 р. замком вдруге оволоділи війська Богдана Хмельницького. Внаслідок цього замок було цілковито спустошено. Значного пошкодження зазнав замок також і під час турецько-татарських набігів останньої чверті 17 ст., особливо 1672 р.

Лише в кінці ХVІІІ ст. нова господарка замку, Марія Шиніонова з роду Водзіцьких, відбудовує замок. В цей час будується палацовий комплекс, який примикав безпосередньо до східної оборонної сторони, а також офіцини, які були зведені за межами західного оборонного муру.

З ХVІІІ ст. і до кінця 30-х років ХХ ст. замок використовувався як родовий маєток родини Водзіцьких. Саме вони підтримували споруду в належному стані. За їхні кошти наприкінці ХІХ ст. архітектор Теодор Маріан Тальовський (вихованець та професор технічної академії у Львові) відреставрував в неоготичному стилі башти та костел замку.

В період Першої світової війни під час військових дій замок зазнав значних руйнувань. В 20-х роках ХХ ст. господарі замку проводили ремонтно-реставраційні роботи, які призвели до втрати первісного вигляду споруди. В цей час замок складався з чотирьох кутових оборонних веж, в’їздової брами в межах північного оборонного муру, житлового палацового корпусу біля східного оборонного муру і офіцин за межами західного оборонного муру. На внутрішньому подвір’ї замку існував парк.
В період Другої світової війни замок знов зазнав значних руйнувань.Наприкінціі 50-х років ХХ ст. в замку проводяться ремонтні роботи, під час яких було відреставровано кутові оборонні вежі. В наш час замок складається з чотирьох кутових веж, оборонних мурів, які збереглися лише до рівня внутрішнього подвір’я замку.

Чортківський замок

Руїни колись могутнього Чортківського замку стоять біля підніжжя Вигнанської гори. Замок п’ятикутний в плані, з чотирма оборонними вежами. Складений з пісковику, укріплений наріжними вежами. Збереглися оборонні мури, три башти і руїни палацу. Площа замку 70 на 100 метрів. Товщина стін сягала від півтора метра до двох, а висота – від шести до дванадцяти метрів. Колись дитинець був забудований будинками, зовнішні стіни яких одночасно були оборонними. Від цих будівель залишилися численні підвали. Головний в’їзд розташовувався у північній стіні.

Дві башти виступають за лінію мурів. Південно-західна – п’ятигранна, має два яруси з підвалом. Північно-західна – чотиригранна, має один ярус з підвалом. Перекриття не збереглися. Південна чотиригранна башта збереглася на рівні першого ярусу.

Замок було споруджено наприкінці ХІV – початку ХV ст. з ініціативи першого власника цих земель ЄжиЧартковського. Спершу він був дерев’яним і основним його призначенням було стримувати напади турків і татар на місто.

Коли Чортків за магдебурзьким правом став містом (1522) і замком заволодів Станіслав Гольський, замок було перетворено на міцно укріплену феодальну фортецю. Вона вважалася типовою спорудою перехідного типу – п’ятикутна з баштами на кутах та брамою. Нова відбудова замку відбулася в 1610 році. Всередині замкового двору був збудований розкішний палац з аркадними галереями, який займав західну частину замку, прямокутний в плані, обома торцями примикав до кутових башт.

У 1640 році від нападу на місто турецьких військ замок вп’яте зазнав значного руйнування, але був відбудований. У 1648-49 році, замок штурмували козацькі війська. Спільно з місцевими жителями козаки взяли замок штурмом і захопили в полон багато польських шляхтичів на чолі з графом Павлом Потоцьким.

Після Зборівського миру, тут знову запанували польські шляхтичі, а в 1672 році землі захопили турки і панували впродовж одинадцяти років. Замок у Чорткові став резиденцією субпаші Подільського пашалику. Внаслідок розгрому турків під Віднем у 1683 році об’єднаними силами європейських держав, Польща знову утвердила своє панування на цих територіях.

У першій половині XVІІІ століття замок втратив своє оборонне значення. Власники міста Садовські здавали його в оренду під торгові склади єврейським купцям. У 1863 році тут була в’язниця, де перебували арештовані польські повстанці.Останнім власником замку був Ієронім Садовський, який наприкінці ХІХ століття передав споруду місцевим благодійницьким організаціям та польському жіночому монастиреві сестер-кармеліток. На початку ХХ століття була проведена консервація Чортківського замку Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

Замок у Підзамочку

У Підзамочку збереглися руїни замку, збудованого у 1600 році Яном Бучацьким-Творовським гербу Пилява, як допоміжний форпост Бучацького замку. Ця фортеця є взірцем новітніх віянь у будівництві фортифікаційних споруд, які були започатковані в Європі у ХV столітті. Він побудований у формі широкого чотирикутника (90х80 м), що звужується до півдня. Замкові стіни порівняно невисокі (4-6 м), товщина їх – більше метра. З південного боку розташована в’їзна брама, що добре збереглася.

Над брамою є оригінальна гербова композиція. Поряд із в’їздом – низка підвальних приміщень, які використовували під склади або ж як місце для ув’язнення. У лівому куті північного муру були двоповерхові житлові приміщення, про що нагадують руїни з виразним плануванням кімнат.

За час існування замок неодноразово зазнавав ворожих нападів і був знищений. Про це свідчать записи француза д’Алейрака, який у 1684 році перебував на Бучаччині. Замок використовувався за помешкання аж до середини 18 століття. У 1807-1869 роках у фортеці діяла папірня, що працювала на енергії води. Залишки мурувань замку репрезентують перехідний етап до будівництва регулярних укріплень протобастіонного типу на подільських землях.

Замок у Кривче

Оборонний замок у селі Кривче збудовано в 1639 році місцевими магнатами Концькими. . Вдало вибране місце робило його досить неприступним, хоча фортецю багато разів займали татари і турки. Відомо, що у липні 1648 року козацькі війська вигнали польський гарнізон. У 1672 році турецький султан Магомет ІV, повертаючись з Бучача після підписання договору з Польщею, захопив укріплення і перебував тут певний час зі своїм військом. У 1675 році Ян ІІІ Собеський наказав обложити замок. У цей час оборонні споруди зазнали значних пошкоджень. Згодом, у 1687 році, вже татарські загони взяли в облогу поляків, які знайшли захист за мурами.

Кривченський замок був важливим стратегічним пунктом у воєнних діях Польщі проти Туреччини під час кампанії з повернення Поділля до Речі Посполитої. У ХVІІІ столітті, коли життя стало спокійнішим й відпала загроза нападу татар і турків, замок відреставрували. До середини ХІХ століття він служив за житло і був власністю Голійовських.

Суттєвої руйнації замок зазнав у другій половині ХІХ століття, коли він перейшов у руки Л. Зейдмана. Камінь із північної, західної, східної стін і з двох веж розібрали для спорудження винокурні та приватних будинків. Друга спроба реставрації замку була зроблена у 20-х рр. ХХ ст. Подільським туристично-краєзнавчим товариством. На той час відновили одну башту, в якій обладнали кілька приміщень на зимовий і літній періоди для туристів. З фундаментів зруйнованих стін і веж місцеві жителі повибирали весь камінь на господарські потреби.

У 1939 р. від замку ще зберігались 2 вежі і мур між ними, а також в‘їзна брама з напівзруйнованою надбрамною вежею. В 1946 р. для будівництва дороги радянські солдати розібрали як в‘їзну браму, так і залишки мурів. Незважаючи на значні руйнування, залишки замку репрезентують початкову стадію будівництва регулярних укріплень Поділля.

Язловецький замок

Перша згадка про замок відноситься до XIV ст. саме тоді власники замку, українські магнати Бучацькі-Язловецькі гербу Абданк почали будувати своє родове гніздо на місці укріпленого давньоруського городища. Власниками замку впродовж XV-початку XVI ст. були магнати Теодор і Міхал Бучацькі. З XVI ст. замок ненадовго належить роду Сенявських, потім його знову переймає Юрій Язловецький. Великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, який купив фортецю y 1643 р. і його син Станіслав зміцнили замок. Будівельні доповнення XVII ст. сприяли тому, що фортеця витримала не одну спробу штурму, але після смерті Олександра Конєцпольського в 1659 р. замок втрачає свою оборонну міць. В 1672 р. його взяли штурмом турецькі загони паші Гусейна Адена. В 1675 р. він став здобиччю ординців під орудою Ібрагіма Шишмана.

Після цього замок і навколишні території потрапили у турецьке володіння на дев’ять років. У XVIII ст. останній власник з роду Конєцпольських – Ян- проводить значні реставраційні роботи, але в цей же час твердиня назавжди втрачає своє оборонне значення. Перехід фортеці у власність родини Любомирських перетворює його у руїну.

У 1746 р. новим власником Язловецького замку стає Станіслав Понятовський. Барон Бложевський, останній дідич язловецького замку в 1863 р. дозволив відкрити в його приміщеннях жіночий монастир. Язловецький замок зберігся до наших днів і привертає увагу все більшої кількості людей.

Замок у Золотому Потоці

Історія замку у Золотому Потоці сягає початків ХVIІ ст. Відомо, що в 1601 р. польський король Зиґмунд ІІІ надає Магдебурзьке право місту і наказує воєводі Брацлавському Стефану Потоцькому укріпити його оборонними мурами, щоб захистити жителів і приїжджих (в основному купців) від можливих нападників.

До кінця XVIII ст. замок був не оборонний, а житловий. Він був головним маєтком Потоцького, який тут довгий час проживав зі своєю дружиною. Саме вона після смерті чоловіка намагалася надати замку оборонного характеру. Золотопотоцький замок впродовж XVII ст. зазнав випробувань, як і інші фортеці Галичини. В 1648 і 1655 рр. його захопили козаки. В 1672 р. він був взятий турецькою армією.

В 1676 р. замок захопили орди Ібрагіма Шишмана, який наказав зруйнувати замок і місто вщент. На короткий час замок став власністю турків, але після поразки під Віднем у 1683 р. турки залишили його. Замок знову став власністю магнатів Потоцьких, які володіли ним до середини XVIII ст. На цей період припадає часткове відродження замку. В ХІХ ст. замок належав Янові Стойовському, Ізраїлеві Фрідману, згодом – послу Державної Ради у Відні Володимиру Гневошу і його сину Олександру, якому він належав до 1939 р.

Теребовлянський замок

У 1241 роцідерев’яний теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, вщент зруйнували війська Батия. З 1349 р. місто і замок відновлюють.

За роки Теребовлянський замок пережив не один штурм з боку ординців. Внаслідок тих боїв замок був дуже понищений. 1594 р. теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 р. місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам’яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала ряд наступів. В 1648 р. замок був взятий військами Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 рр.(під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 рр. мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн.

Замок у Скалі-Подільській

Правдоподібно, саме поселення виникло разом з будівництвом замкового комплексу, який виник на початку ХІІІ століття через необхідність оборони від нашестя монголо-татар. Ці дерев’яні споруди кілька разів були знищені татарами, але саме на їх місці литовські князі Корятовичі, які володіли Поділлям з 1331 р., змурували замок. Неодноразові руйнування укріплення татарами та волохами, збройна боротьба між польськими й козацькими військами спонукали до постійної розбудови й зміцнення замку.

Наступне будівництво укріплення пов’язане з родиною Лянцкоронських. З 1515 р. замок у власності Кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського, пізніше переходить у спадок його нащадкам, які проводили часткову реконструкцію споруди. Але, незважаючи на це, замок на початку ХVІІ століття кілька разів був здобутий і значно пошкоджений. У 1615 році його штурмом взяли татари. У 1648 і 1651 роках його двічі успішно штурмували загони війська Богдана Хмельницького. На той час замком володів коронний гетьман Станіслав Лянцкоронський. В середині XVIII століття староста Скали Адам Тарло проводить реставраційні роботи та зміцнює оборонні мури та вежі, надаючи їм барокового вигляду. Однак одразу по закінченні робіт замок запалав від удару блискавки, після чого вже не відновлювався.

Микулинецький замок

Микулинецький замок впродовж віків був центральною спорудою древнього міста Микулин. Першою спорудою на берегах Серету був дерев’яний замок, під стінами якого неодноразово відбувалися сутички з численними завойовниками. З кінця ХVІ століття підвищується роль поселення в обороні навколишніх теренів від постійних нападів кримських татар. 1555 р. його тодішня власниця Анна Йорданова з роду Сенявських на місці старого дерев’яного замку заклала нову потужнуфортецю, якій судилося перегородити з України сумнозвісний Чорний шлях, яким татари впродовж віків гнали бранців в неволю. З 1595 року зростає статус Микулинців і його замку. В цьому році воно отримало Магдебурзьке право на основі наданого йому привілеєм короля Зигмунта ІІІ і стало містом-фортецею. Після Сенявських власниками замку були магнати Зборовські, у 1637 р. його разом з містом купив Станіслав Конєцпольський.

Замок зазнав значних пошкоджень у визвольній війні українського народу 1648-1657 рр. А ще більших руйнувань фортеці завдала навала військ Ібрагіма Шишмана в 1675 р. Пізніше Микулинецький замок був у власності магнатів Любомирських, Мнішеків, Потоцьких. З 1792 р. – у власності барона Конопка. Барон Ян Конопка пристосував замок під суконну фабрику, чим пришвидшив занепад фортеці, вона не витримала конкуренції з австрійськими мануфактурами і незабаром виробництво згорнулося. Він також заснував грязелікарню біля сірчаних джерел, оселив біля міста німецьких колоністів. Навколишні жителі звернули увагу на цілющі грязі в околицях міста: деякі поранені заліковували рани цими грязями після турецької навали.

Його справу продовжив граф Рей. Після смерті бездітного барона Яна Конопки микулинецький маєток успадкувала його племінниця Юзефа Рей (в 30-х роках XIX століття), котра була останньою власницею містечка. А гарною збереженістю в наш час замок завдячує родині охоронців графів Рей – останніх власників замку в 1930-х рр. З дозволу графині ця сім’я проживала в збереженій частині замку.

У ХХ столітті замок поступово руйнується, а підвальні приміщення замку поховані під шаром дерну. У 1992 році група архітекторів у складі З.Лагуша, М.Мосюк, О.Антонюка на основі натурних обстежень та іконографічних матеріалів розробили проектні пропозиції по пристосуванню замку під готельно-туристичний комплекс.

P.S. Використано матеріали сайту Національного заповідника «Замки Тернопілля»