Війна змінює звичне життя, змушує по-іншому дивитися на час, стосунки та прості родинні моменти. Для 37-річного Віталія з Тернопільського району, відомого побратимам за позивним «Вітас», військова служба стала частиною повсякденності ще з початку повномасштабного вторгнення.

У 2022 році чоловік отримав повістку. Не відкладаючи рішення, вже наступного дня з’явився до військкомату, а ще через день долучився до війська.

Сьогодні Віталій — головний сержант і командир міномета першого мінометного взводу мінометної батареї третього окремого батальйону 105-ї окремої бригади територіальної оборони.

Побратими, з якими не потрібні зайві слова

Від початку служби Віталій перебуває у мінометній батареї. Свій військовий шлях розпочинав як старший навідник міномета, а згодом отримав посаду командира.

Та найбільше значення для нього має не лише професійний досвід, а й люди, з якими доводиться проходити цей шлях.

Із багатьма побратимами він служить від перших днів. За цей час вони стали близькими, навчилися довіряти одне одному та розуміти без слів. У складних обставинах можуть підмінити, допомогти чи просто підтримати.

У підпорядкуванні «Вітаса» четверо військових. Він цінує їхню відповідальність і ставлення до служби. Переконаний, що кожен має бути надійною частиною команди.

«Ми один одного розуміємо, один одного підтримуємо. Тут, навіть у цій роботі, можемо один одного підмінити», — розповідає сержант.

Військовий зізнається, що за роки спільної служби побратими стали для нього ще однією сім’єю. Навіть коли випадає можливість побути вдома, відчуває, наскільки звик до людей, які щодня поруч.

За своїх людей відчуває особливу відповідальність

Як командир Віталій відповідає не тільки за виконання завдань, а й за чотирьох військовослужбовців, які перебувають під його керівництвом.

Перед виходом на позиції намагається підтримати хлопців, допомогти їм зібратися та налаштуватися на роботу. Розуміє, що небезпека викликає хвилювання у кожного, тому важливо зберігати спокій і довіряти одне одному.

Мінометники пацюють у складних умовах, де постійними загрозами залишаються ворожі безпілотники й обстріли. Попри ризики, військові продовжують виконувати свої обов’язки.

«Ми знаємо, що маємо там відпрацювати. Нам треба це зробити», — говорить «Вітас».

За час служби Віталій отримав низку відзнак, зокрема Хрест Сил територіальної оборони. Водночас найважливішим для себе вважає відповідальність перед побратимами та спільну роботу.

Дружина, син і донька — найбільша підтримка

Попри те, що військовий уже звик до армійського життя та людей поруч, думками часто повертається додому. Там на нього чекають дружина, син і донька.

З рідними Віталій намагається спілкуватися щодня. Іноді телефонує кілька разів на день, адже навіть коротка розмова допомагає відчути близькість із сім’єю.

Особливо цінує можливість приїхати у відпустку. Для нього це час, коли можна побути з дітьми, приділити увагу дружині та відновити сили поруч із найріднішими.

Він не приховує, що хотів би повернутися до звичайного життя та бути вдома. Але розуміє, що поки має залишатися у війську й виконувати свої обов’язки.

Тому продовжує служити, дбати про своїх хлопців і підтримувати команду. Бо на війні важливо знати, що поруч є люди, яким довіряєш. А далеко від позицій є ті, хто щодня чекає на твій дзвінок і мріє про повернення додому.

Історія «Вітаса» — про дві родини, які дають сили триматися: побратимів, із якими він проходить військовий шлях, і близьких, заради яких мріє про мирне життя.