Сьогодні мова ітиме про те, як живуть, а буває й виживають громади Тернопiльщини у цей нелегкий час. Озвучуватимемо найбiльш болючi, але актуальнi питання. Розпочнемо наш екскурс з мальовничої Бiлобожницької громади. Її очолив справжнiй господар, колишнiй голова Чорткiвської районної ради Вiктор Шепета.

– Вiкторе Михайловичу, у 2020 роцi вас обрали головою Бiлобожницької громади. За два роки увiрвалася на українськi землi вiйна. З якими викликами довелося стикнутися?

– Спочатку дуже багато хлопцiв виявили бажання добровiльно пiти на фронт. Тож найперше ми намагалися забезпечити їх усiм необхiдним. Найбiльше допомагали через аграрiїв. У нас налагоджена тiсна спiвпраця, тож пiдприємства активно допомагали захисникам.

Наступне питання – ВПО. У нашiй громадi мешкали бiльше тисячi переселенцiв. Зокрема – з Київщини, з багатостраждальних сiл Гостомель, Боярка. Але ми одна з тих громад, де не було централiзованого мiсця проживання. Ми пiдготували всi школи i садочки для проживання людей. Однак завдяки гостинностi наших людей всi вимушенi переселенцi були розселенi по будинках. Бiльше 70 людей залишилися жити у нашiй громадi. До прикладу, приїхала сiм’я з Донеччини, чоловiк привiз родину, а сам пiшов захищати країну. На жаль, вiн загинув. Тож сiм’я вирiшила залишитися жити тут. Беремо на роботу людей, допомагаємо, як можемо. У селi Джурин є чоловiк, який привiз сюди батькiв, вони обоє лежачi. У 2014 роцi вiн втратив будинок в Донецьку, йому вдалося облаштуватися в Марiуполi, збудував обселю. I знову все втратив. У 50 рокiв залишився без нiчого… Ми надали житло, влаштували його на роботу.

– Пане Вiкторе, скiльки хлопцiв з вашої громади воює?

– Точної цифри не називатиму, державна таємниця. А мобiлiзовано бiльше 300 чоловiк. Загинув 21 вiйськовий, 10 зникли безвiсти. Ми допомагаємо кожнiй родинi загиблого Героя. Найперше сiльрада надає пiдтримку у час похорону вiйськового.

Допомагаємо по господарству, з облаштуванням благоустрою. Також радимо, як оформити документи. Багато людей не орiєнтуються у нововведеннях, скажiмо, як правильно оформити пiльги, соцiальну допомогу чи виготовити посвiдчення. Тож надаємо всебiчну пiдтримку.

– Щоб громада добре жила, їй потрiбен бюджет, який складається з податкiв мiсцевих пiдприємцiв. Тож як налагоджена спiвпраця мiж владою i бiзнесом у Бiлобожницькiй громадi?

– У нас сiльськогосподарська громада. З 18 сiл тiльки у трьох бiльша лiсистiсть, решта – поля. Двi третини с/г угiдь обробляють мiсцевi аграрiї, третю частину – агрохолдинги.

У 2021 роцi, коли ми ухвалювали бюджет на 2022 рiк, план надходження становив 22 мiльйони, у 2024 роцi зрiс до 50 мiльйонiв власних надходжень. Державну субвенцiю не беремо до уваги. Такого результату вдалося досягнути завдяки тому, що ми провели багато роботи з аграрiями та iншими пiдприємствами щодо узаконення користування землями. Вiдповiдно уклали багато договорiв. За мiсяць до вiйни провели ефективний аукцiон 110 га землi у селi Полiвцi. Рiчна плата попереднього орендаря становила 170 тисяч гривень. Пiсля проведення аукцiону зросла до 2,5 млн. Тому коштiв на утримання закладiв освiти, культури, медицини, управлiння ЖКГ достатньо.

– А як щодо допомоги вiйськовим? Чимало людей по всiй країнi скаржаться, що кошти з вiйськового ПДФО йдуть на все, окрiм допомоги армiї.

– Так, за останнi пiвтора року ми мали достатнiй розвиток за рахунок вiйськового ПДФО. За три мiсяцi до вiйни, коли постало питання розмiщення батальйону ТРО, то з’ясувалося, що в нашiй областi це потрiбно лише двом громадам – Бiлобожницькiй i Копичинецькiй.

З 24 лютого 2022 року по 1 сiчня цього року скерували 10,5 мiльйонiв гривень на потреби ЗСУ. Левова частка пiшла на допомогу 80-го батальйону, в якому служать хлопцi з нашої громади. Я завжди кажу, якби кожен мiсцевий бюджет допомагав своїм вiйськовим частинам, їм не довелося б ходити з простягнутою рукою по всiй Українi. Нещодавно купили i передали пiдзарядну станцiю, оголосили тендери на закупiвля дронiв тощо.

Цьогорiч пiд час формування бюджету заклали мiльйон, а наприкiнцi лютого додали ще мiльйон на потреби вiйська. Багато коштiв йде на замiну колiс, ремонт, закупiвлю запчастин, дизельних генераторiв, зарядних станцiй.

– Пане Вiкторе, що вдалося вам зробити на посадi голови ОТГ за цi два непростi роки? Адже спершу COVID, а тодi взагалi небачене лихо…

– Я почну з того, що ми не зробили. Ми не закрили жодної школи, садочку. Спершу громада була заснована на основi трьох сiльрад, тепер їх десять (18 сiл). Тож за три тижнi запустити функцiонування всiх установ у всiх селах було надскладно. Ми щотижня проводили сесiї, вирiшували складнi питання, щоб скрiзь було свiтло, газ, щоб забезпечити виплату зарплат тощо. Плануючи бюджет, кошти дiлимо пропорцiйно до населення в окремому селi.

До повномасштабного вторгнення першим питанням було – наповнення бюджету. На той момент багато коштiв йшло на оплату послуг кочегарiв у школах. Було по чотири людини в кожнiй школi. Тож у перший рiк скерували з бюджету 700 тисяч гривень на автоматичне обладнання у школах. Дехто обурювався, мовляв, люди втратили роботу, адже з чотирьох залишився один. Але скажу вiдверто, з тих чотирьох один ходив на роботу, решта – лише рахувалися. Таким чином ми зекономили бiльше мiльйона гривень. Цьогорiч помiняли в школах i садочках сiм газових котлiв. Примiщення цих навчальних закладiв старi, потребують ремонтiв, вкладень.

Також, вiдколи розпочалася повномасштабна вiйна, ми вiдремонтували 16 кiлометрiв сiльських дорiг. Коли громада отримала кошти вiд вiйськового ПДФО, окрiм того, що скерували значнi суми на ЗСУ, вирiшили з депутатами вкласти грошi в дороги. Певна рiч, за прiоритет брали тi вулицi, де мешкають сiм’ї загиблих Героїв. Розумiю, що зробили ще зовсiм небагато, але початок є, бо до цього за таку справу нiхто не брався. У трьох селах засипали вулички щебенем, зокрема у Палашiвцi, Слабiдцi Джуринськiй i Папiрнi.

Зробили також кiлька тротуарних дорiжок. За це, правда, вислухали вiд окремих мешканцiв громади скарги. Чомусь деякi люди сприймають цi дорiжки як питання краси, а не безпеки. Але ж по них ходити дiтям до школи, повертатися, iнодi в темну пору ночi. Нещодавно мав розмову з одним вiйськовим, вiн вкотре переконав мене, що ми робимо все вiрно. Запитую його: «У час вiйни ремонтуємо дороги,  облаштовуємо тротуари, як ви вважаєте, ми правильно робимо?» Вiн вiдповiдає: «Ми нарештi бачимо, що мiсцева рада щось робить, не краде. Ми розумiємо, за що воюємо!»

Далi. Продовжуємо модернiзовувати первинну медицину. Здiйснили капiтальнi ремонти у всiх п’яти амбулаторiях в громадi. Спершу – в амбулаторiї села Дзвиняча за кошти аграрного пiдприємства ПАП «Дзвiн», у Будановi дах у примiщеннi перекрили, у селi Косiв почали будiвництво за державнi кошти, але з початком вiйни все зупинилося. У Бiлобожницi стан амбулаторiї був жахливий. Ми кардинально це змiнили, зробили ремонти, закупили обладнання. Тепер там комфортно для людей.

Також взялися за ФАПи. Робимо все господарським методом, щоб зекономити кошти. Домовляємося з майстром про оплату за метр квадратний. Певна рiч, обумовлюємо не ринкову цiну, а меншу, однак прийнятну як для нас, так i для людини. Ми економимо, а чоловiк завжди має роботу. До цього процесу долучаються мiсцевi аграрiї, вони допомагають нам оплачувати роботу. Маю велику надiю, що цьогорiч облаштуємо комфортнi умови у всiй первинцi в громадi.

Щодо освiти й оплати працi. На початку зробили дещо не популярний, але потрiбний крок. Багатьох освiтян змушенi були вiдправити на пенсiю. Це було економiчно вигiдно, оскiльки зарплата одного пенсiонера, зважаючи на рiзнi доплати, дорiвнює зарплатi двох-трьох молодих вчителiв. Зараз в нас вiдсоток людей пенсiйного вiку, якi працюють в освiтi, становить 0,7.

На початку вiйни держава забрала спершу 10% вiд освiтньої субвенцiї, тодi ще раз таку саму суму. В громадi є 10 шкiл i 11 садочкiв, тож постало питання, як оплачувати працю освiтянам. Запропонували директорам освiтнiх закладiв: або починаємо скорочення, або ж затягуємо на певний час паски (знiмаємо рiзнi надбавки), але залишаємо всiх на робочих мiсцях. Так освiтньої субвенцiї нам бiльш-менш вистачає, якщо десь виникають труднощi, з мiсцевого бюджету доплачуємо.

Бiда не в примiщеннях чи працiвниках, бiда в тому, що нема кого вчити. З початком вiйни люди почали масово виїжджати за кордон. У деяких школах ситуацiя просто критична. Народжуванiсть як в громадi, так в країнi не вселяє надiю на кращi перспективи. Є села, де за рiк народилася лише одна дитина. То в шкiльних класах скiльки їх може бути? Загалом за минулий рiк в громадi народилися близько 60 дiтей. Смертнiсть – один до чотирьох.

Але потрiбно зберегти будiвлi, щоб вони були у належному станi. Рано чи пiзно прийде свiтлий час в країнi. Як показує практика, якщо будiвля збережена, iнвестор приходить, створює робочi мiсця. Якщо ж все руйнується, розкрадається, то кому воно треба?

У конкуренцiї з мiстами сiльськi громади, на жаль, програють. Пiсля релокацiї пiдприємств бiзнес йде туди, де бiльше трудового потенцiалу. Та маємо надiю, що рано чи пiзно iнвестицiї прийдуть i в села.

– Як налагоджена мiжнародна спiвпраця в громадi?

– Нещодавно ми уклали угоду з поляками, планували брати участь у рiзних проєктах. Але через те, що у них невдовзi вiдбудуться вибори, все поставили на паузу. Маємо надiю, що з середини квiтня зрушиться з мiсця. Спiвпрацюємо з однiєю зi скандинавських країн…

Але це все дуже складно. З селами не надто хочуть мати справу. Кожен шукає собi рiвного, тому бiльш охоче спiвпрацюють з великими мiстами. Та ми не зупиняємося, продовжуємо невпинно працювати i в цьому напрямку.

– Нi для кого не є таємницею, що рушiйною силою для розвитку є молодi активнi люди. Як працюєте з молоддю у громадi?

– У нас є гуртки, секцiї, зокрема музична школа в Джуринi, працiвники якої вiддалено працюють у великих школах громади, в однiй навчають спiвiв, в iншiй – танцiв. Щодо створення молодiжних рад, молодь, на жаль, активностi не виявляє. Це є проблемою, адже є безлiч рiзноманiтних грантiв на рiзнi освiтнi послуги, але скрiзь потрiбнi офiцiйно зареєстрованi громадськi органiзацiї. Таких в нашiй громадi нема. Має надiю, що це тимчасово

Я їжджу по рiзних громадах, спiлкуюся з головами i чую, що саме цей молодiжний осередок часто пiдставляє плече владi, молодi люди виявляють iнiцiативу, чогось прагнуть. З цим у Бiлобожницькiй громадi поки нiяк. Але я вкотре наголошую, що i тут робота налагодиться. Потрiбен час, мир i перемога.

P.S. Що мене вразило в селах цiєї громади? Скажу чесно, час вiд часу їжджу у тому напрямку, бо це – моя маленька батькiвщина, з цiєї громади родом мої батьки, та й я там народилася. Приємно бачити, як пiсля тривалого занепаду все вiдновлюється. Так, не вiдразу, поступового, але рух є. Менi сподобався актовий зал у Бiлобожницькiй громадi. Великий, просторий, з гарними зручними крiслами. Коли я спiлкувалася з головою, там саме вiдбувався концерт, присвячений Тарасу Шевченку. На гарнiй сценi виступали дiти, працiвники бiблiотек з цiлої громади. I в залi було чимало глядачiв. Голова каже, вiдремонтували його за рекордно короткий час, допомiг бiзнес, мiсцеве населення. Там планують розваги для дiтей, хочуть показувати українськi мультфiльми… Це потрiбно! Живе село – живе Україна!

Матеріал видання “Свобода” підготувала: Зоряна ДЕРКАЧ