Тут бувають артисти, художники, скульптори.

Іларіон ПИЛИПЕЦЬ на порозі свого оригінального обійстя.

Понад двадцять років тому знаний у мистецьких колах тернополянин Іларіон Пилипець придбав у селі Баворів неподалік Тернополя напіврозвалену хатину. Місцеві вже почали на ті кілька соток землі зносити різний непотріб, і хтозна, чи не стало б це мальовниче місце стихійним смітником, якби Іларіон Ілліч не розгледів у ньому величезний потенціал.

Нині «відпочинкова оселя» (так Іларіон Пилипець називає свою дачу) перетворилася на оазу для втомлених шаленим міським ритмом сучасного життя людей. Господар поєднав у ній, здавалось би, непоєднуване: погруддя Шевченка та зменшену копію піраміди Хеопса, вмуровану у камінь гранітну книгу з переліком семи смертних гріхів і дерев’яного коня-спотикача, біля якого зустрічає і проводжає гостей під сто грамів…

Оселя розташувалася на високому березі річки Гнізної, а альтанка, де пан Пилипець влаштував мангал з розрізаного навпіл газового балона, просто нависає над її швидкою течією. Навіть у велику спеку тут прохолодно й затишно. Річка дозволяє не економити воду, тож серед подвір’я пан Пилипець облаштував диво-фонтан, декорувавши його глечиками.

У гостьовій книзі, яку веде господар, свої захоплені відгуки залишили геніальний художник Іван Марчук, кобзар Микола Литвин, письменники Микола Вінграновський і Степан Сапеляк, скульптор Емануїл Мисько, артисти Богдан Ступка, Віталій Розстальний, Євген Шах, Тамара Стратієнко та багато інших відомих людей. Одними з перших навідали Іларіона Пилипця Ігор та Оксана Білозіри, які на той час ще були подружжям.

– Тоді усе це було хіба в моїх мріях, – обводить рукою своє оригінальне обійстя Іларіон Ілліч. – Дощ, болото по коліна… Оксана сердилася і казала, що ноги її більше тут не буде. Таки й не було. Напевне, не впізнала б тепер це «болото»…

Гостинну садибу відгороджують оригінальні різьблені ворота й декоративний частокіл з просмолених стовбурів дерев. Перед ними – погруддя Кобзаря, у яке вмуровані камінці, привезені з Кирилівки, Моринців, Чернечої гори. Стоїть неподалік фігура Божої Матері та невелика каплиця (її пан Іларіон поставив у пам’ять про матір, яка вчила його молитися і в усьому покладатися на Бога). Щомісяця тут править службу Божу запрошений священик. Покласти квіти, помолитися, відмовити Хресну Дорогу тут може будь-хто з місцевих чи випадкових подорожніх, навіть якщо господарі у Тернополі.

Спорудив на своєму подвір’ї господар і піраміду Хеопса в масштабі 1:100. Щоб досягти автентичного результату, перелопатив море інформації в Інтернеті. Сподівається, що година-друга медитації всередині піраміди додасть життєвої енергії, якої 70-річному чоловікові і так не бракує. Зараз Іларіон Пилипець, який майже все робить власноруч, завершує меморіал пам’яті жертв Голодомору. Він має автентичні грати з тюрми НКВС.

Дехто вважає чоловіка диваком, а сам Іларіон Ілліч каже:

– Літа можуть зморщити чоло, але ентузіазм не залишає зморщок на душі. Якщо серце сприймає навколишню красу природи, радість від життя, рішучість, віру в Бога, то довгі літа не хилитимуть голову додолу.

Світлана КЛОС