Від сьогодні, 19 лютого, у всьому християнському світі розпочинається Великий піст, під час якого віряни духовно готуються до зустрічі Великодня. Найбільш суворими є перший тиждень посту і останній — Страсний.

Під час посту не дозволяється їсти м’ясну та молочну їжу, рибу. Послаблення в пості, за благословенням священика, дозволяється хворим, людям похилого віку, дітям, подорожуючим, вагітним. Та обмеження в їжі — не єдине, що накладає на людину піст. Бо піст — це не якийсь дієтичний ритуал. Це, насамперед, піст від гріха, пише сайт “Тернополяни”.

За словами Івана Златоуста, «щирий піст є видалення зла, приборкання язика, відкладення гніву й подолання похоті». Церква закликає вірян забути у цей час про розваги і якнайбільше часу присвячувати молитвам. «Немає справжнього посту й молитви без милостині, як не можна любити Бога, не зауважуючи болю ближнього. Молитва відкриває нас до Бога, запрошує Його діяти в нас, а милостиня, допомога ближнім, сприяє подоланню несправедливості, що є в світі», — сказав у своєму пастирському посланні Блаженнійший Святослав.

Не можливо не згадати у цей час і про українські традиції. Свято Колодія припадає на останній тиждень перед Великим постом. Інші, менш поширені його назви: Сиропуст, Пущення, Масниця або ж «Бабський тиждень».  З давніх-давен в Україні це свято справляли гучно, весело та смачно, влаштовували великий ярмарок з музикою, піснями та найрізноманітнішими розвагами. І не дивно, адже це було останнє гуляння перед найсуворішим постом.

Свято Колодія бере свій початок із пра-слов’янських часів, до хрещення Київської Русі. За народним повір’ям, Колодій — як Бог і опікун шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок. Звичаєве право українців осуджувало тих, хто ухилявся від подружнього життя, а отже, від продовження роду. А Колодій нагадував: «Не вженився єси — то колодку носи!».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нагороду «Гордість Тернопілля» отримав відомий тернопільський композитор

У неділю відбувалося завершення життєвої долі «колодки»: молоді заміжні жінки «волочили колодку». Вони прив’язували її до тіла самітним хлопцям і дівчатам, які не одружилися торік.

Парубочу колодку (загорнуте у полотно справжнє полінце) чіпляли до руки чи до пояса. На відміну від парубочої, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими биндами та прив’язували дівчині, котра забарилась із заміжжям, до лівої руки. В окремих місцевостях прив’язували колодку і батькам (до ноги) у покарання за те, що вчасно не одружили своїх дітей. Особливо тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, ніхто не хотів ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові бинди, намисто або ж наїдки, солодощі. Відкупитися можна було танцями і піснями.

Минулого тижня, до Великого посту, всі намагалися помиритися, а остання була неділя Прощення. Пробачити старі образи і попросити пробачення в інших, тому Колодія часто називають святом «примирення». Не обійшлося свято і без кулінарних традицій. Готували велике розмаїття страв, основним компонентом яких були молочні продукти. Головна страва Колодія — вареники. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури, задовго до нав’язаних у радянські часи млинців. Вареники символізували молодий місяць, який, у свою чергу, був символом жіночої енергії. Окрім вареників, готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Популярними були й сколотини (маслянка) від збивання масла. «Хай буде, — казали, — і маслянка, аби щоранку».

А вже після Колодія молоді дівчата починають співати веснянки, адже ця прекрасна пора року вже от-от настане. І хоч російська Масляна вже міцно вкорінилася на наших землях (особливо у Східній і Центральній Україні) ще з радянських часів, це стародавнє українське свято відродження усього живого, зі своїми унікальними традиціями, заслуговує на існування у побуті українців і сьогодні.