«Ми всі його любимо. Олександр Коберник на позивний Док ледь не весь батальйон навчав тактмеду у Львові, а на Донбасі показав, як ці знання застосовувати. Інколи він давав приклад неправильний, але героїчний, – ішов до поранених під обстрілами, наражаючи на небезпеку єдиного ротного медика…

Док зранку ходив по окопах і роздавав нам «вітамінки, як для спортсменів», а в обід – коли рускі обстрілювали посадку – рятував життя», – так розпочинає свою книгу «Гемінґвей нічого не знає» ветеран Артур Дронь.

У ній не раз згадується бойовий медик першої роти 215-го батальйону 125-ї окремої бригади територіальної оборони Олександр Коберник, який був пастором церкви та учителем початкових класів, а з перших днів повномасштабної війни добровільно став на захист України, пише “Перший Онлайн”.

Олександр народився 2 червня 1970 року в селі Старий Почаїв на Тернопільщині в родині військовослужбовця. Згодом його сім’я переїхала в Джанкой. Після школи він навчався у Кримському училищі культури на відділенні духових інструментів, а далі проходив строкову службу. Коли повернувся з армії, працював учителем української мови та літератури в школі і невдовзі здобув вищу філологічну освіту.

У Криму Олександр долучився до Церкви адвентистів сьомого дня та був дияконом і вчителем суботньої школи. Після одруження переїхав на Волинь, де працював вчителем, керував музичним гуртком та став пастором церкви.

Коли сім’я Коберників перебралася до Львова, Олександру доручили служіння керівником відділу освіти та «слідопитського» (підліткового) служіння в Західній конференції. Паралельно з цим він провадив пасторське служіння, організував духовий оркестр та здобув ще дві вищі освіти.

Водночас чоловік продовжував свою педагогічну діяльність. Олександр долучився до створення приватного ліцею «Живе Слово» у Львові та став його першим директором,  а згодом започаткував приватний християнський заклад освіти «Щасливе місто» в Тячеві, яким також керував.

Олександр Петрович брався за найважчі освітянські виклики, розпочинав те, що іншим здавалося нездійсненним, втілював задумане з блискавичною швидкістю, невтомною працею здобував успіх у справах, котрі робив з ентузіазмом та вірою. У серцях колег, батьків та учнів Олександр Петрович сіяв щедрі зерна істини, любові до Бога та щирого  прагнення пізнавати і змінювати світ», – згадують про Олександра в Церкві адвентистів сьомого дня.

Згодом чоловік працював учителем початкових класів у ліцеї «Просвіта» у Львові. Коли розпочалася повномасштабна війна, він залишив учительство й добровільно став на захист України.

Ми віруючі люди, і воювати не хотілося б. Але він не міг скласти руки, хотів допомогти, чим міг. Тому пройшов курси тактичної медицини і пішов у військкомат.  У нас є двоє синів, і він сказав: спочатку піду я», – згадує дружина воїна Олена.

Маючи глибокі релігійні переконання, Олександр не міг взяти до рук зброю, тому обрав шлях бойового медика, де й знайшов застосування своїй освіті реабілітолога.

Він був великим авторитетом. До його думки дослухалися, це найбільший інтелектуал серед нас. І одразу було помітно вчительський фах – Док ставився до всіх, ніби до учнів. Навіть сварив мене за куріння і матюки», – ділиться спогадами Артур Дронь у книзі.

Письменник згадує останню розмову з «Доком» напередодні його загибелі. Бойовий медик тоді попросив підключити його до старлінку, бо він хотів оплатити комунальні послуги, виконуючи свої домашні обов’язки навіть на відстані і в складних умовах. Олександр був змученим і говорив, що молиться за свій батальйон, адже переконаний, що перемогти вдасться тільки разом із Богом.

20 жовтня 2022 року Олександр Коберник загинув внаслідок танкового обстрілу поблизу села Торське на Донеччині. Він прикрив собою пораненого побратима, врятувавши його життя.

Я так боявся, що колись мені доведеться це писати. На війні загинув наш вчитель. Мені вдалося лише трохи попрацювати у школі разом з Олександром Коберником. Це людина неймовірної щирості! Людина, яка дарувала щирість і вміла передати це своїм учням», – повідомив про загибель воїна директор департаменту освіти та культури Львівської міськради Андрій Закалюк.

У своєму останньому повідомленні дружині Олександр писав, що там, де він перебуває, тривають важкі бої.

Позиції нашої роти були під постійними артобстрілами, мінами, танками та й з усього, з чого можна. Навіть раз літаками пройшлися. Наша позиція виявилася найскладнішою на тій ділянці. У суботу й неділю ми думали, що вже буде кінець нам. Але, дяка Богові, Він почув і зберіг нас!  На позиціях нашої роти не було загиблих. Тільки поранені та контужені. У самого декілька днів проблеми зі слухом. А так все добре. Люблю Тебе сильно і скучаю! Обійми міцно дітей. Люблю їх», – писав «Док».

Олександра Коберника поховали на Личаківському кладовищі у Львові. У Героя залишилися дружина та троє дітей.

Воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Вічна слава Герою!

Фото з сімейного архіву

Джерело: Новини Тернопільщини