Уся родина — бойовий підрозділ: історія артилериста з Тернополя
За 10 років війни він пройшов шлях від кулеметника до головного сержанта дивізіону, воював майже по всьому периметру фронту. Знайомтеся, у проєкті «Героям слава» 40-річний військовослужбовець із Тернополя на псевдо Фідель.
Пройшов весь периметр
Фідель служить безперервно з 2015 року: спершу у 3-й оперативній бригаді Нацгвардії, а з 2016-го — у 44-й артилерійській.
У його родині служить майже кожен: батько, мама, дружина, діти, брати, сестри, племінники. Власне авто — помаранчева Honda — й досі носить на собі географію його фронту.
У 44-й артбригаді починав як кулеметник у батальйоні охорони. Згодом став головним сержантом взводу, старшиною роти, у 2022-му — командиром взводу, а ще через два роки — головним сержантом дивізіону.
Географія служби — майже весь периметр кордону, крім херсонського напрямку: Луганщина, Донеччина, Запоріжжя, Сумщина. Останньою була Курщина. Інтенсивність боїв різнилася — у 2015-му на Донеччині й Луганщині вирували активні дії, у 2022-му знову гарячим став Донецьк, Курщина теж видалася напруженою.
2023 рік, в час контрнаступу, провів на Запоріжжі біля Роботиного — там вони працювали разом із дружиною.
Вивів своїх із кільця
На війні усе стає звиклим і буденним, каже, а історії — різні. Найбільш запам’яталися, як виводив свій підрозділ із Суджі.
— До цього два тижні ходив по Суджі цілодобово, щоб визначити план виходу між прольотами, — ділиться тактикою виводу Фідель. — Так вичислив, коли у них перезмінка чи зарядка: це був приблизний час від 6:15 до 7:30 — вікно в прильотах дронів, саме тоді ми могли спокійно вийти.
Однак сам вихід називає лотереєю. Адже ворог залишив одну дорогу, навколишні населені пункти були в кільці. Вивели всіх: розрахунок, гармату, транспорт. Суміжні підрозділи виходили пішки за темна.
Далі говоримо про використання тактики ворогів проти них. Тут наш респондент зауважив, що проблема втому, що тактика однакова. Мовляв, «командування сиділо за спільними партами». Тому доводилося імпровізувати.
— По факту підготовка тоді проводилася на території теперішньої рф, — каже не з чуток. — Це може і допомагати, бо відомо, які підрозділи, під чиїм командуванням навпроти, прорахувати схему, тактику.
«Ми змінюємося, вони — підлаштовуються»
Фідель розповів, як змінилася українська армія. Пояснив, що люди з цивільного життя по-іншому думають, мають інший склад розуму. Це змінило армію до кращого: наші в 22-му році змінювали тактику, а їхнї це робили вимушено в 23-му.
— Окупанти підлаштовувалися, вони ефективно змінили тактику за рахунок промислових можливостей, наростили силу в безпілотниках: на наш один дрон можуть відповісти 10-ма, — продовжує. — Беруть кількістю, а ми — якістю. Це менш затратно, та ефективно. Народні умільці експерементували з подвійними батареями, заміною лопастей. Ставили потужніші антени, на інших частотах, щоб РЕБи не глушили. Не завжди просто бути між командиром старої школи й хлопцями, але зараз у ЗСУ інший підхід — передусім стоїть цінність людського життя.
Українські хлопці проявляють здібності. Те, що можна отримати на початку, і те, з чим працюють зараз, значно відрізняється від базової комплектації — самотужки вдосконалюють.
Машина — як карта війни
Цікаво, що Фідель завжди користувався своїм власним авто. І хоч колір його Хонди помаранчевий, її надиво легко було маскувати: між будівлями — така ж цегла і бруківка, у вигорівших полях зливалася з деревами, буре листя восени також ховало.
Зараз по ній можна прочитати усю географію війни Фіделя. На ній чимало ознак, які її видають бойовий характер, каже.
— Починала з бахмута, пошкоджене лобове — Краматорськ, праве крило тоді ж, — перераховує «шрами» незамінної супутниці співрозмовник. — Словом багато знаків, з різних місць, тільки номерні — Тернопільські. Вигляд у неї зараз такий, що дивуєшся, як вона взагалі ще їздить.
Наразі також використовується на пункті постійної дислокації, уже вдома, їздить «у всій красі» Тернополем.
Замість служби — в декрет
Із майбутньою дружиною Фідель познайомився в 14-му на цивільній роботі — фармацевтичній фабриці. Коли почалася війна, — багато колег пішли служити, дружина тоді теж поривалася, каже. Однак, замість служби пішла в декрет. Догляд за малечею відтермінував її пориви, та вона дочекалася свого часу. І повномасштабний наступ зустріла радіотелефоністкою в Полтаві на навчанні, в рядах 44-ї артбригади, у тому ж батальйоні, що і Фідель. Тоді там теж було гаряче. Діти залишилися з батьками.
— У березні я був під Малином, дружину у складі батальйону відправили на Житомирщину, далі — на запорізький напрямок, а я — на Краматорськ, Бахмут, — розповідає Фідель. — Старша донька також вибрала шлях військової — зараз в нацгвардії. Сестра, двоюрідної сестри чоловік, племінник — усі зараз в рядах ЗСУ. Родинний бойовий підрозділ (сміється, — прим. ред).
До слова, його батько і мама теж військовослужбовці.
Мама прослужила п’ятнадцять років у Нацгвардії — ще з тих часів, коли це були внутрішні війська. Служила в Тернополі.
Батькові настанови він пам’ятає з дитинства. Його батько пройшов Афганістан. Хлопцем він не ставив зайвих запитань — просто слухав.
Поради були короткі, але точні: про тактику, про укриття, про холод уночі, про головну ціль — вижити. Ті уроки закарбувалися надовго, і згодом він передавав їх своїм солдатам, своїй донечці.
Він пригадує, як у 2022 році двоє строковиків уже служили за контрактом. Буча, Ірпінь, авіаудари — усе пройшли. Коли їхня група повернулася з виконання завдання, старші побратими сміялися:
— Ти тих дітей як ганяв? КАБи, ракети — раз, їх нема. А потім лиш пилюку струсили — і стоять.
Доня народилася на Покрову
Про війну він розповідає старшим донечкам, яким по 17,18. Молодші знають менше. У них із дружиною на двох четверо дітей: одружилися, коли кожен мав по одній доньці від попередніх шлюбів. Найстарша служить, старша донька дружини теж цікавилася службою. Відмовляють: вона вчиться на хореографії — хай краще танцює.
Середуща, якій дев’ять років, якось сказала матері:
— Мам, ти залишайся. Я виросту й піду за тебе, — усміхається, — що хоч вони й дівчата, але всі бойові.
Наймолодша народилася на Покрову, першого жовтня. Каже, що для нього це символічно. Зараз їй лише кілька місяців.
Пригадав, як дізнався про вагітність дружини перед виходом із Суджі — десь наприкінці лютого, на початку березня. Це було саме тоді, коли вивів особовий склад. Мама — хоч і військова — дуже переживала. Він лише встиг сказати їй:
— Вибачте, що без вітань. У нас усе нормально. Уже в Україні.
«Знову треба мити!»
На запитання про кумедні історії з війни пригадав як з дружиною попали під обстріл в Оріхово.
— Я тоді кардан віддав в ремонт, їхали встановлювати, у цивільному, щоб не було зайвих питань, закупитись, везли провіант на пункт управління, — пригадує з посмішкою. — Повертаючись перед мостом попали під обстріл. Нам назустріч тоді їхав піхотний підрозділ. Ми — по різні боки мосту, вибухи, дим пилюка. Вони зупинилися, а ми за той час через клуб диму проскакуємо. Я — за кермом з енергетиком, дружина — з кавою. Вони в повному екіпіруванні, а ми наче на прогулянці. Якби ми на кілька секунд швидше їхали, то були б в місці прильоту. Потім дружина жартувала, щоб я не поспішав.
Після переформування підрозділу дружина перейшла в дивізіон чоловіка. Тому з нею пов’язано багато, каже.
— Якось дружина готувала борщ, полоскала овочі на вулиці, коли заходила до будинку, на подвір’я впав КАБ, — з легкістю розповідає про ще один епізод війни. — Її хвилею занесло в дім, аж зачинило за нею двері. Забігаю: в коридорі пилюка, частина слелі обсипана, а дружина тримає капустину в руці жартує: «Дідько! Знову треба йти мити!»
Кумулятивний струмінь — просто в серце
На вогневих такі ситуації постійно, тому співрозмовник говорить без особливого подиву.
Там, звісно не все так вело. Якось під час підвозу боєприпасів влучило у легкоброньоване авто. Загинув побратим.
— Прилетів дрон із кумулятивним зарядом від РПГ, — уже із болем згадує Фідель. — Влучив в лобове, кумулятивний струмінь пішов водію просто в серце.
Він собою загасив вибух кумулятива, це врятувало людей і навіть боєкомплект не здетонував.
Інші хлопці тоді евакуювалися. Фідель разом із іншим водієм та медиком мали дістати тіло і ворог повторив удари трьома дронами. Цього разу була детонація, висока температура горіння, тому тіла забрати не вдалося, і підрозділ залишився без зброї.
Бувало, що з дронами вступали у бій. Якось на Курщині поруч із Фіделем вибухнуло їх аж п’ять.
— Я відкривав вогонь з автомата, людей виганяв в посадку, — каже. — Три вдалось підбити, двом змінити напрямок при падінні, був ще шостий — з ним гралися у «доганялки».
Тоді дрон націлено ловив Фіделя, але щось йому завадило — може батарея сідала, може оператор вибрав більш пріоритетну ціль, припускає співрозмовник.
Ліквідував генерала
Не обійшлося без поранень. На Сумщині після Курщини була зміна позиції, коли згортали гармату, прилетіли КАБи: з чотирьох здетонували три.
— Восьмеро побратимів відправили на стабілізаційний пункт, п’ятеро до шпиталю, на щастя, вся живі, — згадує про цей випадок сержант. — Жартували, що мене добре з собою возити.
Внаслідок поранення Фідель втратив барабанні перетинки обох вух, зараз чує лише на одне, очікує на лікування. У Фіделя цілий ряд нагород. Має відзнаку батальйону охорони «Збруч», Сталевий і Срібний хрести.
На запитання, чим пишається, згадує операцію на Донеччині, під Бахмутом, коли їхній підрозділ знищив командний пункт разом із російським генералом.
— Ми знали, що якраз приїхав їхній «модний генерал», — каже. — І зробили свою роботу.
Та найбільше він пишається дітьми. І водночас жалкує, що через службу мало брав участі у їхньому вихованні. Старші доньки його пам’ятають, а найменша ще не встигла побачити. Каже, що дружина вірно підтримала сім’ю і виховала дітей.
Автор: Оксана Чмиленко 20 хвилин
