У рейсовому автобусі, що прямував з обласного центру в районний, поруч сиділи дві жінки і жваво розмовляли. То були селянки, які поверталися додому з більшого міста, де вдало продали молоко і сир, пише Анна-Віталія Палій у “Вільному житті плюс”.

Молочну продукцію збувало багато людей: часто це був основний, а іноді і єдиний дохід для селян, які втратили місця роботи після розформування колективних господарств. Торг був удалим, і вони так голосно це обговорювали, що міщанка, яка сиділа попереду них, мимоволі усе чула.

— Вони хочуть, аби ми віддавали те молоко геть чисто задарма. Скажеш, що дешевше — візьме, а назвеш відповідну ціну — покрутить носом. То ж є наша праця. Правда, що так? — мовила та, що, судячи з голосу, була молодшою.

— Та так. У магазині не перебирають, а платять стільки, скільки скажуть. За ті гроші, що вони хочуть, можна розбавляти молоко водою, саме буде враз, — додала старша.

Вони посміялися з того жарту, а далі підхопила розмову молодша: — У нас у селі є жінка, що якось розбавила молоко водою і продала. То на ту різницю, що виторгувала, купила собі коралі. Вернулася додому, одягла їх і пішла на річку прати. А там їй ті коралі впали у воду. «Отак, — каже, — з водою прийшли і з водою пішли. Нічого з того не виграла. Тільки, що більше несла».

— Таки-так, з того не збагатієш. А в мене якось був випадок, що конче треба було грошей. А тоді саме корова мала запалення вимені — в молоко здоювався гній із двох дійок. А молоко було тлусте. То я налляла десять пляшок, привезла на ринок і продала набагато дешевше. Казала, що мій автобус уже відправляється і я дуже поспішаю. Брала не по вісім гривень за півлітри, а по п’ять. Тож скоро розкупили. Отак ось напівправдою і довелося виходити із ситуації. А що вдієш?

— І хто брав? Бідніші? Економили гроші? — поцікавилася її супутниця.

— Та хто економив, хто хотів мені підсобити, щоб я на автобус встигла. Але я чесно брала з них набагато дешевше. Хочуть недорого, то хай п’ють від слабої корови. Все має свою ціну.

Тут міщанка, яка сиділа попереду, повернулася до них і каже: — То я була серед тих покупців, що тоді у вас купили. Мені не конче треба було молока, людину хотіла виручити. Та й і мені було б добре, бо дешевше, кудись його прилаштувала б. Але принесла додому, понюхала, що смердить, і вилляла в каналізацію, — вона зробила паузу, щоби ті, хто слухав, зрозуміли сказане. — Все справді має свою ціну і на тодішній час, і на нинішній, і на той, що буде після нашої смерті. Ви розумієте, що тим вчинком винні перед Богом у двох гріхах: у крадіжці (бо, хто купив, даремно витратив гроші) і в обмані?

Обман — то ще гірше. Уявіть собі, що вам дешевше продали примерзле насіння, яке потім не проросло. Або дешевше — недоброякісні металеві балки, з яких ви збудували будинок, а він згодом завалився. Вам не повідомили, що вони недоброякісні, мовили, що поспішають ще в інше місце, тому знижують ціну, і ви повірили. Або найгірше: хтось вас обманув, чи ви самі — себе, думаючи, що за якийсь гріх не будете відповідати перед Богом. Але через нього потрапили в пекло, хоча мали бути в раю.

Обидві жінки мовчали, однак обличчя їхні свідчили, що вони сприймають те, що чують. А міщанка продовжувала:

— Перед Богом відповідає кожен сам за себе: і той, хто хоче дешевше купити, і той, котрий продає, обманюючи, зі шкодою для інших. Ось тільки вина у кожного різна. Якщо були потрібні гроші, ліпше б ви їх позичили чи випросили під церквою — гріха не було б. І люди теж вас зрозуміли б, а якщо і нарікали б, то недовго. Дивіться не на те, як усе видається збоку іншим людям, а на те, як є перед Богом. Кажете: напівправда. Її не буває. Те, що називаєте напівправдою, насправді є брехнею і гріхом. Не чекаючи на відповідь, вона повернулася і сіла прямо. А ті двоє притихли і решту шляху їхали мовчки, лише перекидаючись зрідка між собою декількома словами.

Анна-Віталія ПАЛІЙ