– Беремо в оренду ось цей об’єкт!

– Ні, давайте цей!

– Чому?

– Після того, як ми відновимо цю пам’ятку, вона принесе нам більший прибуток!

Приблизно так голова Теребовлянської ОТГ Сергій Поперечний вперше грав з молоддю у локальну “Монополію”, яку створив директор місцевого музею.

Її ще називають “Творець громади”. Суть гри в тому, щоб орендувати і вдосконалювати об’єкти, а потім з них отримувати прибуток.

На відміну від стандартної гри, на  карточках з нерухомістю намальована місцева архітектура. А валюта – майже справжня гривня.

Місцевий варіант гри теж бізнесовий і навіть трохи схожий до реальності. Проте для Сергія Поперечного все набагато складніше. І “грає” він зі своєю командою по кілька партій на день.

Правила гри

Теребовлянську ОТГ сформували у 2015 році з одного міста та 25 сіл. Це найбільша громада на Тернопільщині, у якій проживає більше 30 тисяч людей.

Чітких правил гри, як творити громаду, у Сергія Поперечного на той час не було.

– Закони писали навздогін за нами. Ми набили багато гуль, щоб зробити те, що сьогодні маємо, – розповідає  голова.

На той час з’явилися проблеми, яких місто ніколи не мало, каже Поперечний. Село боялося йти до громади, оскільки люди були переконані, що на них наживатимуться.

– Але це неправда, оскільки ми дотуємо майже всі населені пункти. У нас тільки два недотаційних села, – ділиться Сергій Поперечний.– Основне – люди не розуміли, що таке децентралізація, і боялися її.

Голова каже, що сам не боявся, оскільки має багато практики і бачив дію цієї реформи за кордоном.

– Правда, Польщі знадобилося 20 років, а в нас терміни набагато стисліші, – додає.

Після об’єднання голова зрозумів, що на чужі кошти надіятися не варто, треба заробляти самостійно.

– Я такий самий підприємець, як і всі, тільки гроші заробляю для громади, – розповідає.

Насамперед, влада підтримує місцевий бізнес.

– Кошти з нашої громади виходять назовні тільки за світло і за газ. Ми майже все купуємо в себе, оскільки це дозволяє не втрачати робочі місця та повертати частину грошей у бюджет у вигляді податків, – каже Поперечний.

Також голова з командою зробили так, щоб майже кожна сфера у громаді почала приносити прибуток.

У 2018 році заклади культури заробили 780 тисяч гривень, спорт –  48 тисяч, а Туристично-інформаційний центр – 84.

У 2019-му, кажуть у міській раді, ці цифри мали б зрости приблизно на 30%. Усі зароблені гроші заклади використовують на свої потреби.

Та ще у 2015 році будинки культури і музична школа разом заробляли до 100 тисяч гривень за рік, каже заступниця голови Теребовлянської ОТГ Людмила Колісник. Реформу розпочали саме з них.

Хід перший: культура

– У нас був читальний зал, бібліотека. Звідти почали все виносити, книжки списувати, старі меблі викидати. Я думаю, Боже, це єдине, що маємо, а вони ще і те забирають! – з острахом згадує про початок реформи Богдана Іванчук, керівниця Центру культури і дозвілля у селі Лошнів Теребовлянської ОТГ.

Жінка працює у сфері більше 25 років. Каже, не могла повірити у зміни – сперечалася з владою до останнього. Проте коли побачила перші результати – здалась. Тепер вважає, що центр врятував у селі культуру.

На території ОТГ зробили п’ять таких центрів культури та дозвілля. У селах, де залишились старі клуби, працюють інструктори, які на місцях займаються з дітьми.

– У нас 25 сіл. У кожному зробити крутий клуб неможливо – треба об’єднати. Тому ми хотіли зробити велику платформу, на якій можна знайти для себе відповідний відпочинок, – розповідає заступниця голови Теребовлянської ОТГ Людмила Колісник.

Керівниця центру Богдана Іванчук каже, що після реформи багато людей зацікавились можливостями. Потім інтерес трохи зменшився, але люди приходять стабільно.

У центрі зараз працює 9 людей, хоча раніше було двоє. Спеціалісти проводять безкоштовні гуртки для дітей. Але також є і платні, наприклад, фітнес для дорослих.

–  Я думав, що з фітнесом нічого не вийде. Проте людям подобається, –  розповідає голова ОТГ.

У центрі також надають додаткові платні послуги.

– Хочеш вчитися – маєш безкоштовний доступ до комп’ютерів. Та якщо хочеш пограти в ігри – плати, –  додає голова.

Раніше колишні клуби заробляли переважно на дискотеках, але сьогодні від цієї традиції відійшли.

–  Зараз ми їх теж інколи проводимо. Але дискотеки вже вийшли з моди, –  додає Іванчук.

Не оминула реформа і бібліотечну систему.

–  У бібліотеках років 20 нічого не робили. Як можна читати в кімнаті, в якій немає на вікнах скла? Тому там нікого і не було. Але за що тоді отримувати зарплату? –  запитує голова.

Тому у громаді зробили нову систему публічно-шкільних бібліотек. У результаті з 43 залишилось 15.

– Основний наш читач – діти і молодь. Тепер у нас є заходи, коли дітки з бібліотекарями читають книги на площі, поки батьки бігають по справах. Або ж дивляться мультики, зустрічаються з письменниками, – розповідає заступниця голови. Найважче, каже Колісник, було реформувати школу мистецтв.

У громаді було три позашкільних заклади: станція юних техніків, центр творчості і музична школа. Їх вирішили об’єднати.

– Напередодні реформи ми провели анкетування дітей і батьків та запитали, чим би хотіла займатися дитина, до чого в неї лежить душа, руки і ноги.

Так ми зрозуміли, що потрібно залишати, скорочувати чи створювати, –  ділиться досвідом заступниця. У школі зробили три відділення, серед яких відділ раннього розвитку, де можуть займатися діти віком від трьох років. Також на її базі заснували школу до ІТ. Там дітей навчають комп’ютерної грамотності та програмуванню. Зарплата вчителів іде з місцевого бюджету. Гроші, які платять батьки, витрачають на потреби школи.

Також у сфері заробляють на концертах та інших заходах. У міськраді переконані, що шлях правильний – за культуру платити треба.

– Йдеться не про здирництво, а про те, що культуру треба цінувати бодай кількома гривнями.

Якщо я йду дивитися концерт, який зробили працівники культури, і вони вклалися в костюми, то не варто шкодувати 10 гривень. Вони зараз нічого не вартують.

А ці люди матимуть можливість зробити наступний якісний захід, –  додає Людмила Колісник.

Хід другий: туризм

– У цьому будинку колись був дитсадок. Сьогодні – музей, – розповідає директор музею Володимир Худий.

Відвідувачів поки що небагато – у приміщенні ремонт.

Раніше це був звичайний історико-краєзнавчий музей. Відтепер – музей-майстерня, де згодом можна буде не просто побачити і почути, а й спробувати.

– Люди хочуть доторкнутися до пам’яток. Вони не хочуть, щоб у музеї їх били по руках, –  додає Худий.

Насамперед, директор музею планує зробити експонати відкритими, а не ховати далеко за склом. Унікальність музею, каже Худий, у тому, що люди зможуть спробувати давні ремесла.

– У нас зможуть випалювати по дереву, розмальовувати посуд. Ми вже поставили гончарний круг, де туристи з допомогою майстра зможуть зліпити чашку чи тарілку з глини.

Ми також знайшли лак, який дозволяє зображення перенести на дерево, –  розповідає директор.

Декілька таких майстер-класів уже проводили. Цікавляться ними і дорослі, і діти.

Родзинкою майбутнього музею, за словами директора, буде дерево у центрі приміщення, на якому висітиме експозиція із дереворитів – гравюр на дереві.

У музеї планують використовувати й сучасні технології. Наприклад, окуляри віртуальної реальності, в яких можна розглянути архітектуру міста.

Тут хочуть, щоб музей став візитівкою громади, оскільки на території ОТГ не одна історична пам’ятка.

– Зважаючи на те, що Теребовлі вже більше 920-ти років, то історія десь мусить зберегтися.

Турист як маленьке кошеня. Поки його в молоко не вмочиш, воно пити не буде.

От музей – це те саме молоко. Коли він приїжджає, ми беремо кошеня, цього туриста, вмочуємо його в музей, він починає смакувати. Тоді з’являється апетит, і він біжить розглядати місто, –  сміється Худий.

Апетит туриста може добряче розгулятися в Теребовлянській громаді. У Туристично-інформаційному центрі придумали ціле екскурсійне меню – від маршрутів містом до нічних екскурсій зі смолоскипами. Туристів часто цікавлять віадуки – багатоаркові залізничні мости, розповідає директор Туристично-інформаційного центру Степан Зелінський. Із п’яти мостів такого типу на Західній Україні в Теребовлі два. Приваблюють туристів ці об’єкти красивими краєвидами та можливістю зробити гарне селфі, вважає Зелінський.

– Ми пропонуємо живі екскурсії. А щоб сучасний турист не нудьгував, має бути екшн. Слова вже не сприймають. Усе має бути візуальне.

Гарна картинка для хорошої фотографії. Нічна екскурсія в нас одна з найпопулярніших, тому що це емоції та атмосфера, –  розповідає.

Завдяки хорошій промоції центру вдалося збільшити кількість екскурсантів.

– Ми взяли участь у голосуванні “7 чудес України” і стали 8 чудом, –  сміється Степан Зелінський. –  Ролики про місто транслювали на кількох центральних телеканалах та у потягах. Тільки на нашій Фейсбук-сторінці вже 50 тисяч користувачів переглянули промо. За 2018 рік громада прийняла 1200 екскурсантів. Цьогоріч очікують удвічі більше. Також надіються побачити у 2019-му і туристів.

–  Не варто плутати екскурсантів та туристів. Перші приїжджають максимум на один день. Туристи ночують, харчуються. Вони залишають в нас набагато більше коштів, –  каже Зелінський.

До розвитку туризму директор ТІЦ радить підходити комплексно. Мережа екскурсійних маршрутів у громаді вже є, тому центр намагається долучати місцевих підприємців та митців до створення унікальної сувенірної продукції.

– Ось тут вся наша сувенірка – від чашок до магнітів, –  показує на полиці Зелінський. –  У нас роблять шкіряні брелки, також є місцеві виробники меду.

Для повноцінної туристичної системи громаді не вистачає готелю чи приватних садиб, щоб поселити приїжджих.

Поки що найближче місце для ночівлі за 10 кілометрів, розповідає директор, але за три кілометри від Теребовлі вже добудовують готель.

–  Надіюся, також незабаром розростуться приватні садиби. Проте поки що люди бояться приймати чужих, –  каже Зелінський.

Конкурентів у Туристично-інформаційного центру поки що немає.

Тому вони планують цьогоріч закріпитися на ринку та вийти в нуль, а у 2020-му вже отримувати прибуток.

Голова ОТГ каже, що туризм набирає обертів не просто через вдалу історію і розташування Теребовлі, а саме завдяки сучасному поколінню. Оскільки основним рушієм змін є молоді спеціалісти.

Нові гравці

– За три пропущених засідання без поважної причини ми виключаємо депутата із ради, –  розповідає Лілія Соха.

Такий строгий порядок справді існує в теребовлянській раді, але тільки в молодіжній. Лілія – її секретарка та молодіжна працівниця міськради.

Відпрацювати пропуски можна тільки тоді, коли візьмеш участь в акції “Теребовля за чисту громаду”.

– Минулого тижня ми ходили чистити стовпи, і депутати, які мали багато н-ок, вже їх не мають, –  сміється Ліля.

Молодіжну міську раду створили у Теребовлі ще у 2013 році. Ліля потрапила до неї у 2014-му, коли була у 9 класі.

– Ми щоп’ятниці збираємося у міській раді, думаємо, як можемо допомогти громаді. З нами тепер радяться щодо проведення свят, долучають до організаційних комітетів. З кожним роком в нас росте можливість впливати на владу, –  розповідає дівчина.

Молодіжна рада часто відповідає за концерти, ярмарки та акції. Організовує молодіжні табори.

– Ми їздили по найбільших селах громади, розповідали дітям про електронні петиції, громадський бюджет, проводили квести, –  згадує дівчина.

У раді сьогодні 28 депутатів та кілька волонтерів.

– З молодіжної ради нам приходять на зміну. Я завжди кажу, що вони нам на п’яти наступають, але в доброму сенсі того слова. Вже 5 людей з ради ми влаштували на роботу, –  розповідає заступниця голови Людмила.

У місцевої влади та молодих депутатів хороші стосунки. Один одного вони називають сім’єю.

– Вони як діти мої. Людмилу Миколаївну кличуть мамою, а мене татом, –  усміхається голова ОТГ Сергій Поперечний.

Молодь, каже Поперечний, тримає його в тонусі. Якщо раптом чогось із сучасних тенденцій не розуміє –  розтлумачать.

Людмила Колісник розповідає, що у своєму віці молодь вже багато робить для громади.

– Вони не отримують зарплати, але садять дерева, малюють парки, організовують концерти, розважають дітей. Коли до нас приїжджали інші громадські організації і молодіжні ради, то не вірили, що вони це роблять просто так, –  розповідає.

У міськраді кажуть, що таких людей їм не вистачає серед дорослих.

– Основне завдання, яке ми зараз ставимо з молоддю – привернути увагу людей. Ми хочемо навчитися з ними спілкуватися. Щоб вони не були по той бік барикад. Бо поки що громада розділена на “ми” і “вони”, –  додає Людмила Колісник.

Проте баланс починає з’являтися:

–  Коли бачиш, що за тобою йдуть люди, то відчуваєш, що ви в одній команді. Від цього отримуєш великий приплив наснаги працювати далі. Хоча знаєш, що значні результати швидко не з’являться.

Катерина Хорощак, журналістка, для УП.Життя