Олександр, у цивільному житті лікар-анестезіолог інтенсивної терапії у Тернополі, батько чотирьох дітей, вже має 3 внуків, а на передовій начальник медичного пункту 59-го дивізіону 45-ої окремої артилерійської бригади.

“24 лютого я перебував на своєму чергуванні в лікарні міста Тернопіль, відбувши чергування, я прийняв рішення, що моє місце – захищати Батьківщину, – відзначив бойовий медик. – І 27 числа я вже був у військах”.

Все своє життя пан Олександр працював у відділенні інтенсивної терапії і це дуже допомагає йому на фронті.

“Відповідно досвід невідкладної медицини в мене був, ну і дальше працюю, намагаюся максимально щоб допомогти нашим бійцям пройти цю війну, – зауважив лікар. – Ми маємо зв’язок, допустимо обстріл чи ще щось, значить ми отримуємо сигнал, в нас розроблені маршрути, де ми підкатуємо до позицій, забираємо наших поранених бійців та надаємо їм невідкладну допомогу і транспортуємо їх з одночасним наданням допомоги у стабілізаційні пункти”.

Українські медики зараз працюють по натівських стандартах.

“Там є алгоритм дій і ми просто мусимо виконувати цей алгоритм дій. Звичайно допомагає мені багато те, що я працював в інтенсивній терапії, це багато мені дає. І багато раз воно вже мене виручало, – каже медик. – В нашому автомобілі є таке обладнання, скажимо так, яке нам дозволить забезпечити транспортування і стабілізацію хворого. Маємо тактичні рюкзаки, один, другий, третій, і також набір медикаментів, якими ми зможемо надати допомогу. Маємо перев’язочні матеріали, маємо мобілізаційні шини, медикаменти, як знеболюючі так і антиботики. В принципі ми все можемо зробити. Так, як я по своїй спеціальності анестезіолог, то ми можемо забезпечити і штучну вентиляцію легень. Все, що ми можемо робити в інтенсивній терапії, ми робимо тут”.

Медики чергують неподалік від позицій військових.

“Маємо такі з собою сувеніри з Херсонщини – там ворог обстрілював міста от з С-300, ось це шропнель від С-300. Ось такі вони нашпіговані. Це Херсонський напрямок – це прямо вони по місту били – по мирних хатах, асолютно, там де люди живуть. Проїжджаєш так, а там з десяток лампадок світить – моторошно це все і ями. А коли це прилітає, то цей запал тротилу, який ні з чим не сплутаєш, – наголошує пан Олександр. – Були ми також це Херсонський напрямок і потрапив до нас хлопчик молоденький – років 21 напевно – Роман його звали – його накрило – касетні боєприпаси і йому розтрощило ступню. Ми наклали йому джгут, зупинили кровотечу і так ось знімаємо ми берці, а там сипиться на підлогу уламки кісток. Але все нормально- вивеземо його, а він боїться тримає мене за руку, каже, можна я буду тримати вас за руку, я кажу можна, розпитую його, питаю чи вірить він вірить в Бога, він якось так не знав що сказати, а я йому – неважливо Роман, що ти не віриш в Бога, головне, що він вірить в тебе”.

Детальніше про роботу бойових медиків у відео.