Мій співрозмовник Назар Кінаш належить до покоління молодих, упевнених у собі, людей. Із майже 23-х років життя першу його половину прожив у Тернополі, другу – в далекій Італії. Біографія у нього типова, як і в інших ровесників, чиї батьки років 15–20 тому вирушили за кордон у пошуках кращої долі. Згодом батько зрозумів: реалізуватися зможе тільки в Україні, отож повернувся додому, мати залишилася в Італії. Сім’я розпалася. Але за обопільною згодою батьки вирішили, що Назару, на той час учневі 7-го класу Тернопільської загальноосвітньої школи №6, навчання краще продовжити в Італії…

В Італії люди добріші

Якого би боку життя у цій країні не торкнутися, воно комфортніше, каже Назар. Чудовий клімат, гарна погода, високі зарплати (у тих, хто офіційно працевлаштований), прийнятні, нижчі ніж в Україні ціни на продукти. А головне – щирі, доброзичливі люди. Назар з матір’ю проживав у невеликому містечку Аджеро (20 тисяч жителів). У неї власна двокімнатна квартира, свій бізнес – продуктовий маркет. Назару довелося опановувати мову, з 8 по 12 клас відвідувати медії (навчання). До речі, система освіти в Італії відрізняється від нашої суттєво. Згодом хлопець вступив до університету в Неаполі. Перші два роки навчання – це десь рівень нашої університетської освіти. Щомісячна плата за неї – 750 євро.

Потім наступає період поглибленого навчання. Нині у Назара дві вищі освіти: одна у сфері готельно-ресторанного бізнесу, інша – міжнародних відносин. Якщо взяти до уваги лише один бік університетської підготовки, то можна відзначити: він вільно володіє італійською, англійською, іспанською, польською, французькою і російською. Про українську навіть не кажу…

Корупція в італійській освіті – нонсенс

Італійські студенти віри не ймуть, що у наших вишах їхнім ровесникам стипендії (правда, не всім) платять. Там все навпаки. За навчання треба платити і то чималі кошти. Добре, що сім’я мала заощадження, інакше якісна освіта залишилася би для Назара тільки мрією. Ще один цікавий момент. Хабарництва, як такого, в італійських вишах немає. Судіть самі: якщо професор щомісячно отримує 4–5 тисяч євро зарплати, він ніколи в житті не спокуситься на 200–300 євро за екзамен від студента. Отож залишається тільки один шлях – добре вчитися.

В Україні заробляє більше, ніж в Італії

– Чому повернувся в Україну? – цікавлюся у співрозмовника. – Мені подобається Тернопіль, надзвичайно гарне місто. І я хочу тут жити. В Італії зараз серйозна економічна криза, 70 відсотків дорослого працездатного населення – безробітні. На одне місце в системі державної роботи 12–15 претендентів. Не кращою стала ситуація у зв’язку з напливом мігрантів. Багато біженців із Сирії. Держава оплачує їм проживання, інші соціальні видатки, на добу кожному виділяють по 30 євро. Звичайно, це гроші Євросоюзу, але ці люди не завжди «вписуються» у структуру суспільства зі своїм менталітетом та звичками.

У Тернополі Назар співпрацює з обласним осередком Аграрної партії, йому імпонують мета і завдання цієї політичної сили. Крім того, працює із зарубіжними компаніями, як перекладач. Упродовж тільки двох останніх тижнів побував в Єгипті, Туреччині, Нідерландах.

Щоб претендувати на офіційну роботу в Італії, передусім, треба мати громадянство. «Я до цього не прагнув, – каже Назарій Кінаш, – тому що хочу жити і працювати в Україні, вірю, тут великі перспективи».

Петро ГУДИМА