Шкільний автобус став заручником амбіцій: для чого громаді такі керманичі?

Кажуть, що справжній політик думає про наступні вибори, а видатний державний діяч — про наступні покоління. Проте у нашій громаді, схоже, сформувався третій, унікальний тип керівників — ті, хто безперервно думає про власні амбіції. І ця виснажлива мислительна робота, мабуть, настільки забирає сили, що на такі «дрібниці», як шкільний автобус, їх уже просто не залишається.

Історія з дністровськими школярами та Мельницькою школою вже могла б увійти до підручників із політичної драматургії.

Після тиску з боку громади новопризначена директорка Мельницької школи зрештою прийняла документи дітей. Здавалося б, проблему вирішено. Є учні — є школа — має бути й підвезення.

Але де ви бачили логіку там, де на перший план виходять амбіції?

Якщо не вдалося зупинити — можна хоча б ускладнити

Коли великі плани розсипалися під тиском людей, у хід, схоже, пішла класична тактика дрібних капостей.

Школярів не підвезли до навчального закладу. І що тут такого?

Можливо, це новий елемент освітньої програми — «спортивна ходьба з перешкодами заради здобуття знань». Або ж своєрідне загартування молодого покоління.

Щоправда, виникає просте питання: невже забезпечення підвезення дітей до школи стало настільки другорядним завданням, що його можна використовувати як інструмент політичного протистояння?

Громада — не поле для особистих амбіцій

Уся ця ситуація дедалі більше нагадує боротьбу з вітряками, де в ролі «ворогів» опиняються власні мешканці громади.

Замість того щоб спокійно вирішувати питання, які безпосередньо стосуються дітей та їхніх батьків, керівництво громади демонструє протистояння з людьми.

Принцип, схоже, простий: якщо не вдалося заблокувати рішення повністю, можна хоча б створити додаткові труднощі. Щоб мешканці відчули, хто тут «господар».

Але громада — це не приватне володіння керівників. І діти не мають ставати заручниками чиїхось особистих образ, амбіцій або політичних ігор.

То для чого громаді такі керманичі?

У пересічного мешканця в цій ситуації виникає цілком логічне, хоч і риторичне питання: для чого громаді керманичі, які замість вирішення проблем створюють нові?

Громаді потрібні керівники, які думають не про власне его, а про людей.

Які бачать у шкільному автобусі не політичний ресурс, а звичайний транспорт для дітей.

Які розуміють: посадові повноваження — це не привілей командувати людьми, а відповідальність перед ними.

Бо справжній успіх керівника громади вимірюється не кількістю виграних особистих протистоянь, а тим, наскільки комфортніше, безпечніше й краще живеться людям.

Особливо дітям.

За матеріалами “Новини нашої громади” у Фейсбук.