Сержант воює в найгарячіших ділянках фронту вже понад 10 років. Його бойовий досвід, відповідальність і вірність присязі не тільки надихають інших, але й допомагають побратимам зі складу 5 Окремої важкої механізованої бригади успішно нищити загарбників. В ім’я спільної мети: перемогти знавіснілого ворога та повернутися до мирного життя!

Він проходив строкову службу в нині окупованому місті Донецьку – якраз поблизу аеропорту, де колись дислокувалася частина Внутрішніх військ. А в чотирнадцятому, пішовши до війська за контрактом у травні 2014 року, опинився на позиції “Зеніт” майже там само: між ДАПом і Авдіївкою, де вже брав участь в обороні легендарного летовища.

22 січня 2015 року, коли оборонці ДАПу були змушені після 242 днів боїв залишити аеропорт, він знаходився на посту “Тернопіль”, а коли ворог розпочав штурм “Зеніта”, теж вступив у бій. Позиції атакувала батальйонно-тактична група так званої “1 славянской брігади» окупаційних військ, посилена 10 танками й протитанковою батареєю МТ-12 “Рапіра”. Загалом у колоні російської техніки, що сунула з українськими розпізнавальними знаками на бортах, нараховувалося щонайменше 30 одиниць.

Як згодом розповідав “Маджахед” журналістам порталу “Арміяінформ”, той бій тривав майже до вечора, щонайменше 9 годин. Оскільки важкого озброєння у наших воїнів майже ніякого не було, то знищували ворожу техніку, в основному, з гранатометів. Лише один Т-72 російських окупантів та їхніх прихвостнів зумів повернутися на в своє лігво. Кілька одиниць техніки, серед яких – БТР-80 та гармати МТ-12 – було захоплено, решта залишилися спаленими на території позиції, колишнього військового містечка Донецького зенітного ракетного полку. Декілька ворожих головорізів було узято в полон.

Потім  відбулася ротація загону, і Роман повернувся на рідну Вінничину. Продовжив службу на цілком мирній посаді начальника зарядно-акумуляторної станції в автобаті Об’єднаного центру матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил ЗСУ.

А чотири роки по тому знову опинився на передовій. Цього разу – вже у складі однієї з бригад морської піхоти. Воював на Приазов’ї, біля Водяного. Позиції ворога при цьому були на відстані якихось 150 метрів убік окупованого села Пікузи (колишнє Комінтернове). Нищив окупантів і в самому місті Маріуполі…

Тож бойовий досвід у нашого героя був ще під час, так би мовити, першої серії війни з російськими окупантами, яку тоді чомусь скромно називали АТО/ООС.

З початком повномасштабного вторгнення рашистів “Маджахед” знову повернувся до війська. А з моменту створення 5 Окремої важкої механізованої бригади Оператвиного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України він долучився до її лав. Сьогодні служить у 1-му самохідному артилерійському дивізіоні на посаді командира взводу та тимчасово виконує обов’язки заступника командира дивізіону з озброєння.

Хоч це й велика відповідальність, зазначають у з’єднанні, сержант зізнається: якщо розумієшся на справі – мусиш тримати напрям.

За його плечима – не лише великий досвід, а й бойові завдання, про які не кожен зважиться розповідати. Зокрема, складні евакуаційні операції під обстрілами, у важких погодних умовах, під загрозою атак FPV-дронів…

Але він залишається на своєму місці: знає, що це має значення. Для побратимів, для бригади, а особливо – для дружини та п’ятирчної донечки.

Під час ротацій ще до початку Великої війни Роман Веріженко встиг здобути вищу юридичну освіту. Тож після Перемоги мріє не лише повернутися на рідну Вінничину та возз’єднатися з сім’єю, але й попрацювати за цивільною професією.

Але всі ці плани реалізуються лише тоді, коли “Маджахед” і його побратими успішно виконають бойові завдання зараз. На чому вони й зосереджені насамперед.

Контакти 5 ОВМБр: рекрутинг – 063-708-46-92; гаряча лінія – 096-304-47-67.

Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.

Фото відділення комунікацій 5 Окремої важкої механізованої бригади, порталу “Арміянформ” та з особистого архіву “Маджахеда”.