«У вертепi оселився ти, Христе Боже, ясла тебе прийняли, пастухи й царi тобi поклонилися. Тодi здiйснилося провiщення пророче, i ангельськi сили здивувались, виспiвуючи i промовляючи: Слава приходовi твоєму, єдиний Чоловiколюбче» (cтихира утренi Рiздва Христового)

Христос рождається!

У цю свiтлосяйну Рiздвяну нiч, коли народжується Божий Син, усi ми стаємо свiдками величної Божої таємницi, що вiдбувається у вифлеємськiй стаєнцi. Бажаючи виявити своє спiвчуття до людини, що знаходиться у поневоленнi первородного грiха, Бог посилає у свiт Свого Сина. Його прихiд пов’язаний з бажанням Бога звiльнити людство вiд наслiдкiв цього грiха: «Прийшов днесь iз небес, щоб спасти люд свiй увесь», – оспiвує цей прихiд у свiт Божого Сина наша українська коляда.

Цей Божий задум потребував немало часу. Бог у своєму промислi терпеливо та довго очiкує слушного моменту, щоби з’явитися на землi серед людей. Його очiкували цiлi поколiння праведникiв та пророкiв, яким Бог звiстив про свiй намiр з’явитися на землi, ставши правдивою людиною. Святий апостол Павло описує прихiд Бога на землю i Його цiль такими словами: «Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився вiд жiнки i був пiд Законом, щоб викупити тих, якi пiд законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал 4, 4-5).

Бог довiряє себе людям. Вiн довiряє свого Сина Святiй Родинi. Марiя та Йосиф є прикладом вiри та прийняття Божої волi. Вони, хоч i мають обмеженi можливостi, проте смiливо приймають Боже втручання у власне життя. Марiя та Йосиф пiклуються про Христа, заради його порятунку стають вигнанцями, втiкаючи до Єгипту. Там, де бракує їхнiх власних сил, на допомогу приходить сам Господь Бог, через свого посланця з’являючись у снi Йосифовi. Бог не опускає їх з-пiд своєї опiки в час їхнiх найтяжчих випробувань.

Аби з’явитися серед людей, Бог обирає дивне неочiкуване мiсце та дивний час. Вiн приходить серед мороку темної холодної ночi у пустиннiй безлюднiй мiсцевостi. Христос народжується у холоднiй стаєнцi, яка є прихистком для тварин. Божа всемогутнiсть об’являється у мiсцi убогостi та безсилля. Не знаходиться для Святої Родини мiсця у заїздi – мiсцi, де мешкають люди у звичайних зручних умовах. Обираючи оселю для тварин – стаєнку, Бог, немовби хоче сказати нам, що Вiн завжди там, де убогiсть та нестача, там, де непевнiсть, серед тих, хто терпить. Вiн той, хто роздiляє їхнє терпiння. Зрештою, саме мiсце для нього не є важливе – важливою є лише людина. Вiн може народитися у звичайному помешканнi української родини, що переживає скруту та весь тягар воєнного лихолiття, на згарищi поруйнованих вiйною мiст, у сирому солдатському окопi.

Та, незважаючи на свою скромнiсть, вифлеємська стаєнка стає мiсцем, яка об’єднує. Вона об’єднує небо та землю – ангелiв, людей i тварин – усе творiння Боже. Ангели, котрi з’являються пастушкам, звiщають їм радiсну вiстку про народження Спасителя, що вiдбувається поруч. Вифлеємська зоря своїм сяйвом приводить до стаєнки схiдних мудрецiв. Усi вони, об’єднавшись з Новонародженим, Марiєю та Йосифом, стають учасниками цього таїнства. Всiх їх об’єднує спiльна радiсть.

Дорогi брати i сестри! У рiздвяну нiч ця стаєнка об’єднує весь український народ, що веде спiльну боротьбу проти кривавого агресора, який загрожує самому нашому iснуванню, безжально i цинiчно воюючи з мирними людьми, з жiнками та дiтьми. Нехай новонароджений Христос крiпить нашу єднiсть та дух перемоги, бо вiд його благословення i нашої єдностi сьогоднi залежить iснування українського народу. Пам’ятаймо, що у цiй виснажливiй боротьбi найважливiшим є не те, проти кого чи проти чого ми воюємо, а за кого i за що. Ми воюємо за Україну, за дiтей, за жiнок, за майбутнє, за свободу, за людську гiднiсть, за життя. Всiма цими дарами Господь надiлив наш народ i їх ми захищаємо у цiй боротьбi.

Сьогоднi хочу подякувати усiм нашим воїнам, якi мужньо обороняють Україну цiною надлюдських зусиль, наражаючи на небезпеку власне життя. Нехай Господь збереже кожного iз них неушкодженим. Нехай новонароджений Христос принесе радiсть у сiм’ї наших вiйськових, що не побачать цього року своїх родин за святковим столом. Єднаюся у молитвi з особами, котрi втратили рiдних, близькi яких у полонi, з внутрiшньоперемiщеними, що вiдчули бiль, завданий вiйною. З усiма українцями та українками, котрi опинилися на чужинi. Всi ми – єдина українська родина, де б ми не знаходилися.

Щирi слова подяки належать нашим священникам-капеланам, якi регулярно вiдвiдують воїнiв на передових рубежах. Дякую волонтерам, що повсякчасно трудяться, аби пiдтримати наше вiйсько, i тим, що працюють тут, на Тернопiльщинi, для опiки та забезпечення внутрiшньо перемiщених осiб. Особливо складаю подяку жертводавцям, якi пiдтримують iнiцiативи наших волонтерiв.

Улюбленi у Христi! Нехай новонароджений Спаситель, що приходить, аби знищити грiх та зло у свiтi, принесе мир кожному українцю та українцi. Нехай Вiн дарує довгоочiкуваний мир усiй нашiй багатостраждальнiй Українi, а Вифлеємська зоря, що звiщає свiтовi Христа, осяє своїм радiсним свiтлом сутiнки нашого життя.

«До Вифлеєму спiшiм всi нинi, Бога вiтаймо в бiднiй дитинi».

Христос рождається! Славiмо Його!

Кир Василiй Семенюк, архиєпископ i митрополит Тернопiльсько-Зборiвський УГКЦ

Дано 22 грудня в Архикатедральному Соборi Непорочного Зачаття Пресвятої Богородицi Тернополя в день храмового празника.