Рiздвяне послання Архiєпископа Тернопiльського i Кременецького Нестора Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всiм вiрним Тернопiльської єпархiї. 

Дорогi браття i сестри!

Христос народився!

Коли ми минулого року вiдзначали свято Рiздва Христового, то навiть не думали, що лише за пiвтора мiсяця всi українцi вiдчують жахи вiйни. Так, усi знали, що десь далеко на сходi нашої держави вiдбувається росiйська окупацiя української землi, але нiхто не думав, що вiйна пошириться на всю територiю України, що кожен регiон i кожна область вже не з новин, а на власному досвiдi дiзнаються, що таке обстрiли та руйнування. Ми перестали почуватися в безпецi будь-де, багато хто нарештi зрозумiв, що путiнським окупантам потрiбнi не Крим та Донбас, а поневолення i подальше знищення України та її нацiї. Багато людей були змушенi покинути свої оселi, виїхати в iншi регiони або навiть за кордон. I дехто з християн, обурюючись з приводу цих бiд i нещасть, починає нарiкати вголос або в серцi не тiльки на ворога, а й на Господа, кажучи: «Чому Бог це допустив? Чому Вiн не зупинить цю вiйну? Чому Вiн не припинить нашi страждання?»

Щоб вiдповiсти на цi запитання, згадаймо обставини земного народження Христа Спасителя. Коли Пресвята Богородиця прийшла до Вiфлеєму, щоб там народити Сина Божого, то оселилась у вертепi, «бо не було їм мiсця в гостиницi» (Лк. 2: 7). Коли Немовля Iсус народився, то невдовзi був змушений, разом зi Своєю Матiр’ю, тiкати в Єгипет, бо Iрод постановив вбити Його за будь-яку цiну i не зупинився перед знищенням по всiй околицi тисяч невинних дiтей (Мф. 2: 13-15). I лише через декiлька рокiв, вже пiсля смертi Iрода, Христос повернувся в землю Iзраїльську, щоб там зростати i готуватися вийти на проповiдь (Мф. 2: 19-21). Таким чином, за кiлька рокiв життя Младенець Iсус Христос пережив i життя без власного дому, i загрозу смертi, i вигнання з рiдного краю. Чому ж Вiн, як Бог, не мiг уникнути таких страждань? Чому Вiн їх допустив? Може, Вiн не всесильний, якщо i Сам терпiв такi нещастя у Своєму земному життi?

Протягом життя людина часто терпить страждання, бо вони є наслiдком грiха, який постiйно є в нашому життi. Вiд самого порушення найпершої Божої заповiдi грiх приводить людину до страждань i скорбот i, зрештою, до смертi. Христос «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подiбним до людей» (Флп. 2: 7), тому роздiлив з усiм людством i скорботи, i страждання, i хресну смерть. Проте цi спiльнi страждання не означають, що Христос був безсилий їх уникнути. Вiн добровiльно взяв на Себе нашу природу, щоб нас спасти та привести до Царства Небесного.

Але цим єднання Христа з людьми не обмежилось. Вiн, будучи Богом, а отже i Любов’ю, постiйно з нами, по всi днi нашого життя, у радостi i в горi, коли ми пам’ятаємо про Нього i коли забуваємо. Вiн, взявши на Себе нашi грiхи, роздiлив i нашi страждання, щоб людям легше було їх переносити. Вiн, перетерпiвши життя без дому, перебуває з тими, хто був змушений залишити свої домiвки. Його намагалися вбити – i Вiн разом з тими, чиє життя постiйно в небезпецi через обстрiли та бойовi дiї. Христос був змушений провести роки за межами рiдної землi – i Вiн з тими, хто через вiйну далеко вiд рiдного дому. Господь завжди сповiщав людям та вiдстоював Iстину, тому нинi Вiн з тими, хто бореться за iстинну свободу та краще майбутнє рiдної землi й свого народу – з нашими українськими воїнами, волонтерами, всiма небайдужими людьми. Тому кожен українець, до якої Церкви чи конфесiї не належав би, перебуває пiд Божим покровом i благословенням, коли терпить страждання та нещастя вiд росiйської агресiї.

Чому ж Господь не зупинить цю вiйну i страждання українського народу? Найперше тому, що Бог не виконує нашi бажання. Вiн робить не те, що ми хочемо, а те, що корисно для спасiння нашої душi. Крiм того, Бог часто творить великi справи i чудеса руками людей, якi вiрять в Нього i живуть за Його заповiдями. Саме в таких умовах ми вчимося переборювати свою байдужiсть i по-справжньому дбати про наших ближнiх, допомагати знедоленим i тим, хто терпить бiльшi страждання, нiж ми самi. Ми вчимося об’єднуватись i в молитвi i в працi на благо народу. Ми вчимося не нарiкати на труднощi, а терпляче їх долати i змiнювати своє життя i життя iнших людей на краще. Бог хоче, щоб ми були достойнi бути українцями, мати Українську державу та Помiсну Українську Церкву. Христос вчить нас бути християнами, бо саме в любовi до Бога i до ближнiх ми стаємо на шлях спасiння. I коли ми навчимося цiєї любовi, коли об’єднаємо нашi зусилля заради Бога i України, яких ми навчились любити, тодi прийде перемога, а з нею i мир.

У цi днi, коли, незважаючи на важкi часи, якi ми переживаємо через вiйну, ми все одно, як православнi християни, святкуємо Рiздво Христове, щиро вiтаю зi святом духовенство Тернопiльської єпархiї та бажаю Божого благословення у служiннi для користi Помiсної Церкви та українського народу. Вiтаю мiсцеву владу та бажаю, щоб Господь благословляв вашi зусилля, спрямованi на пiдтримку людей, допомогу в подоланнi важких обставин, в яких сьогоднi через вiйну вони перебувають. Вiтаю наших захисникiв, воїнiв, волонтерiв та всiх небайдужих людей, котрi в цей нелегкий час, ризикуючи життям, боронять наш народ вiд жорстокостi та пiдступу окупанта, звiльняють вiд нього українськi мiста i села та допомагають вiдновлювати там життя. Вiтаю українську молодь i бажаю духовного та iнтелектуального зростання на засадах любовi до Бога та України. Вiтаю всiх православних християн нашої областi i бажаю, щоб Господь захистив нас вiд всякого зла i принiс якнайшвидше перемогу та мир Українi.

Нехай Господь, що народився в убогiй Вiфлеємськiй печерi заради спасiння всього людства, дарує i нам сили пережити цi важкi часи вiйни i стати кращими через творення добра нашим ближнiм. Амiнь, повiдомляє пресслужба Тернопiльської єпархiї ПЦУ.

Христос народився, славiмо Його! 

Нестор, архiєпископ Тернопiльський i Кременецький