Науковець, педагог, психолог, юрист з Тернопільщини тримає оборону на передовій. Продовжуємо проєкт «Героям слава». Знайомтеся, офіцер, командир стрілецького взводу 105-тої окремої бригади територіальної оборони на псевдо Доцент у матеріалі Оксани Чмиленко, 20 хвилин.

Від педагога до стрільця

Позивний у нашого Героя не випадковий — він дійсно має науковий ступінь. Першу освіту здобув у Рівненському державному гуманітарному університеті, другу — у ТНПУ за соціальною спеціальністю, третю, юридичну, у Київському університеті права. З 2002 року працює викладачем у Кременецькій педагогічній академії.

— До війни я викладав охорону праці та безпеку життєдіяльності, — говорить про себе військовослужбовець. — Воюю з 2014 року, спершу — мобілізація, згодом на контрактах у зоні АТО з перервами, а з 24 лютого 2024 року знову повернувся до лав ЗСУ.

Він пішов на фронт солдатом, зараз — діючий депутат міської ради і очолював спілку АТО: хотілося щось робити, бути корисним, каже.

Здобувши офіцерське звання молодшого лейтенанта лише рік тому, Доцент став командиром стрілецького взводу. Він виконував бойові завдання в окопах разом із підлеглими.

— Це новий досвід, випробування, шлях від солдата, не просто військова кафедра, — пояснює він. — Я випив цю чашу сповна, і кожен етап військового шляху залишає в мені слід.

600 метрів до ворога

Підрозділ Доцента тримає оборону на першій лінії. До ворога всього 600 метрів.

Окупанти, за його словами, переважають у техніці, особливо в кількості дронів.

— Їхні скиди вражають: запальні суміші, саморобні вибухівки, гранати, — ділиться військовий, — вони використовують різні способи активації і кожен такий удар несе серйозну загрозу.

Наслідки безперервних боїв Доцента — чотири контузії. З ними доводиться жити, каже. Найважчу отримав після удару танкового снаряда.

— Ми тоді не зверталися до медиків, йшли вперед, не було коли, ніхто й не думав, — пригадує. — Другий раз — скид з дрона, ще один — від приходу снаряда: був приліт за чотири метри від мене.

Ці моменти Доцент часто відтворює у спогадах.  Щоденна рефлексія про пережите —  частина життя, однак він не скаржиться.

Війна змінює все

Машини ламаються постійно, наступи ворога, обстріли дронів і артилерії, втрати серед хлопців — все це реалії, розповів далі офіцер. За кожною атакою — болючі втрати.

— Скільки людей лежить на полі бою — це жах, — додає з болем. — Ворогів ми вибиваємо сотнями, але їх і свої не шкодують. З перехоплень знаємо: тим, хто намагається відступити, стріляють у коліна.

Втрата побратимів — найважче, що довелося пережити. Його підрозділ втратив більше десяти близьких друзів.

— Межа між людською любов’ю і переходом у площину винищення дуже тонка на війні, — розмірковує Доцент. — Коли ворог іде на тебе, ти просто стріляєш.

Війна, за його словами, змінює людину, змінює стиль життя. Ці втрати залишають слід у душі. Це завжди людські життя, зруйновані долі та понівечене здоров’я.

Змушені добивати їх сотнями

Доцент часто переглядає стріми з дронів: мокші сунуть кількістю. Йдуть полем, навіть їдуть мотоциклами. Це люди часто старшого віку, які, схоже, навіть не розуміють, де опинилися.

— Це викиди суспільства, для яких вибір невеликий: тюрма або війна, — припускає Доцент. — Тут вони калічаться, розлітаються. Безглузде життя, безцільно знищене сотнями тисяч. Вони не усвідомлюють цінностей, за які ми боремося. Ми змушені добивати їх сотнями, бо вони продовжують лізти.

На передовій особова сила ворога стає гарматним м’ясом. Доцент це називає результатом їхнього зомбування і пропаганди. Не раз бачив у соцмережах відео, як вони знущаються над нашими — самі викладають.

— У них немає сакрального, святого, а ми змушені протистояти цьому, — підсумовує офіцер.

Трофеї — недоступні

На війні, за спостереженнями військовослужбовця-науковця, доводиться не лише боротися, а й дивитися в обличчя нелюдській природі ворога, розуміючи, що справжня перемога починається там, де з’являється гідність і цінність життя.

— Штурми, наступають із технікою — БТР, танками, БМП, зупиняємо зі стрілецькою зброєю в руках, — продовжує розкривати реалії війни Доцент. — Одного разу їхній танк зупинили за десять метрів від нашого спостережного пункту —  підірвався на міні, гусінь злетіла.  А танкіст взагалі заліз до нас в окоп, щоб здатися, був без зброї та бронежилета, передали його спецслужбам.

На лінії фронту — багато ворожої техніки, що стоїть підбитою, однак трофеї забрати важко:

— Сіра зона, — застережливо каже Доцент, — там їхні дрони літають роями.

 Як зберегти себе на війні?

Найбільше виснажує, за словами співрозмовника, коли ти солдатом на одному місці в окопі виконуєш те саме завдання. Така монотонність виводить з ладу нервову систему, робить психіку вразливою. Тема зачепила його настільки, що стала основою для докторської дисертації.

— Пишу, бо сам через це  проходжу, — пояснює він. — Людина має знаходити способи зберегти себе, переживаючи розчарування та випробування. Я займаюся психологією, працюю над собою, вирулюю як можу. Але люди на першій лінії оборони вкрай виснажені.

Одним  із захисних механізмів Доцент називає переключення в просторі й часі. Важливо знайти баланс і підтримувати психіку, навіть коли навколо війна.

Живі анекдоти з передової

На фронті навіть найсерйозніші ситуації можуть викликати усмішку.

Одним із героїв, що приймає в свій бік найбільше жартів — кіт Сєпар. Він живе на дві позиції: постійно ходить до окупантів.

— Така собі дипломатія — живе то в нас, то в них, — з сарказмом розповідає Доцент. — Повертається, як нічого й не було.

Ще один герой фронту — холодильник, прошитий осколками, як решето. Якось довелося відступати, залишили його оркам. Жартуючи жалкували, що мокшам дісталися пельмені та нагетси.

— Окрема історія — туалет, — сміється Доцент. — Траплялося, сідаєш, і тут летить. Тоді вже біжиш в окоп, не встигаючи навіть одягнутися. Сміх сміхом, та це рятує життя. Бувало, що хтось щойно вибіг, а в те місце прилетіло.

Фронтовий побут: все нові виклики

Життя на передовій — це постійна адаптація до нових викликів, і це не тільки обстріли.

— Окопи риємо самі, постійно слухаємо, чи не летить щось, — розповідає військовослужбовець. — Одного разу нас атакували земляні блохи — спека, а вони кусають. Ми сипали посипками, хлоркою, дихали цим. Згодом нашестя зникло саме по собі.

Минулої осені в бліндажах підрозділу все кишіло мишами. Гризуни лізли за коміри, у шапки, в наплічники і спальники.

— За добу я перебив мишоловкою понад сто мишей! — дивується співрозмовник. — Чимало шкоди принесли: гризли дроти, рації, зарядки.

Зима приносить морози, весна — дощі, машини грузнуть у болоті. Харчування на нульових — теж випробування.

— Готуємо самі, воду економимо, але на бойових зазвичай — мінімальний перекус, вода бутильована, — каже Захисник. — Консерви не завжди безпечні — бувають отруєння.

Часто дотримується розвантажувальних дієт. Тримати форму і водночас боротися зі стресом допомагає спорт.

А ще у Доцента є власний секрет: має срібний посуд — ложку, горнятко. Срібло, на його думку, дезінфікує. Замовив, каже, в Інтернеті як антикваріат.

Любов і віра — життєві орієнтири

Вдома на Доцента чекають двоє синів. Старший, 21-річний, навчається на бакалавраті, молодший, 16-річний, — в коледжі. Обидва прагнуть йти стопами батька на педагогічній ниві. Один із синів також розглядає навчання у духовній семінарії.

Віра Доценту допомагає на війні — зберігати себе як творіння Бога та боротися зі злом. Жити з любов’ю та добром навчила його мама. Наріжним каменем усього його життя є церква. У розмові згадує Собор у рідному Кременці.

— Наведи порядок і йди до церкви, — говорить він про себе і про українців в цілому. — Це мій стрижень, якому не зраджу.

Важливу роль у його світогляді відіграла ще одна родинна історія. Прапрадід Сергій був учителем, мав три освіти та боровся за українську ідентичність, за що його вислали до Сибіру.

Хобі — психозахист

Захоплення Доцента теж мають терапевтичний ефект. Він займається моделюванням кораблів. Це стихійне хобі, каже. Один корабель може робити рік чи два — це копітка робота, яка потребує витримки, але радує результатом.

— Така діяльність заспокоює нервову систему, — каже. — Моделювання — це мій механізм психологічного захисту.

Цим він займається лише вдома, коли є відповідна атмосфера. Цікаво, що у 2019–2020 роках, під час служби у Водяному, Доцент захоплювався вишиванням. Відтворював портрети у вишивці.

Також Доцент колекціонує нагороди Другої світової війни.

— Тоді існувала впорядкована система нагород, виготовлених із цінних металів — латуні, позолоти, срібла, — розповідає про свою фалеристику. —  є із платини, вони зараз коштують близько 120 тисяч гривень, є із діамантами взагалі унікальні, їх було виготовлено лише 20 штук.

Передамо дітям

Сам Доцент має понад десяток власних відзнак, отриманих на війні. Є серед них і за поранення. Тричі він брав участь у парадах до Дня Незалежності, вшановуючи своїх побратимів і Україну.

Підсумовуючи, розмову, офіцер поділився власними переживаннями щодо ситуації на фронті, підкреслюючи важливість розвитку військової машини та зміцнення національної свідомості. Наголосив на проблемах у військовому керівництві та необхідності реальних змін для забезпечення ефективної боротьби і національної безпеки.

— Нам потрібно концентрувати увагу на нації і самобутності, яка повинна вижити, — наголошує Доцент, — нація ще не встановлена, наше покоління ще цього не зробить, це завдання для наступних поколінь.

А наразі мрії зводяться до частіших відпусток, гідної заміни і прикриття артилерією зі спини.

Колеги по службі відгукуються про Доцента з великою повагою. Він завоював авторитет не лише серед солдатів і сержантів, а й серед офіцерського складу. Його цінують за принциповість, відданість справі та щире бажання підтримати кожного, хто поруч. Доцента називають тією людиною, яка завжди знайде вихід із складної ситуації, не залишить товаришів у біді, залишаючись прикладом витримки та мужності. Побратими неодноразово зазначали, що якби у війську було більше таких, як він, то справи йшли б значно краще, адже саме такі люди стають основою сильної та злагодженої команди.

Науковець, педагог, психолог, юрист з Тернопільщини тримає оборону на передовій