Олена мріє, що в новому році її мама назавжди повернеться із заробітків
«Я навчаються на другому курсі одного з Тернопільських університетів. Моя мама поїхала закордон на заробітки до Італії ще коли я була в шостому класі. З того часу бачу її рідко, лише на свята, і то не всі. Часом мама не може приїхати навіть на Різдво чи Пасху, бо щодня обслуговує стареньку сеньйору і майже ніколи не може залишити її наодинці.
Так, моя мама передає на свята мені усілякі солодощі і подарунки, купує в Італії на розпродажах дуже красиві сукні, туфлі, але не це мені потрібно. Так хочеться просто мати маму поруч, щодня говорити з нею не по телефону чи по «Скайпу», а глянути їй в очі, обняти, поцілувати її, порозмовляти за чашкою кави, прогулятися вечірнім містом, разом приготувати салат, разом поснідати…
Інколи мої подруги мені кажуть, що трішки заздрять, бо моя мама про мене дуже дбає, вона щоразу мені висилає фотографії з магазинів, де підбирає новий одяг для мене і запитує по телефону що мені з цього всього подобається, що купити. Але подругам я відповідаю, що мені немає у чому заздрити. Так, моя мама справді піклується про мене, але я б усе віддала, щоб вона завжди була зі мною, в Україні, в рідному Тернополі, у своєму домі… Коли приходять вихідні і мої одногрупниці їдуть у села додому до своїх матерів – я залишаюся одна у своїй квартирі, бо моя мама – далеко. І насправді, тоді їм трішки заздрю уже я.
Від 2018-го року я чекаю лише одного: щоб моя мати назавжди повернулася із заробітків додому. Так хочеться, щоб життя в Україні змінилося на краще, щоб зросли зарплати, а ціни були доступними, щоб не потрібно було людям їздити до далеких країн, щоб заробити на життя. Я дуже хочу щоб усі, хто зараз далеко від рідних – на заробітках – повернулися і жили щасливо у своїй сім’ї», – ділиться тернополянка Олена.
Дівчина каже, найбільше щастя – це родинне вогнище, яке зігріває, допомагає забути про всі проблеми і негаразди, тому треба його берегти.
Катерина Богуславська.
