Ну що, мої котики та зайчики, – вiтаю нас всiх! Ми витримали 5 мiсяцiв великої вiйни, i вчора росiя визнала, що справи на фронтi для неї не просто кепськi, а певно набагато гiршi нiж навiть я собi уявляв.

За день це визнання прозвучало двiчi – спершу залпом «калiбрiв» по порту Одеси, потiм iстеричним голосом Орбана.

Удар по порту має сенс (а вiн повинний мати сенс – «калiбрiв» лишилось небагато, їх рахують поштучно, i не витрачають на другоряднi задачi) лише за умови, що кремль поки що категорично не хоче випускати на свiтовий ринок наше зерно. Загроза голодом у «третьому свiтi» – найпотужнiший аргумент москви, яким та тисне на Захiд, щоб Захiд в сою чергу тиснув на нас i змушував до невигiдного Українi припинення вогню. Схоже, росiяни не думали що ми пiдпишемо дуже незручну для нас угоду про «хлiбний коридор», i планували далi робити нас «винуватцями афроголодомору» та виторговувати собi послаблення санкцiй, а тут ми раптом пiдписали – i довелось термiново шукати як зiрвати її доки потiк нашого збiжжя не вирвався на свiтовi ринки.

Ну а промова Орбана просто не має iнших пояснень, анiж як вiдчайдушна остання спроба блефу з боку гравця, всi карти якого вже гарантовано битi.

Змусити свого єдиного союзника у ЄС та НАТО остаточно спалити мости та купити квиток в один кiнець – адже справжнiй Захiд нiколи не пробачить Орбановi такого виступу вже не у ролi «то вашим, то нашим», але вiдверто на сторонi пуйла, всi вiдповiднi висновки вже зробленi, оргвисновки прийдуть свого часу, i сам Орбан не може цього не розумiти, – певно далося кремлю непросто.

Але для москви виявилось критично важливим озвучити голосом умовного «захiдного» полiтика (хоч пiсля цього виступу Орбан остаточно перестав належати до Заходу) весь набiр меседжiв, суть яких зводиться до одного – Байден, негайно сiдай з росiєю за стiл переговорiв! Припини негайно пiдтримувати Україну, та разом з росiєю зупини вiйну по сьогоднiшнiй лiнiї фронту!

Сiдай за стiл, припини вогонь… бо iнакше що? I от як не аналiзуй озвученi меседжi, але єдине їхнє рацiональне трактування звучить так: «бо iнакше росiя цю вiйну програє». Жодної iншої, хоч трохи дотичної до реального життя, «страшилки» навiть не змогли згенерувати та озвучити.

Взагалi слiдкуємо за руками: на Заходi в iнформацiйне поле вкинуто новий меседж, який публiчно озвучив Орбан, а до того його на диво синхронно “незалежно один вiд одного” запустили оглядачi у кiлькох провiдних медiа. Суть меседжа проста: так, росiя не права, Україна права, але ж Україна фiзично нiколи не може виграти вiйну у росiї, тож… i далi всi висновки, якi логiчно витiкають iз тези про “нiколи не виграє”.

Так от, чим iстеричнiше агенти кремля повторюють “українцi нiколи не виграють!”, тим очевиднiшим стає, що насправдi росiяни збагнули прямо протилежне: вИграють, i бiльше того – потроху вже виграЮть.

Що ж такого сталося, що кремль спалив свого найвпливовiшого агента, з тих що ще залишились у НАТО та ЄС? А сталося те, чого ми за втомою майже не помiтили – закiнчився другий етап вiйни. I закiнчився нашою перемогою.

Завершення першого етапу великої вiйни було яскравим та очевидним – окупанти тiкали з-пiд Києва та загалом з пiвнiчної України. Мабуть тому ми пiдсвiдомо очiкували, що кожний наступний етап вiйни закiнчуватиметься так само виразно та недвозначно.

Цього ж разу завершення виглядало не видовищно – росiяни просто оголосили “оперативну паузу”, при тому де-факто навiть продовжують намагатись наступати на окремих (щоправда з кожним днем менших) дiлянках фронту на Донбасi. Але фактично змiна що вiдбулась є не менш вагомою та “тектонiчною”, анiж при завершеннi першого етапу.

Суть в тому, що росiйське командування знову радикально змiнило i тактичнi вiйськовi цiлi, i таймiнг їх досягнення. Якщо втеча вiд Києва означала що росiя вiдмовилась вiд плану швидкої окупацiї всiєї України (акцентую на словi “швидкої” – глобальнi цiлi РФ не мiнялись, метою i надалi лишається вся наша країна, але тепер на це вiдводяться не тижнi, а один – два роки), то оголошення “паузи” є визнанням неможливостi у найближчiй перспективi захопити навiть весь Донбас (що було метою другої фази росiйської кампанiї, i на що вiдводився час до кiнця червня).

Перемога пiд Києвом була перемогою “нокаутом”, перемога в Донбасi – “по очках”. Але це така само вагома перемога як i перша, бо знову змiнює всю стратегiю i ворогiв, i наших союзникiв щодо подальшого перебiгу вiйни.

Ця перемога дiсталась нам дуже недешево, втрати зросли в рази порiвняно iз першим мiсяцем. Але для росiян ця поразка можливо навiть бiльш болюча нiж перша – бо її вже не списати на помилки планування iз недооцiнкою ворога, безлад перших днiв “операцiї” тощо: росiяни йшли на Донбас пiдготованi, пiсля перегрупування своїх сил, на тих умовах, якi вони нам нав’язали (повномасштабна фронтова вiйна в стилi Другої чи навiть Першої свiтової) i якi вважали для себе безпрограшними. Мали абсолютну перевагу у важкiй технiцi та особливо у артилерiї та боєприпасах. I при цьому всьому отримали як максимум “пiррову перемогу” на Луганщинi, де пiсля мiсяцiв запеклих боїв та значних втрат особового складу змогли зайняти Сiверодонецьк та Лисичанськ – i на цьому видихлись.

Витискання ЗСУ iз лисичанського “виступу”, з трьох сторiн оточеного окупованими територiями, було очевидно досяжним завданням, i зайняло на пiвтора мiсяцi довше анiж прогнозувалось, та дуже дорого коштувало наступаючим частинам. А далi окупанти уперлись у суцiльну лiнiю оборони вiд Слов’янська та Сiверська на пiвночi до Авдiївки та Мар’їнки на пiвднi – i самi зрозумiли, що вже не мають достатнiх сил, в першу чергу особового складу, щоб прорвати цю лiнiю, хiба що дуууже повiльно (за словами вiдомого терориста Гiркiна “до пєрвих заморозков”) прогинати цю лiнiю по кiлометру-два за тиждень, i витратити на це всi тi поповнення, якi наразi лихоманково збирають вiйськкомати по всiй РФ.

Остаточним сигналом завершення цiєї фази вiйни стала поява на лiнiї фронту перших “Хаймерсiв”, якi покришили тиловi склади забезпечення та центри оперативного управлiння росiян у 70-кiлометровiй смузi за лiнiєю фронту, i змусили їх термiново вирiшувати зовсiм новi логiстичнi проблеми.

Однак слiд розумiти, що не “Хаймерси” стали переможцями у битвi за Донбас – її задовго до їх прибуття виграла наша легка, озброєна переважно “стрiлковухою”, пiхота, зачасту набрана iз лав вчорашньої тероборони та прямо iз блок-постiв перекинута на найстрашнiший фронт у Європi пiсля Другої свiтової.

Саме безпрецедентний героїзм нашої пiхоти став тим фактором, якого не прорахували нi вороги, нi навiть нашi друзi: нiхто не вважав можливим так довго витримувати “вогняний вал” артилерiї, нiхто не уявляв що можна мiсяцями триматись у окопах лише iз легкою зброєю та вiдбивати щоденнi танковi атаки та нальоти ворожої авiацiї.

“Хаймерси” стали “вишенькою на тортi”, красивою вiдплатою ворогам за понесенi нашою пiхотою величезнi жертви. Безпрецедентний героїзм ЗСУ на Донбасi призвiв до чергового переламу в ходi вiйни – тiльки от ми, дуже втомленi щоденними втратами та трохи “розбалуванi” попереднiми яскравими перемогами пiд столицею, якось не помiтили та не достатньо усвiдомили масштаб цiєї “некiнематографiчної” перемоги.

Наразi триває умовна оперативна пауза, в ходi котрої обидвi сторони вирiшують свої тактичнi проблеми – росiяни шукають шляхи захистити свої тили вiд ударiв “Хаймерсiв” та дальнобiйної арти, яка “по чайнiй ложцi на годину”, але все ж надходить нам вiд союзникiв, та намагаються без оголошення загальної мобiлiзацiї якось залатати дiрки у особовому складi, нанесенi нами за час боїв на Донбасi та пiд Херсоном та Харковом. Ми намагаємось прискорити поставки зброї вiд Заходу, та поступово перетворюємо величезну (бiльш нiж достатню суто арифметично) масу мобiлiзованих новобранцiв на реально бойовi новостворенi частини (що потребує великих матерiальних витрат плюс часу на навчання).

Пауза буде вкрай недовгою: обидвi сторони розумiють природнi обмеження, якi визначають таймiнг кампанiї. Не пiзнiше середини жовтня почнуться осiннi дощi, i обидвi сторони зимуватимуть плюс-мiнус на тiй лiнiї, якої досягнуть впродовж серпня та вересня. Тож часовi межi для значного посування лiнiї фронту та територiальних надбань вкрай короткий, i дуже скоро ми побачимо чергову спробу досягнути не локальних тактичних, а стратегiчних цiлей шляхом великих проривiв та наступiв.

Сподiваюсь, що iнiцiатива в цьому буде на нашому боцi, i що поставленi цiлi будуть досягнутi. Тим часом ще раз вiдзначимо: другий етап вiйни остаточно завершився, i в ньому ми перемогли. Здається, москва це усвiдомлює краще за нас, як це не парадоксально пора вже i нам це усвiдомити, та вiддати шану героїзму наших захисникiв.

Чи означає це, що кiнець вiйни не за горами i нам варто готуватись до параду перемоги? На жаль, зовсiм нi. В нашому довгому марафонi другий та навiть скоро очiкуваний третiй етапи стануть боюсь що ще навiть не половиною шляху, який потрiбно здолати. Але кожна промiжна перемога робить все бiльш незворотною ту одну, котра з великої П. I наразi вона стала ще на крок ближчою.

Слава Українi!

Evgen Dykyj.