Неймовірні звірства жінки з Тернопільщині оспівані легендами
Гора. Бона. Кременець.
Та найбільш відомою є легендарна гора Бона. На її вершині досі красуються руїни могутньої колись князівської фортеці. Фортеця дуже древня, рік її заснування загубився десь між початком ХІ та ХІІІ століть. З того часу їй довелось побачити не одну кровопролитну битву і схоронити тисячі полеглих у бою. Замок руйнували і відновлювали, потім знову руйнували, аж поки не залишились від нього лише кам’яні останки могутньої колись величної споруди, що зазнала легендарної слави.
А найвідомішою легендою замку є королева Бона. Отримавши щедрий подарунок від чоловіка Сигізмунда I, італійка заволоділа ним у середині XVI століття. Надзвичайно вродлива, розумна, амбітна та…жорстока жінка. Ця жорстокість овіяна вражаючими легендами, що одна за одною приписують правительці найжахливіші, навіть демонічні риси. Чи було так насправді, чи це лише вигадки, невідомо, та зрозуміло те, що королеву-чужинку явно не любили. За однією з версій, саме вона зжила зі світу двох своїх невісток, родове походження яких не відповідало її політичним планам. Існують дані, що одна з них померла від онкологічної хвороби, інша була хвора на епілепсію, та хто його зна, чи не втрутилась сюди королева.
Неймовірні звірства Бони Сфорци, про які розповідається у легендах, пояснюють укладеною з самим дияволом угодою. Згідно з нею жінка мала отримати вічну молодість. Розповідають, що цій меті королева довго приносила у жертву незайманих дівчат найжорстокішим способом: їх виводили на верхній ярус замку та скидали звідти на гострі палі. А у багряній крові купалася правителька, вбираючи красу і молодість. Інша історія розповідає про ванни із крові немовлят.
Можливо оповідачі вигадують, та все ж легенди не народжуються на пустому місці, щось тут було… Кажуть, хтось таки вбив Бону Сфорцу д’Арагону, отруївши її, а хтось приписав їй славу кровавої королеви. Та люди менше пам’ятають її добрі справи і розумні політичні рішення, які свого часу надзвичайно багато принесли для міста Кременець.
