Сержант, командир вiддiлення другої роти 80-ї десантно-штурмової бригади, староста Буглова, що на Лановеччинi (Тернопiльська область), свободiвець Дмитро Харчук (псевдо Грiм) нинi одужує пiсля поранення, яке отримав у бою з ворогом 26 грудня минулого року.

Захисник i на лiкарняному лiжку не втрачає оптимiзму та продовжує боротися з ворогом. Наразi – як волонтер. Збирає кошти, купує усе необхiдне i пересилає побратимам.

Радiє, що вже потрохи ходить з палицею, бо з грудня по березень не вставав. Ми зв’язалися з Дмитром, аби розпитати про його шлях на вiйнi та думки про неї.

«Вiдчував, що велика вiйна неминуча, тож намагався не гаяти час»

Ця вiйна для Дмитра Харчука – не перша. У 2014 -2015 роках виконував бойовi завдання в зонi АТО у складi 80 ДШБ на посадi командира вiддiлення, оператора ПТКР.

Потiм був вiдносно мирний i насичений цiкавими справами перiод.

Люди обрали Дмитра старостою Буглова, викладав «Захист України» у одному з Тернопiльських навчальних закладiв.

Чоловiк провадив активну громадську дiяльнiсть: вiн заступник голови ГО «Воїни АТО Лановеччини», спiвзасновник та заступник голови ГС«Рух ветеранiв Тернопiлля».

Спiвзасновник та постiйний представник Тернопiльської областi у Всеукраїнськiй Спiлцi «Рух ветеранiв України» – ця органiзацiя стала вiдомою завдяки iдеї та органiзацiї Маршу захисникiв України у 2019 та 2020 роках.

Волонтерив, допомагав ветеранам та незахищеним категорiям населення громади – юридично, морально, матерiально i просто виконанням певних робiт.

Планiв на далеке майбутнє, зiзнається, не будував.

«Я вiдчував, що вiйна неминуча, тому намагався не гаяти час. Проводив та брав участь у рiзноманiтних вiйськових та спортивних вишколах, одне слово готувалися з побратимами до неминучого…»

В перервав мiж боями через ZOOM захистив «магiстерку»

«Вранцi 24 лютого 2022 року, – розповiдає Дмитро, – заїхав до мами, забрав давно наготовлений рюкзак, тодi поїхав у вiйськкомат. Ще встиг на сесiю мiської ради. З рiдними прощався недовго – не люблю прощальних плачiв, i рушив спочатку на Тернопiль, а потiм i на Львiв, до рiдної 80 ДШБ. В нiч на 26 лютого ми з майбутнiм кумом Тарасом Пастухом вже були на кордонi Миколаївської областi”.

Дмитро з побратимами виконували бойовi завдання бiля Вознесенська, де нашi вiйська розбили групу росiйських вiйськ, якi намагались пробитись до Южноукраїнської АЕС та захопити її.

А також в Баштанцi, Березнуватому, Висунську (бiля окупованої тодi Снiгурiвки).

Потiм було Апостолове Днiпровської областi – там не допустили наступу оркiв з Херсонщини та не дали їм захопити Зеленодольстку ТЕС.
В кiнцi квiтня вже були на Донеччинi: Слов’янськ, бої за Олександрiвку, Брехiвка, Бахмут, бої та розгром понтонних переправ оркiв в Бiлогорiвцi 8-9 травня.

Потiм тримали позицiї в Покровському, повертали Бiлогорiвку, де стояли до 20 червня,

“До речi, 17 червня минулого року, через програму ZOOM, я захистив свою Магiстерську роботу з Державного управлiння в НАДУ при Президентовi України. Здобув другу вищу освiту в сферi державного управлiнця.Потiм були бої за Пiдлiсне, Лисичанськ. З Лисичанська виходили вночi 1 липня, пiд обстрiлами з трьох сторiн. Далi – госпiталь, вiдпустка i знов Луганська область с. Макiївка, лiси Кремiнної, де пiд час штурму позицiй росiйських десантникiв нам прилетiли двi ворожих 120-х мiни”, – пригадує захисник.

«Залетiло в плече i вирвало стегно»

«Це сталося 26 грудня. Нас тодi було семеро трьохсотих. Менi залетiло в плече i вирвало стегно. Пощастило, що швидко евакуювали, спочатку в Лиман, потiм в Краматорськ. Оперували в Добропiллi. Далi госпiталь у Днiпрi, Львiв, Тернопiль. В сiчнi цього року перенiс 13 операцiй пiд загальним наркозом, 70 днiв не вставав з лiжка, вчився ходити заново. Нещодавно витягли осколки з грудної клiтки, стегна i паху. Зараз чекаю результатiв МРТ i операцiї на плечi.Рука наразi майже не працює, перемiщаюся за допомогою палицi. Продовжую лiкуватися», – каже Дмитро.

Реабiлiтацiя для свободiвця – ще попереду. Вiрить, що вона допоможе, бо вже на власнi очi бачив, як за короткi промiжки часу на ноги ставали побратими, яким пророкували вiзок до кiнця життя.

Вiйна все ще не вiдпускає…

Дмитро каже, що i в тилу вiн думками – з побратимами на передовiй.

«Попри титанiчну роботу волонтерiв, меценатiв та небайдужих, багато хто й досi ще не усвiдомлює, що триває вiйна. А вона триває. I хлопцi на передовiй – вже понад рiк. Вони втомилися. Їх потрiбно замiнити. I ми сподiвалися, що за цей час мобiлiзували-навчили-пiдготували не просто замiну, а покращений варiант нас, який вiдповiдає усiм НАТОвським стандартам, – вiдзначає захисник. – А виявилося, що багато хто цей рiк використав для того, щоб усе з ким треба «порiшати», зробити собi групу iнвалiдностi, вигадати щось, аби тiльки не йти на «нуль». Чому про це важливо говорити саме тепер? Та тому, що це – причина майбутнiх конфлiктiв у масштабi всiєї України. Рано чи пiзно, але вiйна завершиться, хлопцi повернуться додому i спитають кожного за все».

Про тактику ворога i Перемогу

«На мою думку, наразi обидвi сторони обрали тактику взаємного «перемелювання» та очiкування. Припускаю, росiя готується до масштабної операцiї, мобiлiзує та концентрує сили для подальшої ескалацiї. Думаю, що основнi сили росiяни все ж кинуть на Донбас. Донеччина та Луганщина для московiї – у прiоритетi. Вона й вiд Харкiвщини вiдмовлятися не хоче. Тож нам потрiбно не лише вистояти на цих напрямках, а й намагатися вийти до Азовського моря та вигнати оркiв iз Криму”, – переконаний вiйськовий.

Що пiсля Перемоги

“Обов’язком кожного з нас пiсля перемоги – увiковiчити пам’ять про всiх загиблих Героїв, якi полягли у росiйсько-українськiй вiйнi, починаючи з 2014-го. Завжди допомагати їхнiм рiдним, а на прикладi їхнього героїзму виховати новi поколiння, щоб пам’ять жила вiчно i жертва кожного з них не була марною. Усiма силами та можливостями пiдтримувати й допомагати пораненим i скалiченим воїнам. Бо це не тiльки обов’язок держави, а й органiв мiсцевого самоврядування, громадських формувань, жителiв кожного населеного пункту”, – пiдсумував Дмитро Харчук.