Головний сержант роти гірсько-штурмового батальйону 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада Андрій (позивний Ганс) – із закарпатського міста Мукачево, він віддав служінню в ЗСУ 20 років, весь час був і залишається бійцем 128 бригади.

– Наша військова частина зазнала багатьох змін, очевидцем яких мені довелося бути, однак найважливіший період, без сумніву, почався в 2014 році, з російською агресією проти України, – вважає Ганс. – Моє перше бойове хрещення відбулося в червні 2014-го біля м.Щастя на Луганщині. Ми прикривали нашу артилерію вогнем із БМП – тримали ворога на віддалі. Потім було дуже багато інших бойових позицій і зіткнень із ворогом по всій області. До речі, в той час у моїй роті служив Роланд Попович – 20 річний солдат із Берегова, котрого я добре знав. Роланд загинув у середині червня 2014-го на блокпосту біля Станиці Луганської, він став першим полеглим у російсько-українській війні воїном із Закарпаття. Чудовий був хлопець, дуже розумний, відповідальний…

На початку 2015-го Ганс зі своїм підрозділом пережив важкі бої за Дебальцеве, допомагав відходити пораненим товаришам, вивозив техніку. А після нетривалої ротації бригади в тил знову повернувся на передову. У складі своєї роти він пройшов усю зону АТО-ООС. І з початку повномасштабного вторгнення був там, де й належить бути сержанту, – в зоні бойових дій.

– Мені доводиться періодично заходити на бойові позиції, тримати оборону, працювати по ворогу. На Запорізькому напрямку я накривав вогнем із НСВТ (12,7 мм крупнокаліберний танковий кулемет радянського зразка), який ми встановили на піхотний станок, російські вогневі точки на відстані до трьох кілометрів. Дуже добре знаю й інші кулемети – ДШК, НСВ, Корд, Браунінг… Ця зброя різниться між собою, кожен кулемет має як свої плюси, так і мінуси. Але головне, щоб він ефективно знищував ворога.

Серед обов’язків Андрія як головного сержанта роти – забезпечення особового складу зброєю, контроль за її належним утриманням і ремонтом, доставка боєприпасів, спорядження, форми, харчів, облаштування бліндажів тощо.

– Сержантський склад називають кістяком армії, і я згоден із цим твердженням. Бо в командира фізично немає можливості контролювати абсолютно всі процеси в своїй роті. Звідси важливий висновок – між офіцерами й сержантами має бути повне взаєморозуміння, тоді в підрозділі все буде добре.

Група комунікацій Тернопільського обласного ТЦК та СП