Річки Теплого Поділля – Дністер, Збруч, Стрипа – це природні рубежі, які розмежовують історико-етнографічні регіони України. Вони також виконували роль кордонів між різними державами у певні періоди.

Дністер

Дністер у середній течії слугує історичним кордоном між Покуттям, Галичиною, Буковиною та Поділлям. У різні часи річка  відмежовувала Велике князівство Литовське і Молдовське князівство, Річ Посполиту та Османську імперію, а в міжвоєнний період у селі Окопи (у місці впадіння Збруча в Дністер) сходилися кордони трьох держав: Польської республіки, Радянського Союзу та Королівства Румунія. При в’їзді в село на стилізованому прикордонному стовпі є зображення півня, який співав на три держави.

Стрипа

Свого часу річка Стрипа розділяла Річ Посполиту та Османську імперію. Зараз над Стрипою розташовані міста Зборів і Бучач.

Збруч

По Збручу вперше кордон проліг ще в XIV ст.: згідно Кревської унії 1385 року тут проходила лінія поділу між Польським королівством і Великим князівством Литовським. Із 1772 р. річка була кордоном між Австрійською та Російською імперіями. У 1918 році Збруч розділяв УНР, Українську Державу періоду гетьманату та Австро-Угорську імперію. Певний час він розмежовував ЗУНР і УНР (до проголошення “Акту Злуки”), пізніше – Польську Республіку і УНР, потім – УРСР. Із 1922 по 1939 рік по Збручу проходив кордон між Другою Річчю Посполитою та СРСР. Тож висновок такий: понад півтора сторіччя Збруч розмежовував не просто держави, а ідеології.

Міста Теплого Поділля

Інтенсивно розвивались міста Теплого Поділля, які довгий час були прикордонними, особливо Заліщики.  Важливу роль відігравав збудований у 1898 році залізничний міст через Дністер: на початку ХХ ст. він забезпечував сполучення герцогства Буковина із королівством Галичини і Володимирії. Автомобільний міст, який тепер сполучає Тернопільську і Чернівецьку області, на початку Другої Світової війни слугував шляхом евакуації із Республіки Польща до Королівства Румунії – так званий “заліщицький шлях”. Перед мостом збереглася будівля польської митниці, мурована з червоного каменю.

У ХІХ ст. прикордонне розміщення перетворило місто Скалу-Подільську на потужний осередок торгівлі збіжжям та іншою сільськогосподарською продукцією. Прикордоння давало можливість мешканцям займатися законною торгівлею і контрабандною. Сміливців, що займалися нелегальним перевезенням товарів, називали “пачкарями”. Вони здобули неабияку популярність: про них складали легенди, їм присвячували художні твори. Найпопулярнішим контрабандним товаром, який переправляли з міста на радянську сторону, було золото та вироби з нього.