Тепер, коли через епідемію коронавірусу ми зрозуміли: що таке місяцями не виходити з дому, перебувати в чотирьох стінах, можемо віддалено осягнути всю ту ваготу складного життя людей з особливими потребами. Які не те, що місяцями, – роками не мають змоги вийти з квартири, подорожувати. Навіть  елементарно добратися до магазину чи аптеки, бо інфраструктура ще не всюди дозволяє  на візках вільно пересуватися.  Тим більше – у людей з обмеженим відсотком зору чи взагалі незрячих, які замкнені у власному світі.

Ми, люди, яким дарована можливість бачити, чути, ходити, втратили лише на деякий час спромогу вільно пересуватись – і в багатьох це викликало депресію, зловживання алкоголем та інші психологічні проблеми. Тож уявіть, як живеться їм – людям з обмеженими можливостями, для яких цей стан – постійний?

Минулого року розповідали про те, як на прийом у Тернопільське міське відділення управління Фонду соціального страхування України в Тернопільській області подружжя Трушиків приходило завжди разом і відчувалося, що дбайливе ставлення в їх сім’ї – не на показ. Спілкування з ними несло таку приємність, яка можлива між давніми добрими знайомими. І коли їх якийсь час не було, працівники відділення телефонували, аби просто дізнатися, як їх справи, відвідували.

Коли Петро Михайлович Трушик травмувався, Фонд соціального страхування ще не був створений, як тоді називали – регресні виплати перераховувало йому підприємство. Він незрячий. На будівництві, де він в той час працював, суміш  подавалася під високим тиском, вирвало прокладку з  насосу і їдкий розчин потрапив в очі чоловікові. Того ж дня літаком його відправили в Одесу, кілька разів оперували. У свої двадцять чотири роки він втратив зір та одночасно став батьком. Дві діаметрально протилежні події, які змінили його життя…

А коли з часом підприємство збанкрутувало, гроші перестали надходити. І Фонд став для потерпілих на виробництві справжнім порятунком від безгрошів’я, допоміг багатьом людям після важких травм стати на ноги після реабілітації. Петро Михайлович отримує виплати та лікування в клініці Одеси теж за кошти Фонду.

Днями зателефонувала йому, бо спілкуємося ще відтоді, як разом із телеканалом TV-4 минулого року знімали сюжет соціального проекту «Виклик долі» – про людей, сильних духом, які долають кожен свої непрості життєві виклики. Цікавилася, як він переживає карантин, бо дружина – медик і ризик зараження вірусом постійно присутній.

Розповів про останню операцію в Одесі, а їх за минулий рік пережив чотири, про внуків. Каже, якби не той соціальний проект, який започаткувало управління Фонду разом з телеканалом – не відважився б, терпів постійний біль і життя без промінчика світла. А так – є позитивна динаміка, чоловік  самовіддано бореться за відновлення зору. Фонд – допомагає фінансово. Якраз днями мало бути ще одне оперативне втручання зі встановлення кератопротезу. Але карантин відкоригував плани, відтягнув процес лікування Петра Михайловича.

Не уявляєте, як приємно почути від такого вольового чоловіка, що проект став для нього поштовхом до дій – відвоювати у долі можливість бачити. Повірте, Петре Михайловичу, це ви і такі ж наполегливі та цільні люди допомагають нам своїм прикладом, надихають інших неповносправних людей долати власні комплекси та невпевненість, спілкуватися, діяти, жити…

Структури Фонду соціального страхування в області фінансують  потерпілим на виробництві, людям з інвалідністю страхові виплати передусім, бо часто їх життя залежить від цих коштів. За 5 місяців 2020 року  близько 22 мільйонів гривень щомісячних виплат надійшли потерпілим на виробництві області. Оскільки тепер, у зв’язку з  карантином, відвідування цих категорій населення обмежене, працівники відділень Фонду телефонують, довідуються, особливо до людей з інвалідністю І-ІІ груп, цікавляться їх потребами, станом самопочуття та просто спілкуються, адже їм так потрібне слово підтримки.

У період дії карантину, у зв’язку із закриттям санаторно-курортних закладів України, тимчасово призупинено забезпечення безоплатним реабілітаційним лікуванням працюючих, санаторно-курортним лікуванням потерпілих на виробництві та деякі види медико-соціальних послуг. Але після завершення карантину все відновиться і виплатиться.

Як і, гадаю, відновиться після карантину – тих особисто пережитих кожним з нас відчуттів замкнутого простору та обмеження у спілкуванні – здатність до емпатії, милосердя, поваги та допомоги людям з обмеженими можливостями.

Зоряна Замкова