Молодший лейтенант Олександр Саричев на псевдо «Шумахер» командує ротою одного з батальйонiв 3-ї окремої танкової Залiзної бригади.

“Звання офiцера я отримав досить нещодавно, 7 липня цього року. Та й на посадi не так давно, але мої хлопцi досить успiшно виконують поставленi завдання”, – розповiв Олександр Саричев кореспонденту АрмiяInform.

У 2014 роцi 21-рiчний Олександр брав активну участь у Революцiї Гiдностi на столичному Майданi, виборюючи разом з iншими право України на цивiлiзоване європейське майбутнє. Приєднався вiн тодi до 38 сотнi самооборони Устима Голоднюка. На Водохреще 2014 року, пiд час жорстоких зiткнень з проросiйськими силами, чоловiк дiстав поранення — бiля нього розiрвалася свiтло-шумова граната. Але, як розповiдає Олександр, часу прислуховуватися до свого стану не було — перев’язали рану та побiгли далi.

“З початком росiйської агресiї на сходi країни мiй сотник з Майдану обiйняв посаду командира танкового батальйону однiєї з бригад ЗСУ. Тому, коли в мене постало питання вiйськової служби, я вирiшив, що пiду до нього в пiдроздiл. Так я став навiдником гармати танка. I вже за пару тижнiв вiдбувся мiй перший бiй. Це сталося пiд Марiуполем, в селищi Павлопiль. На той момент я ще не знав таких елементарних речей, як-то — башта танка не повертає разом з танком, якщо система включена, вона буде дивитися в тому напрямку, куди ти дивишся. Не знав, як поводитися з далекомiром, тому в першому бою працював в ручному режимi. Але за даними розвiдки ми успiшно виконали поставлене завдання — знищили тодi багато технiки й живої сили противника”, – зауважив захисник.

Упродовж трьох рокiв Саричев воював на Донбасi: вiд Марiуполя до Попасної — спочатку навiдником, потiм на посадi командира бойової машини. Зокрема, чоловiк брав участь в боях за Мар’їнку, коли бойовики намагалися штурмувати мiсто, але пiдроздiли ЗСУ дали їм успiшну вiдсiч.

Останнi кiлька рокiв, звiльнившись з лав ЗСУ, чоловiк ростив дiтей, займався громадською та пiдприємницькою дiяльнiстю. I досить успiшно.

“Коли Президент України 22 лютого 2022 року пiдписав Указ про мобiлiзацiю резерву першої черги, наступного ранку я вже стояв пiд дверима ТЦК та СП. Уже 26 лютого, евакуювавши родини, ми з побратимами зустрiлися та у складi тiєї ж бойової сiм’ї повернулися на фронт”, – пригадав Саричев.

У серединi березня пiдроздiл «Шумахера» висунувся на бойовi позицiї пiд Iзюм, м. Барвiнкове, потiм їх перекинули на Слов’янськ.

“Проти нас воювали регулярнi вiйська росiйської федерацiї. Насправдi вони завжди переважали нас кiлькiстю, але не якiстю ведення бою. Ми на мiсцi вивчали ландшафт, аби працювати ефективнiше, вони кидали свої сили навмання, не враховуючи особливостей мiсцевостi. Як результат, екiпаж мого танка вже в першому бою спалив ворожий панцерник та БМП”, – вiдзначив вiйськовий.

Єдине, за словами Олександра, що викликало труднощi на той момент — це постiйна змiна обстановки на фронтi. Часто iнформацiя, яку доносила розвiдка, була вже неактуальною, тому корегувати дiї приходилося вже безпосередньо на полi бою.

Пригадує офiцер i тяжкi бої пiд Iзюмом. Саме тодi для нього стало зрозумiло, що росiя готувалася до широкомасштабної вiйни з Україною впродовж останнiх 8 рокiв. А АТО та ООС стали «передмовою» до неї. I саме тодi ЗСУ змогли вiдточити свої навички, щоб зараз дати гiдну вiдсiч окупантам.

Саричев розповiдає, що в боях за селище Довгеньке росiяни впродовж 12 годин невпинно поливали вогнем українськi позицiї зi всього, що мали — використовували бойову авiацiю, артилерiю, танки…

“Це був дуже тяжкий день, але ми разом з окремою десантно-штурмовою бригадою успiшно виконали завдання та утримали оборону населеного пункту. Мiй екiпаж тодi знищив три ворожих танки. Хоча були втрати й в нашiй технiцi — тодi згорiла машина командира роти”, – сказав вiйськовий.

Далi були бої за Малу Комишуваху та Бражкiвку, пiд час яких танк Олександра був пiдбитий. На щастя, екiпаж бойової машини залишився живим, але через сильну контузiю побратимам прийшлося лiкуватися у шпиталi. Єдине, на що з усмiшкою жалiється офiцер: прийшлося пiдстригти частину бороди, якою так пишався — вона обгорiла пiд час евакуацiї з танка, що палав.

“Нас не лякали поранення, страшнiше було, що ми не зможемо повернутися на поле бою, адже вiйна ще не закiнчилася… А ми з тих, хто буде стояти до кiнця!” — дiлиться думками офiцер.

Перебування в медичному закладi дало час проаналiзувати минулi подiї, зробити роботу над помилками, шукати шляхи, яким чином зробити дiяльнiсть пiдроздiлу бiльш ефективною.

“Саме тодi ми з тодiшнiм командиром роти, Героєм України Сергiєм Пономаренком почали активно використовувати безпiлотнi лiтальнi апарати, що я роблю i по цей час. Щойно отримували новий девайс, вiдразу випробовували його на передовiй — сiдали на пiкапи, пiдбиралися впритул до позицiй противника. Таким чином ми стали бiльше зважати на оперативну обстановку, вивчати ворога, спiльно з артилерiєю успiшно палити їхнi танки. Ми не даємо росiянам про себе забувати, оскiльки 125-мм гармата вирiшує багато на полi бою! А хлопцi своєю чергою, коли бачать результати роботи, стають ще бiльш вмотивованими та готовi вже своїми руками розривати москалiв!” — усмiхається «Шумахер».

Як i будь-який воїн ЗСУ, як будь-який українець, Олександр мрiє про перемогу.

“Я не хочу, щоб ця вiйна дiсталася нашим нащадкам. Треба поставити крапку в багатовiковiй боротьбi за незалежнiсть українського народу. Зробити це так, щоб нашi пiвнiчнi «сусiди», не те що не хотiли, фiзично не могли пiдняти зброю проти нас! Ми будемо до цього йти у пам’ять про найкращих синiв i дочок України, якi полягли у боротьбi з окупантами, у пам’ять про вбитих орками безвинних дiтей! I обов’язково переможемо!”, – пiдсумовує Олександр Саричев.